Ухвала суду № 40366046, 27.08.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2014 р. Справа № 876/883/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Дяковича В.П.,

суддів: Кухтея Р.В., Онишкевича Т.В.,

за участі секретаря судового засідання Мартинишина Р.С.,

представника позивача Ружицького В.М.,

представника відповідача Джоголика Ю.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року по справі № 809/3634/13-а за позовом Фірма "Назіс" до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

27.11.2013 року Фірма "Назіс" звернулася в суд з позовом, яким просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області №0000302201 та №0000322201 від 08 листопада 2013 року.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області №0000302201 та №0000322201 від 08 листопада 2013 року.

Коломийська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області постанову суду першої інстанції оскаржила, подала апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, просить її скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі покликається на те, що позивачем до перевірки не представлено первинних документів, що підтверджують перевезення транспортних підстанцій. При поставці товарно-матеріальних цінностей, первинним документом, що підтверджує транспортування товару є товарно-транспортна накладна (дорожній лист). Крім податкових накладних на підтвердження оприбуткування товарно-матеріальних цінностей (основних фондів) не представлено ні дорожніх листів ні товарно-матеріальних накладних ні дорожньої відомості та квитанції про приймання вантажу (при перевезенні залізницею), тобто не має первинних документів, які підтверджують перевезення товару (основних засобів).

В судовому засіданні представник позивача надав пояснення та заперечив проти доводів апеляційної скарги, а представник відповідача підтримав їх.

Суд, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що Фірма "Назіс" рішенням виконкому Коломийської міської ради народних депутатів 12.12.1994 року зареєстрована юридичною особою та включена до ЄДРПОУ. Позивач органами державної податкової служби 03.05.1995 року взятий на податковий облік. Дана інформація міститься в акті перевірки від 29.10.2013 року за №615/22-01/22174887 (а.с.20).

Коломийською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області проведено документальну невиїзну перевірку Фірми "Назіс" щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ "Дайнер Консалт", їх реальності та повноти відображення в обліку за вересень-жовтень 2012 року, за результатами якої відповідачем 29.10.2013 року складено акт за №615/22-01/22174887 (а.с.19-41).

В ході перевірки відповідач, посилаючись на матеріали перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Дайнер Консалт" з контрагентами, з якими платником задекларовані взаємовідносини за період з 01.04.2012 року по 31.01.2013 року, дійшов висновку, що фінансово-господарська діяльність вказаного контрагента здійснювалася поза межами правового поля, що в свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільно-правової дієздатності, а самі фінансово-господарські взаємовідносини вказаного контрагента та позивача є фіктивними правочинами. Мала місце необґрунтована податкова вигода, що характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

За наслідками перевірки, податковим органом сформовано податкове повідомлення-рішення за №0000302201 від 08.11.2013 року, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 99009 грн., в тому числі за основним платежем 66006 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 33003 грн.; №0000322201 від 08.11.2013 року, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 431,25 грн., в тому числі за основним платежем 345 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 86,25 грн. (а.с.17-18).

Відповідно до пп. 14.1.181 п.14.1 ст. 4 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу. Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Податковий кредит звітного періоду, згідно із п.198.3 ст. 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.2 статті 200 ПК України).

За приписами п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (утримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно із п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У листі від 02.06.2011 року №742/11/13 -11 Вищий адміністративний суд України звернув увагу на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З врахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Частиною 2 статті 3 вказаного Закону зазначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зазначене відображення в обліку може бути здійснене на підставі відповідних видаткових накладних постачальника, актів приймання-передачі, товарними накладними, податковими накладними, які є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Актом перевірки, за результатами якого прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, визнано нікчемність господарських операцій між позивачем та його контрагентом по придбанню товару. При цьому Коломийська об'єднана державна податкова інспекція посилається на матеріали перевірок ДПІ у Шевченківському районі м.Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Дайнер Консалт" з контрагентами, з якими платником задекларовані взаємовідносини за період з 01.04.2012 року по 31.01.2013 року, згідно висновків яких операції Товариства не підтвердилися стосовно врахування реального часу здійснення операцій, відсутності необхідних умов для результатів відповідної діяльності, трудових ресурсів, основних фондів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання. Вказане в свою чергу свідчить про те, що правочини між вказаним Товариством та покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків, а отже є нікчемними.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Між ТОВ "Дайнер Консалт" (Постачальник) та позивачем (Одержувач) 29.10.2012 року укладено договір купівлі продажу товару (трансформаторна підстанція КТП 30/10/0,4 У1), за предметом якого Постачальник зобов'язується передати у власність Одержувача, а Одержувач зобов'язується прийняти у свою власність та оплатити товар в кількості та за ціною, що наводяться в Додатку №1 до Договору (а.с.42-45).

