Ухвала суду № 40362754, 04.09.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1381/2014(м)

265/1248/14-ц

Головуючий в 1 інстанції Мельник І.Г.

Доповідач - Ткаченко Т.Б.

Категорія 53

У х в а л а

І м е н е м У к р а ї н и

03 вересня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді - Ткаченко Т.Б.

суддів - Баркова В.М., Мальцевої Є.Є.

при секретарі - Забавіній М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» про стягнення заборгованої суми індексації заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 серпня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

В лютому 2013 року позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» (далі - ПАТ «МК Азовсталь»), уточнивши свої вимоги просив стягнути заборговану індексацію по заробітній платі, компенсацію втрати частини заробітної плати за період з 01 березня 2003 року по 31 січня 2006 року у розмірі 102,02 грн., середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум з 01 лютого 2006 року по 01 серпня 2014 року у розмірі 492687,20 грн. та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 1000 грн. і витрати на правову допомогу в сумі 1000 грн.

В обґрунтування позову посилався на те, що в період його роботи при виплаті йому заробітної плати не проводилася індексація передбачена діючим законодавством, внаслідок чого порушені його права по оплаті праці.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 серпня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «МК Азовсталь» про стягнення індексації невиплаченої заробітної плати та компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати задоволені частково.

Стягнуто з ПАТ «МК Азовсталь» на користь ОСОБА_1 заборгованість з індексації заробітної плати та компенсацію за затримку її виплати у розмірі 102,02 грн., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 689,76 грн., всього 791,78 грн. з утриманням з вказаної суми при виплаті передбачених законом податків та обов'язкових платежів і зборів, моральну шкоду 200 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ПАТ «МК Азовсталь» на користь держави судовий збір у розмірі 243 грн.60 коп.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить змінити рішення та стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум з 01 лютого 2006 року по день постановлення рішення, виходячи з середньоденного заробітку 231,20 грн., суму у розмірі 492687,20 грн., відшкодувати моральну шкоду в розмірі 1000 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 1000 грн.

Зокрема, в апеляційній скарзі зазначає про те, що при визначенні розміру середньої заробітної плати за весь час затримки виплати, яка підлягає стягненню з відповідача, судом невірно застосовано пропорційний розрахунок, оскільки він не передбачений жодним нормативно-правовим актом.

Суд прийшов до невірного висновку про стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 200 грн. та не врахував те, що останній у зв'язку з невиплатою заборгованості із заробітної плати, значний час відчував стійки негативні емоції та напругу, які вплинули на стан його здоров'я.

Відмовляючи позивачу у стягненні витрат на правову допомогу, судом не враховано положення ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» , що до вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням слід віднести і консультацію з роз'ясненням, і складання адвокатського запиту, і підготовку правової позиції по справі, формування та складення позовної заяви та додатків, що були надані адвокатом позивачу, які разом складають 4 години роботи адвоката.

Відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності позивача ОСОБА_1, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи. З заявою про відкладення розгляду справи до суду не звернувся.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача - ОСОБА_2, яка підтримала доводи апеляційної скарги, просила рішення суду змінити, заперечення представника відповідача ПАТ «МК «Азовсталь» - Плотнікової К.О., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно частини 6 ст.95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації.

Згідно ст. 33 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95- ВР) в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, відповідно до ст.34 Закону № 108/95- ВР провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того, що довідкою ПАТ «МК «Азовсталь» визначено, що за період роботи позивача на комбінаті з 01 березня 2003 року по 31 січня 2006 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата, яка підлягала індексації за загальним розміром 72938,06 грн. За вказаний період позивачу не було доплачено встановлену судом суму індексації та компенсації загальним розміром 102,02 гривень, що дорівнює 0,14% від нарахованої ОСОБА_1 суми заробітної плати за цей період (102,02 грн. х 100% : 72938,06 грн.).

