Рішення № 40363285, 26.08.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10872/14 26.08.14

За позовомКомунального підприємства «Київтранспарксервіс» До Товариства з обмеженою відповідальністю «Поляна Україна Груп» Простягнення 53 179,32 грн. Суддя Борисенко І.І.

Представники:

Від позивача - Сидоришина Т.Г., представник за довіреністю;

Від відповідача - Данілова Т.О., представник за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поляна Україна Груп» про стягнення з відповідача на користь позивача суму заборгованості за договором №1.1-199.11 від 30.12.2011р. про надання в експлуатацію фіксованих місць для денного паркування.

24.06.2014р. позивачем подана заява про уточнення (зменшення) позовних вимог, відповідно до вказаної заяви позивачем не виконання вимог ухвали суду було здійснено перерахунок суми пені відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України. Відповідно до вказаної заяви позивач просить суд стягнути на користь позивача 53 033,92 грн. (з яких: 50 400 грн. сума основного боргу, 2 112,80 грн. пеня, 521,12 грн. 3% річних).

Вказана заява, як така, що відповідає вимогам ст. 22 ГПК України прийнята судом до розгляду.

Ухвалою суду від 01.07.2014р. за клопотанням позивача на підставі ст. 69 ГПК України продовжено строк розгляду справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у позові просив відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що 03.09.2013р. набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 14.08.2013р. №583 «Про внесення змін до Правил паркування транспортних засобів, якою доповнено Правила паркування пунктом 8-1» де визначено, що операторам забороняється передавати майданчики для парування та тротуарах та проїзній частині автомобільних доріг у користування іншим суб'єктам господарювання. Отже на думку відповідача укладений спірний договір є нікчемним правочином через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Як вказує відповідач, зміни в Правилах паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 року №583 свідчать про відсутність у Позивача з 03 вересня 2013 року права надавати передбачені Договором 1.1.-199.11 про надання в експлуатацію фіксованих місць для денного паркування від 30.12.2011р. послуги та, відповідно, вимагати від Відповідача їх оплати.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з п. 3 Рішення Київської міської ради "Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві" Комунальне підприємство "Київтраспарксервіс" є єдиним оператором з паркування транспортних засобів, яке займається стягненням паркувального збору та виготовленням єдиних абонементних талонів з паркування автомобільного транспорту.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

30.12.2012р. між Комунальним підприємством "Київтраспарксервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Поляна Україна Груп" був укладено Договір про надання в експлуатацію фіксованих місць для денного паркування №1.1-199.11, відповідно до умов якого (п. 1.1 Договору) позивач надає відповідачу право на експлуатацію 36 фіксованих місць для щоденного паркування автотранспортних засобів за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Мечникова, 18-22А.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з 01.01.2012р. до 31.12.2012р. (п. 5.1. Договору).

Відповідно до приписів п. 5.2 Договору, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору одна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його розірвання. Договір вважається продовженим ще на один рік.

Таким чином, бажання відповідача продовжувати відносини за вищевказаним Договором висловлюється конклюдентними діями - використанням фіксованих місць після закінчення строку дії Договору, та не направленням відповідної заяви, яка передбачена п. 5.2. Договору.

Що ж стосується позивача, то підставою для продовження відносин за спірним Договором є його мовчазна згода, яка виражається у відсутності заперечень протягом одного місяця до закінчення строку дії Договору про надання в експлуатацію фіксованих місць для денного паркування №1.1-199.11 від 30.12.2011р.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази направлення жодною із сторін в період з 01.12.2012р. по 31.12.2012р. заяв про закінчення строку дії Договору.

Таким чином, з огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що строк дії вищевказаного Договору було продовжено до 31.12.2013р.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що всупереч умовам зазначеного Договору відповідачем не були проведені розрахунки перед позивачем по сплаті наданих послуг за період з серпня 2013р. по грудень 2013р. включно, в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 50 400 грн.

Відповідач позов не визнає, на його думку договір є нікчемним в силу набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 14.08.2013р., якою внесено зміни до Правил паркування транспортних засобів, а саме заборонено операторам передавати майданчики для паркування на тротуарах та проїзній частині автомобільних доріг у користування іншим суб'єктам господарювання.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними. Та умови,які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Пункт 1 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до п. 3.1 договору (в редакції додаткової угоди від 27.06.2013р.) сторони погодили загальну вартість використання фіксованих місць для паркування автотранспортних засобів у розмірі 10 080 грн. на місяць.

