Рішення № 40368028, 03.09.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2014 р. Справа № 914/2504/14

За позовом: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Великі Мости,до відповідача:приватного підприємства «МПК Торг-Міт», м. Львів,про: стягнення коштів. Суддя Т. РимЗа участю представників:позивача:ОСОБА_2 - довіреність від 21.05.2014 р.,відповідача:не з'явився,На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до приватного підприємства «МПК Торг-Міт» про стягнення коштів. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.07.2014 року провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, справу призначено до судового розгляду на 30.07.2014 р. Рух справи відображено в попередніх ухвалах суду.

Позовні вимоги обґрунтовуються наступним. Між сторонами укладено договір поставки №25/03 від 25.03.2014 р. На виконання своїх зобов'язань позивач перерахував відповідачу на рахунок вартість товару в розмірі 14.000,00 грн. Відповідач не передав позивачу у повному обсязі оплаченого товару. У зв'язку з наведеним, в силу положень частини другої статті 693 Цивільного кодексу України позивач просить повернути суму попередньої оплати. Крім того, відповідачу нараховано 3.609,10 грн. збитків у формі упущеної вигоди, 3.000,00 грн. моральної шкоди, 672,00 грн. інфляційних втрат, 56,38 грн. - 3% річних.

Відповідач у судові засідання не з'являвся, хоч був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду. Ухвала суду повернута відділенням зв'язку без вручення.

Відповідно до частини першої статті 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином. Судом надіслано відповідачу ухвалу на юридичну адресу, яка зазначена у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, виданому державним реєстратором Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції: вулиця Героїв УПА, будинок 73, Франківський район, місто Львів, Львівська область, 79015. За таких обставин відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Суд, керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності пояснень (заперечень) відповідача щодо заявлених позовних вимог та представника відповідача у судовому засіданні, за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті. При цьому суд враховує ту обставину, що відповідачу було створено всі належні умови для реалізації власного права на захист, однак відповідач таким правом не скористався, своїх заперечень суду не надав ні в письмовому вигляді, ні шляхом скерування повноважного представника.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд установив таке.

Між сторонами у справі укладено договір поставки №25/03 від 25.03.2014 р. (надалі - Договір). Згідно з умовами цього договору продавець (відповідач у справі) зобов'язується систематично передавати у власність покупцю (позивач у справі) м'ясо сировину, походження Україна (надалі - товар), а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.

На виконання умов договору позивачем здійснено передоплату за товар, що підтверджується платіжним дорученням №49 від 31.03.2014 р. на суму 14.000,00 грн. Проте товар позивачу поставлено не було.

Позивачем скеровано на адресу відповідача вимоги №23 від 12.05.2014 р. про повернення грошових коштів. Поштове відправлення повернуто відділенням зв'язку без вручення.

При ухваленні рішення суд керувався таким.

Між сторонами у справі виникли зобов'язання з приводу поставки товару на підставі Договору купівлі-продажу в силу пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої та другої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною першою пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина друга статті 693 Цивільного кодекс України). Як установлено судом, позивачем перераховано на рахунок відповідача 14.000,00 грн. за поставку м'ясо. Проте товару відповідач не поставив.

Зважаючи на ці обставини, оскільки відповідачем отримано оплату за товар, та не поставлено товар позивачу, останнім заявлено у встановленому порядку претензію про повернення цих коштів, відтак у відповідача виник обов'язок повернути зазначену суму коштів. Тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 14.000,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В частині стягнення 672,00 грн. інфляційних втрат та 56,00 - 3% річних, суд виходив із наступного.

Згідно з пунктом 5.2 постанови Пленуму вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 р. №14 обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Обов'язок відповідача сплати грошової суми виник на підставі статті 692 Цивільного кодексу України шляхом повернення попередньої оплати. Таким чином, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

В частині стягнення 3.609,10 грн. збитків у формі упущеної вигоди суд враховує таке.

Згідно з частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Частиною другою зазначеної статті визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Частинами 1 та 2 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Позивачем не доведено факту заподіяння йому збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки не надано доказів на підтвердження доходів, які недоотримає внаслідок порушення цивільного права. Зокрема, за умовами Договору сторонами не погоджено ціни договору, не складено специфікації. Тому суд не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення збитків у формі упущеної вигоди.

В частині вимог про стягнення моральної шкоди, суд враховує таке.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (пункт 3), та зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (пункт 5).

В матеріалах справи відсутні докази заподіяння реальної шкоди діловій репутації підприємця, або інші докази заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Порушення контрагентом своїх зобов'язань не завдає на думку суду надмірних моральних чи фізичних страждань, які б могли бути підставою для відшкодування моральної шкоди. Аналогічно, виставлення іншими контрагентами претензій не свідчить безумовно про завдання шкоди діловій репутації. За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позивачем не підтверджено доводів позовної заяви в цій частині, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору. Таким чином, суд вважає позовні вимоги про стягнення моральної шкоди не обґрунтованими, а тому відмовляє у їх задоволенні.

Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Судові витрати на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 80, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства «МПК Торг-Міт» (адреса: вулиця Героїв УПА, 73, місто Львів, Львівська область, 79015; ідентифікаційний код 38627061) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (поштова адреса: АДРЕСА_1; юридична адреса: АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1) 14.000,00 грн. боргу, 1.198,69 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.

3. Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 05.09.2014 р.

Суддя Рим Т.Я.