Рішення № 40371798, 04.09.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2014 р. Справа № 911/2593/14

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Бурівське»про Стягнення 92 100,73 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 (довіреність №3141 від 08.07.2014);від відповідача: не з'явився. секретар судового засідання: Жиленко Е.В.

Обставини справи:

27.06.2014 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою б/н від 20.06.2014 (вх. №2724/14) до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Бурівське» (далі-відповідач) про стягнення 92 100, 73 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором №18 про надання послуг по внесенню засобів захисту рослин від 29.04.2014, щодо здійснення повної оплати за надані послуги, в результаті чого просить суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 92 100,73 грн., з яких 72 850,00 грн. основного боргу, 9 370, 07 грн. пеня, 1 976,03 грн. 3% річних та 7 904,63 грн. інфляційні.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.06.2014 порушено провадження по справі та призначено її до розгляду на 07.08.2014.

30.07.2014 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи б/н від 29.07.2014 (вх. №15358/14), клопотання про залучення доказів б/н від 29.07.2014 (вх. №15359/14) та заява б/н від 29.07.2014 (вх. №15360/14).

У судове засідання 07.08.2014 представники сторін не з'явилися.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.08.2014 розгляд справи було відкладено на 14.08.2014.

У судовому засідання 14.08.2014 представник позивача по справі подав клопотання б/н від 14.08.2014 вх. №16546/14), в якому просить продовжити строк розгляду спору на п'ятнадцять днів.

У судове засідання 14.08.2014 представник відповідача не з'явився.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.08.2014 було продовжено строк вирішення спору у справі №911/2593/14 на п'ятнадцять днів з 29.08.2014 по 12.09.2014 та відкладено розгляд справи на 04.09.2014.

Представник позивача, у судовому засідання 04.09.2014, позовні вимоги підтримав, вважає їх правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

У судове засідання 04.09.2014 відповідач, який у відповідності до ч. 1 ст. 64 ГПК України належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, не з'явився, про причини неявки суд не повідомили, письмового відзиву не подав.

Згідно роз'яснень п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи зазначене, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача, належно повідомленого про дату, час та місце судового засідання.

У судовому засіданні 04.09.2014 господарським судом Київської області в порядку вимог ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представника позивача, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд встановив:

29.04.2013 між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Бурівське» (замовник за договором, відповідач у справі) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (виконавець за договором, позивач у справі) було укладено договір №18 про надання послуг по внесенню засобів захисту рослин (далі-договір), відповідно до п.1.1. розділу 1 договору даний договір регулює взаємовідносини сторін при організації внесенню засобів захисту рослин замовника самоходним розпилювачем виконавця.

Відповідно до п. 1 розділу 4 договору загальна вартість робіт буде складатися із актів виконаних робіт підписаних обома сторонами.

Пунктом 4 розділу 4 договору зазначено, що замовник проводить передплату до початку робіт в сумі 25 000 (двадцять п'ять тисяч) грн. 00 коп.

Замовник проводить оплату по факту виконаних робіт щотижня (п.5, розділу 4).

Відповідно до п. 6 розділу 5 договору за несвоєчасну оплату виконаних робіт замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочки. Сплата штрафних санкцій не звільняє винну сторону від виконання зобов'язань за договором.

Пунктом 1 розділу 8 договору зазначено, що договір вступає в силу з моменту підписання сторонами й діє до 31 грудня 2013 року, а в частині розрахунків до повного виконання договірних зобов'язань.

Як встановлено господарським судом, на виконання умов договору позивач виконав роботи (надав послуги) на суму 122 850,00 грн. що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000020 від 31.05.2013 на суму 6 400,00 грн., №ОУ-0000023 від 05.06.2013 на суму 13 450,00 грн., №ОУ-0000030 від 30.06.2013 на суму 62 900,00 грн., 3ОУ-0000033 від 24.07.2013 на суму 40 100,00 грн. та вистави рахунки-фактури на оплату, а саме №СФ-0000024 від 29.04.2013 на суму 25 000,00 грн., №СФ-0000035 від 21.05.2013 на суму 25 000,00 грн., №СФ-0000037 від 30.05.2013 на суму 25 000,00 грн., №СФ-0000053 від 24.07.2013 на суму 47 850,00 грн.