Враховуючи, що минув значний проміжок часу з моменту звільнення позивача ОСОБА_1 з підприємства, сума індексації заробітної плати позивача з компенсацією, яка не була виплачена відповідачем у добровільному порядку складає лише 102,02 грн., а також виходячи з принципу розумності, справедливості та співрозмірності задоволення позовних вимог, суд прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку пропорційну до суми індексації заробітної плати з компенсацією, яка не була виплачена позивачу, але підлягала виплаті, що складає 689,76 грн.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, судом враховано принципи розумності та справедливості, наведені позивачем обґрунтування моральних страждань і визначено відшкодування у розмірі 200 грн.

З висновком суду не можна не погодитись.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 06 серпня 1976 року по 31 січня 2006 року перебував в трудових відносинах із ПАТ «МК «Азовсталь», що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці (а.с.11).

За цей період йому нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, але не нараховувалась індексація заробітної плати.

Задовольняючи частково позов, суд виходив з того, що при звільненні ОСОБА_1 не була виплачена сума індексації заробітної плати в сумі 45,93 грн., а також сума компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати в сумі 56,09 грн. за період з 01 березня 2003 року по 31 січня 2006 року. Загальна сума індексації заробітної плати та компенсації складає 102 гривень 02 копійки, що підтверджується довідкою підприємства (а.с.13-14). З цим розміром погодився і позивач.

Згідно ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів громадян», індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів та послуг. Об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру.

Структуру заробітної плати визначено ст.2 Закону України «Про оплату праці», якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість та за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції із статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713.

Згідно ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 цього Закону передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно ст. 3 Закону компенсація обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду із позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, індексація є складовою частиною заробітної плати і у разі порушення законодавства про її виплату, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Позивачем пред'являлись вимоги про стягнення індексації та компенсації за період з 01березня 2003 року по 31січня 2006 року.

Судом фактично позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення індексації заробітної плати та компенсації втрати частини доходів за визначений останнім період задоволені частково, оскільки як вбачається з наданих відповідачем розрахунків (а.с.13-14, 43-44), заборгованість індексації заробітної плати позивача в сумі 45,93 грн. та компенсації втрати частини доходів в сумі 56,09 грн. виникла за період з травня 2003 року по листопад 2003 року та за листопад - грудень 2004 року.

Як встановлено судом при звільненні ОСОБА_1 підприємство не виплатило йому частину заробітної плати у вигляді індексації з компенсацією у розмірі 102,02 грн., яка в даному випадку є спірною.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача не спростувала той факт, що позивачу у визначений період сума індексації заробітної плати не сплачувалась.

Дані обставини підтверджуються також письмовими доказами, а саме розрахунковим листами заробітної плати ОСОБА_1 за даний період (а.с.58-68).

З урахуванням наведеного і приймаючи до уваги, що позивач погодився з розрахунком відповідача щодо розміру несплачених йому сум індексації з компенсацією в зазначений період, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення на його користь суму індексації заробітної плати з компенсацією втрати частини доходів в сумі 102,02 грн.

Таким чином встановлено, що відповідач фактично не розрахувався перед позивачем при його звільненні, і строки для звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за затримку в розрахунку для позивача не спливли.

Згідно із положеннями ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У відповідності із роз'ясненнями, викладеними у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Такі ж положення викладені і у Правових позиціях Постанов Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-39 цс11 та від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60 цс11.

Згідно позовної заяви та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив стягнути середній заробіток за період з 01 лютого 2006 року по 01 серпня 2014 року в розмірі 492687,20 грн., виходячи з середньоденної заробітної плати 231,20 грн.

Ухвалюючи рішення про стягнення з ПАТ «МК «Азовсталь» на користь позивача середнього заробітку, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем заявлені вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 01 лютого 2006 року по 01 серпня 2014 року, з урахуванням 2131 робочих днів.

Згідно з довідкою відповідача середньоденний заробіток позивача за два останні місяця перед звільненням складає 231,20 грн. (а.с.146).

Таким чином, розмір середнього заробітку з дня звільнення по 01 серпня 2014 року складає 492687 грн.20 коп. (231,20 грн. х 2131).

Як встановлено судом при звільненні ОСОБА_1 підприємство не виплатило частину заробітної плати у вигляді індексації з компенсацією, розмір якої становить 102 гривні 02 копійки.