Видатковою та податковою накладними №76 від 31.10.2012 року підтверджується придбання позивачем товару загальною вартість 277605 грн. (а.с.46-47).

Згідно рахунків-фактури №27/09 від 27.09.2012 року та №28/09 від 28.09.2012 року Фірма "Назіс" придбала у цього ж контрагента товар (щит АВР-40 А та щит АВР-40-2 (40А) вартістю відповідно 59700 грн. та 58728 грн. (а.с.48, 51).

Як наслідок, на підтвердження проведених операцій, сторонами сформовані податкові, видаткові накладні №235 від 27.09.2012 року та №273 від 28.09.2012 року (а.с.49-50,52-52а).

Вказані товарно-матеріальні цінності згідно довіреностей від 27.09.2012 року №20, від 28.09.2012 року №21 та наказів про відрядження від 26.09.2012 року отримано працівником позивача ОСОБА_3 (а.с.68-75).

Як вже зазначено, в період, що підлягав перевірці, позивачем здійснювалися господарські операції із ТОВ "Дайнер Консалт", які полягали у купівлі товарно-матеріальних цінностей.

Позивачем, з дотриманням вимог Податкового кодексу України до податкового кредиту з цього податку включено податкові накладні за вищевказаними господарськими операціями та вартість придбання товарів віднесено до складу витрат.

У Податковому кодексі України платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування валових витрат, податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

За цих же обставин не може впливати на формування валових витрат, податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування вчинення дій від імені керівника юридичної особи - контрагента, відомості про якого містяться у вказаному Єдиному державному реєстрі, іншою особою.

Зазначеної вище позиції притримується й Верховний Суд України, який у постанові від 11 грудня 2007 року (справа № 21-1376во06) дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Підтвердженням реальності здійснення господарських операцій позивача із його контрагентами, а саме отримання від останніх будівельних матеріалів свідчить наступне.

На час здійснення господарських операцій з позивачем, його контрагент був зареєстрований як юридична особа, а також мав в наявності свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. Серед видів діяльності ТОВ "Дайнер Консалт" є посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту (а.с.76-79,149).

Як встановлено судом, видами діяльності позивача являється діяльність у сфері продовольства електрозв'язку та надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а.с.21).

Факт отримання позивачем та використання в своїй діяльності товару також підтверджується актами введення в експлуатацію такого від 17.10.2012 року №4, від 23.10.2012 року №5, від 26.10.2012 року №6, від 05.11.2012 року №7, від 06.11.2012 року №8 та від 07.11.2012 року №9 (а.с.61-67).

Позивачем також представлено докази перевезення товару від ТОВ "Дайнер Консалт" позивачу, згідно яких таке перевезення здійснювала фізична особа ОСОБА_3 транспортним засобом МАЗ-54323032, реєстраційний номер НОМЕР_1 та причепом 9397 реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с.113-121).

Крім того, позивачем представлено довідку-характеристику на товар Фірми "Назіс" №66 від 19.11.2013 року, яка містить повну характеристику придбаного у контрагента товару та його технічну можливість транспортування вищевказаним транспортним засобом (а.с.122).

В матеріалах справи також наявна переписка між позивачем та ТОВ "Дайнер Консалт", яка мала місце в процесі договірних відносин між ними щодо необхідності погашення заборгованості, яка виникла внаслідок несплати позивачем коштів за придбаний товар (а.с.123-127).

Таким чином, судом встановлені: рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарських операцій та зв'язок між фактом надання позивачу товару, понесенням витрат і господарською діяльністю цих платників податку; добросовісність дій платників податку, яка полягає у відповідності вчинених ними дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Щодо висновків відповідача про нікчемність угод укладених між позивачем і його контрагентом суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Із змісту акту перевірки, на підставі якого були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення вбачається, що документальне оформлення господарських операцій позивача із його контрагентом не є достатнім доказом того, що дані господарські операції були реальними, з огляду на висновки матеріалів перевірки ДПІ у Шевченківському м.Києва про виявлені факти порушення контрагентом вимог податкового законодавства, проведення транзитних фінансових потоків, не маючи при цьому реального товарного характеру.

