Рішення № 40375593, 03.09.2014, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 вересня 2014 р. Справа № 902/964/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик", м.Горлівка Донецької області

до: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м.Вінниця

про стягнення 7 343 грн 12 коп. заборгованості згідно договору поставки № 117/11 від 20.05.2013 р.

За участі секретаря судового засідання Миколюк М.Г.

За участю представника:

позивача: Посохов О.В., довіреність б/н від 31.07.2014 р., паспорт НОМЕР_3 виданий Московським РВ ХМУ УМВС України в Харківський області 06.07.2000 р.

Представник відповідача не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Товариством з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" подано позов до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 5 516 грн 12 коп. заборгованості згідно договору поставки № 117/11 від 20.05.2013 р., з яких 4 637 грн 23 коп. боргу, 326 грн 58 коп. пені, 421 грн 52 коп. плати за користування чужими грошовими коштами, 130 грн 79 коп. штрафу.

Ухвалою суду від 04.07.2014 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/964/14 та призначено її до розгляду на 17.07.2014 р.

В зв'язку з неподанням витребуваних доказів та неявкою відповідача розгляд справи ухвалами суду від 17.07.2014 р. та від 06.08.2014 р. відкладено до 06.08.2014 р. та до 03.09.2014 р. відповідно.

В судове засідання 03.09.2014 р. відповідач не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином - ухвалою суду від 06.08.2014 р., яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві - АДРЕСА_1 та за адресою місяця здійснення відповідачем підприємницької діяльності (магазин), яке відображено у видаткових накладних наявних в матеріалах справи - АДРЕСА_4

Слід зазначити, що згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 18942108 місцезнаходженням відповідача значиться АДРЕСА_1, яка є ідентичною тій по якій було направлено останньому ухвалу у даній справі.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.2 ст.45 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок щодо внесення змін про фізичну особу-підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі стосовно місцезнаходження покладається на останню.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 року № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вони є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Крім того, слід зазначити, що до суду повернувся конверт з ухвалою суду від 06.08.2014 р. на якому значить відмітка поштового відділення про те, що його повернуто "за терміном зберігання", що з урахуванням приписів ч.1 ст.64 ГПК України свідчить про належність повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Представник позивача в засіданні суду подав документи, які вимагались останньою ухвалою суду в обґрунтування вимог викладених в позовній заяві.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

20.05.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" (Постачальник) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договір поставки № 117/11 (а.с.12-13, т.1).

За умовами договору Постачальника зобов'язується передати у власність Покупця алкогольні напої (Товар), а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити Товар в порядку, визначеному умовами Договору (п1.1 Договору).

Найменування, кількість, асортимент Товару визначається Покупцем у замовленні та зазначається Постачальником у видатковій накладній на Товар (п.4.1 Договору).

Ціна на Товар зазначається Постачальником у видатковій накладній на Товар (п.5.2 Договору).

Пунктом 6.1 Договору сторони домовились, що розрахунки за Товар здійснюються Покупцем протягом 14 календарних днів з дня отримання Товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника або в іншому узгодженому Сторонами порядку і формі, що не суперечить чинному законодавству України, або за домовленістю Сторін - шляхом попередньої оплати.

Датою оплати Покупцем вартості отриманого від Постачальника Товару є дата зарахування цих грошових коштів на рахунок Постачальника (п. 6.2 Договору).

Разом з підписанням договору поставки № 117/11 від 20.05.2013 р. сторонами було підписано додаток від 20.05.2013 р., яким сторони визначили уповноважену особу від імені Покупця на отримання Товару по Договору (а.с.13, т.1).

Як встановлено судом в засіданні суду за період з 21.05.2013 р. по 25.12.2013 р. відповідач по видатковим накладним, на умовах договору поставки № 117/11 від 20.05.2013 р. отримав від позивача Товар на загальну суму 44 993 грн 90 коп., провівши за отриманий товар часткові розрахунки в сумі 40 356 грн 67 коп., що стверджується видатковим накладними за період з 21.05.2013 р. по 25.12.2013 р., прибутковими касовими ордерами за період з 27.05.2013 р. по 10.04.2014 р.