Копії зазначених вище актів здачі-прийняття (надання послуг) та копії рахунків-фактури містяться в матеріалах справи, оригінали оглянуто в судовому засіданні.

Також господарським судом встановлено, що вищезазначені акти оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в ній реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа(форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та\або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами виникли зобов'язання, які мають ознаки договору про надання послуг, згідно якого, відповідно до ст. 901 ЦК України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч.1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами виникли зобов'язання, які мають ознаки договору про надання послуг, згідно якого, відповідно до ст. 901 ЦК України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч.1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України, не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Замовник проводить оплату по факту виконаних робіт щотижня (п.5, розділу 4).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач зобов'язання за договором виконав частково у розмірі 50 000,00 грн. про, що свідчить банківська виписка з рахунку позивача з 29.04.2013 по 28.07.2014.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідач не виконав взятого на себе зобов'язання в повному обсязі та в строк, встановлений договором, і його заборгованість станом на момент розгляду справи у суді становить, з урахуванням часткової оплати, становить 72 850,00 грн.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати наданих послуг доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Таким чином, господарський суд прийшов до висновку, що позовна вимога про стягнення 72 850,00 грн. основного боргу підлягає задоволенню в розмірі заявленому позивачем.

Крім того, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення пені у розмірі 9 370,07 грн.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати вартості товару доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

При цьому, господарський суд зазначає, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з п. п. 1, 3 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Здійснивши власний розрахунок пені за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», господарський суд встановив, що розрахунок позивача є арифметично невірний та складає 9 382,78 грн.

Оскільки позивачем заявлено до стягнення 9 370,07 грн. пені, заяв про збільшення позовних вимог позивачем не подавалось, а господарський суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог (п. 2 ст. 83 ГПК України та п.14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.05 р. № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році»), то вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню у сумі 9 370,07 грн.

Крім того, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення 3 % річних у сумі 1 976,03 грн.

Стаття 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача 3 % річних, нарахованих на суму боргу за поставлений товар, є правомірною.

Здійснивши власний розрахунок 3 % річних за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», господарський суд встановив, що розрахунок позивача є арифметично невірний та складає 1 980,65 грн.

Оскільки позивачем заявлено до стягнення 1 976,03 грн. 3% річних, заяв про збільшення позовних вимог позивачем не подавалось, а господарський суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог (п. 2 ст. 83 ГПК України та п.14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.05 р. № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році»), то вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягає задоволенню у сумі 1 976,03 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 7 907,90 грн.

Здійснивши власний розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», господарський суд встановив, що розрахунок позивача є арифметично вірний.

Таким чином, позов в частині стягнення суми боргу з урахуванням інфляційних втрат підлягає задоволенню в сумі 7 907,90 грн.

Згідно статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, виходячи з вищевикладених обставин, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, а саме у сумі 92 100,73 грн., з яких 72 850,00 грн. основного боргу, 9 370,07 грн. пені, 1 976,03 грн. 3% річних та 7 904,63 грн. інфляційних втрат.

Пунктом 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №7 від 21.02.2013 зазначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову в повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані із сплатою судового збору, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу судового збору застосовуються у спорах як майнового, так і немайнового характеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається повністю на відповідача - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Бурівське».

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Бурівське» (08600, Київська область, місто Васильків, вулиця Володимирська, будинок 57-А, офіс 12, ідентифікаційний код: 05388799) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (49000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) 72 850 (сімдесят дві тисячі вісімсот п'ятдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 9 370 (дев'ять тисяч триста сімдесят) грн. 07 коп. пені, 1 976 (одну тисячу дев'ятсот сімдесят шість) грн. 03 коп. 3% річних, 7 904 (сім тисяч дев'ятсот чотири) грн. 63 коп. інфляційних втрат та 1 842 (одну тисячу вісімсот сорок дві) грн. 01 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя В.М. Антонова

Повне рішення складено 05.09.2014 року