Суд не погоджується із такою позицією податкового органу, оскільки дані обставини не можуть слугувати висновком про порушення податкового законодавства саме позивачем, оскільки не залежать від волі останнього.

Цивільний кодекс України (стаття 215) визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними. Крім того, відповідачем не надано доказів, що правочин визнаний недійсним в судовому порядку.

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Цивільним і господарським кодексами передбачено, що для визнання договору недійним є наявність умислу в обох сторін або однієї із них.

В ході проведення відповідачем перевірки позивача, податковим органом було взято до уваги матеріали ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 01.02.2012 року №612/2220/37242783 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Дайнер Консалт" з контрагентами, з якими платником задекларовані взаємовідносини за період з 01.04.2012 року по 31.01.2013 року, яким встановлено порушення вимог податкового законодавства, правочини укладені із контрагентами в період, що підлягав перевірці є такими, що порушують публічний порядок та суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб; задекларовані податкові зобов'язання та податковий кредит по податку на додану вартість за вказаний період підлягають зменшенню до 0,00 грн. (а.с.146-159).

В акті перевірки відповідача, за результатами якого були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, перевіряючими як одну із основних обставин, яка ставить під сумнів взаємовідносини між позивачем та контрагентом і їх реальність, зроблено посилання на висновки вищевказаного податкового органу.

Слід зазначити, що нікчемність угод повинна встановлюватися з огляду на приписи цивільного законодавства України в судовому порядку, а не шляхом зменшення за актом перевірки податкового кредиту з ПДВ у платника податку, який має належним чином оформлені податкові накладні, всі належні первинні документи, які доводять реальність вчинення господарської операції та добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсними чи не укладення правочинів між позивачем та його контрагентами.

Крім того, в матеріалах справи наявна копія постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.04.2013 року в справі №826/3241/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013 року, якою визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби по проведенню документальної невиїзної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Дайнер Консалт", за результатами якої складено акт від 01 лютого 2012 року №612/22-90/37242783 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Дайнер Консалт" код за ЄДРПОУ 37242783 з контрагентами, з якими платником задекларовані взаємовідносини за період з 01.04.2012 по 31.01.2013 роки". Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби вилучити з інформаційної бази даних "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України", інформацію, внесену на підставі акта від 01 лютого 2012 року №612/22-90/37242783 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Дайнер Консалт" код за ЄДРПОУ 37242783 з контрагентами, з якими платником задекларовані взаємовідносини за період з 01.04.2012 по 31.01.2013 роки".

Таким чином, податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні договору між позивачем з його контрагентами. Доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, наявності шкоди заподіяної державі, суду не надано.

Отже, відсутність в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для висновку відповідача щодо нікчемності договору укладеного між позивачем і його контрагентом, та як наслідок, відсутність встановлених перевіркою порушень податкового законодавства позивачем.

З цього слідує, що обставини викладені в акті перевірки Фірми "Назіс" від 29.10.2013 року №615/22-01/22174887, які є похідними висновкам Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва щодо ТОВ "Дайнер Консалт", та стали підставою винесення спірних податкових повідомлень-рішень, жодним чином не можуть слугувати підставою визнання нікчемними правочинів укладених між позивачем та його контрагентом, оскільки дії по проведенні ДПІ у Шевченківському районі міста Києва перевірки визнано протиправними.

Крім того, колегія суддів не погоджується з твердженням відповідача, що єдиними документом, що прямо підтверджує укладення договору перевезення та його фактичне виконання, є товарно-транспортна накладна з огляду на наступне.

Так, відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів.

Таким чином, відсутність товарно-транспортної накладної не є підставою для не включення витрат з придбання ТМЦ до складу валових витрат та для не включення сум до складу податкового кредиту, оскільки, податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної, а Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не є законодавчим документом з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку валових витрат та податкового кредиту.

Зазначене відображення в обліку може бути здійснене на підставі відповідних видаткових накладних постачальника, актів приймання-передачі, товарними накладними, податковими накладними, які є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Отже, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов до вірних висновків, приймаючи рішення по суті спірних правовідносин.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області - залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року по справі № 809/3634/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.П. Дякович

Судді Р.В. Кухтей

Т.В. Онишкевич