Згідно п. 3.2. Договору, розрахунок між сторонами здійснюється щомісячно шляхом оплати у розмірі 100% місячної вартості послуг не пізніше п'ятнадцятого числа поточного місяця.

При цьому, пунктом 3.3. Договору зазначено, що позивач щомісячно, не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за звітнім надає відповідачу в двох примірниках акт приймання-передачі наданих послуг.

Згідно з п. 3.4 Договору відповідач зобов'язаний протягом 2 (двох) календарних днів з дня отримання акту приймання-передачі наданих послуг підписати його та повернути позивачу один примірник акту.

Відповідно до п. 3.5 Договору, якщо на думку відповідача надані стороною-1 послуги не відповідають встановленим вимогам, то протягом 3-х робочих днів місяця, наступного за звітним, відповідач повинен надати мотивовану відмову від прийняття послуг. Якщо в установлений строк Сторона-1 не одержить підписаний акт приймання-передачі наданих послуг або мотивовану відмову від підписання акту, послуги вважаються прийнятими з виконанням всіх умов Договору. Акт без підпису Сторони-2 вважається прийнятим за умови наявності запису "Зауважень від Сторони-2 не надійшли".

Відповідно до п. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Наявні в матеріалах справи акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) з серпня по грудень 2013 року з боку відповідача не підписані та за відсутності мотивованої відмови відповідача від їх підписання на актах проставлена відмітка "Зауваження від сторони-2 не надійшли", а отже послуги за вказаний період за договором вважаються прийнятими відповідачем без зауважень.

Як було зазначено раніше спірний договір укладений між сторонами 30.12.2011р., який з урахуванням визначеного розділом 5 порядку набрання та продовження його чинності, продовжений за згодою сторін до 31.12.2013р.

Постанова Кабінету Міністрів України №583 «Про внесення змін до Правил паркування транспортних засобів, якою доповнено Правила паркування транспортних засобів пунктом 8-1, де визначено, що операторам заборонено передавати майданчики для паркування на тротуарах і проїжджій частині автомобільних доріг в користування іншим суб'єктам господарювання» прийнята 14.08.2013р.

Отже, договір відповідав вимогам закону станом на момент вчинення правочину, а відтак сторони діяли в межах чинного законодавства України станом на момент укладення договору. Дія постанови КМУ від 14.08.2013р. №583 буде застосовуватись до відносин, які виникли після набрання нею чинності.

Послуги за договором приймались в подальшому відповідачем без зауважень. З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача вартості послуг за користування місцями для паркування транспортних засобів в розмірі 50 400 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що за несвоєчасне перерахування плати, зазначеної в п. 3.1 цього договору, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми несплати.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати за надані послуги.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Укладеними між сторонами договорами не передбачено нарахування пені до дня фактичного виконання зобов'язання належним чином, а тому має бути обмежений шестимісячним строком нарахування.

Враховуючи, що в силу умов п. 3.2. договору, відповідач зобов'язаний був вносити платежі до 15 числа поточного місяця, то момент прострочення виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного місяця наданих послуг, і, в залежності від встановленого, нараховувати пеню, за кожний місяць наданих послуг за кожним платежем окремо.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті послуг відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню розмір якої за уточненим розрахунками позивача, на вимогу ухали суду від 06.06.2014р., з яким погодився суд становить 2 112,80 грн.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті коштів за надані послуги, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 521,12 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору інший розмір процентів не визначено.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 521,12 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поляна Україна Груп» (04053, м. Київ, вул. Обсерваторна, 12-А, ідентифікаційний код 36592399) на користь Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (04073, м. Київ, вул. Копилівська, 67 ідентифікаційний код 35210739) 50 400 (п'ятдесят тисяч чотириста) грн. основного боргу, 2 112 (дві тисячі сто дванадцять) грн. 80 коп. пені, 521 (п'ятсот двадцять одну) грн. 12 коп. 3% річних, а також 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. судового збору.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 04.09.2014р.

Суддя І.І. Борисенко