Свідченням того, що Товар по видатковим накладним за вказаний вище період отримано та оплачено відповідачем саме на умовах договору поставки № 117/11 від 20.05.2013 р. є посилання на нього як в видаткових накладних так і в прибуткових касових ордерах.

Таким чином, борг відповідача перед позивачем за отриманий, але не оплачений Товар по договору поставки № 117/11 від 20.05.2013 р. складає 4 637 грн 23 коп. (44993,90-40356,67).

Так як, відповідач не здійснював оплату Товару, позивач 05.06.2014 р. звернувся до першого з претензією № 14-юр від 04.06.2014 р. про сплату боргу за Товар в сумі 4 637 грн 23 коп., яка залишена без відповіді та оплати (а.с.27-28, т.1).

Доказів сплати відповідачем заборгованості матеріали справи не містять.

Несплата відповідачем боргу в обумовлений Договором поставки № 117/11 від 20.05.2013 р. строк спонукала звернутись позивача з даним позовом до господарського суду.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами Договору поставки № 117/11 від 20.05.2013 р. між ними виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже зазначалось судом раніше, п. 6.1. Договору поставки № 117/11 від 20.05.2013 р. сторони встановили кінцевий строк оплати отриманого Товару - протягом 14 календарних днів з моменту отримання Товару по видатковій накладній.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з встановлених обставин справи, проведених розрахунків та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 4 637 грн 23 коп. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також, судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 326 грн 58 коп. пені за період з 02.01.2014 р. по 15.04.2014 р., 421 грн 52 коп. - 20 % річних за користування чужими грошовими коштами за період з 02.01.2014 р. по 09.01.2014 р. та 130 грн 79 коп. - 7 % штрафу, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 7.1, 9.2. Договору у випадку порушення Покупцем строків оплати вартості одержаного від Постачальника Товару, Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків оплати; у випадку порушення строків оплати вартості одержаного Товару більше ніж на 30 календарних днів - штраф в розмірі 7% від суми боргу, а також 20% річних від суми боргу за користування чужими коштами.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення пені, штрафу в розмірі 7 % та 20 % річних у відповідності до умов договору поставки № 117/11 від 20.05.2013 р. та ст.625 ЦК України є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

При цьому суд зауважує, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій на чому також наголошено в постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 року у справі 3-24гс12.

Перевіркою правильності обрахунку суми пені судом виявлено помилки, які полягають у невірному визначенні початку періоду прострочення за видатковими накладними, які залишились неоплаченими відповідачем і сум боргу по вказаним у розрахунку видатковим накладним позаяк в розрахунку не відображено корегування сум боргу із врахуванням здійснених відповідачем оплат.

Так, при перерахунку суми пені судом отримано 278 грн 19 коп. пені, тоді як позивачем заявлено до стягнення 326 грн 58 коп.

Таким чином, сума 48 грн 39 коп. пені заявлена позивачем безпідставно, а тому в її задоволенні слід відмовити.

При перевірці правильності нарахування 7 % штрафу та 20 % річних судом встановлено, що позивач заявив до стягнення штрафні санкції з менших сум боргу ніж фактично існували у відповідача на день здійснення розрахунку, але враховуючи те, що позивачем не подавались заяви про збільшення розміру позовних вимог вказані вимоги задовольняються у заявлених позивачем розмірах та у вказані періоди.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду будь-яких належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, пені, 20 % річних та 7 % штрафу.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовуз врахуванням вищевикладених мотивів.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

03.09.2014 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 48, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик", вул.Озерянівська, 2, м.Горлівка, Донецька область, 84601 (ідентифікаційний код - 35871504) - 4 637 грн 23 коп. - боргу, 278 грн 19 коп. - пені, 421 грн 52 коп. - 20 % річних, 130 грн 79 коп. - 7 % штрафу, 1 721 грн 55 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. В стягненні 48 грн 39 коп. пені відмовити.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 08 вересня 2014 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу АДРЕСА_1; АДРЕСА_4.