Разом з цим, за цей же період позивачу було нарахована та сплачена сума заробітної плати у розмірі 72938,06 гривень (а.с.43-44).

Переглядаючи судове рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судова колегія погоджується з висновком суду щодо часткового задоволення позову в цій частині і стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 689 грн.76 коп., оскільки такого висновку суд першої інстанції дійшов з урахуванням незначного періоду за який виникла заборгованість, розміру спірної суми, на яку мав право позивач, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та співрозмірності задоволення позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що суд дотримався вимог статті 117 КЗпП України, роз'яснень п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», та вимог розумності і справедливості. Тому рішення суду і в цій частині скасуванню не підлягає.

Визначення судом першої інстанції співвідношення загального розміру виплаченої заробітної плати за спірний період 72938,06 грн. та невиплаченій суми заробітної плати у вигляді індексації з компенсацією 102,02 грн., що складає 0,14 відсотка невиплаченої заробітної плати, та врахування його при визначенні розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, на думку колегії не привело до неправильного вирішення справи, оскільки визначаючи його розмір, суд виходив з конкретних вищенаведених обставин справи.

Враховуючи, що факт порушення трудових прав ОСОБА_1 знайшов своє підтвердження в судовому засіданні, обґрунтованими визнаються і позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, оскільки, у відповідності з положеннями ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходячи з принципів розумності та справедливості та наведених позивачем обґрунтувань моральних страждань, правильно визначив розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 200 грн.

Будь-яких доказів того, що у зв'язку з невиплатою заборгованості із заробітної плати позивач значний час відчував стійки негативні емоції та напругу, які вплинули на стан його здоров'я, як під час розгляду справи судом першої інстанції так і в апеляційному суді, надано не було.

Відмовляючи у задоволенні вимог в частині стягнення витрат на правову допомогу, суд виходив з того, що перелік видів правової допомоги, за які передбачена компенсація понесених стороною витрат, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає та стосується судового розгляду справи. З боку позивача не надано документів, які підтверджують розрахунки витрат, а саме: документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку (квитанції до прибуткового касового ордеру, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документу, касового чеку).

Перевіряючи судове рішення, в частині відмови ОСОБА_1 у відшкодуванні судових витрат в розмірі 1 000 грн., апеляційний суд виходить з наступного.

На підставі ст.84 ЦПК України, витрати пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до вимог ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Зі справи вбачається, що при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 06 лютого 2014 року уклав з адвокатом ОСОБА_4 договір про надання правової допомоги (а.с.17).

На підтвердження оплати правової допомоги в розмірі 1000 грн. позивачем надана квитанція без номеру , в якій адвокатом ОСОБА_4 зазначено про отримання вказаної суми за консультацію, складання адвокатського запиту та проекту позовної заяви (а.с.16).

При цьому положенням Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», затверджено граничний розмір витрат на правову допомогу, пов'язаних з розглядом справ. Так, граничний розмір витрат на правову допомогу не може перевищувати 40%5 розміру мінімальної заробітної плати за годину роботи фахівця у галузі права.

Склад та розміри витрат, пов'язаних оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Але, позивачем документи, що свідчать про оплату гонорару, оформлені у встановленому законом порядку до матеріалів справи надані не були.

Крім того, не надано до матеріалів справи й акту приймання-передачі послуг з правової допомоги, з якого б вбачалось скільки часу було витрачено адвокатом за надання правової допомоги, а в наданій квитанції від 06 лютого 2014 року не відображено скільки часу витрачалось за надання правової допомоги і по якій справі надавалась консультація та складався проект позовної заяви.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у відшкодуванні ОСОБА_1 витрат на правову допомогу. Посилання в рішенні суду на те, що види правової допомоги, за які передбачена компенсація понесених стороною витрат стосується лише судового розгляду справи, є помилковим, але це не призвело до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду позивачем та його представником не надано.

Таким чином, колегія суддів, переглядаючи справу в межах апеляційного оскарження та заявлених позовних вимог, підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачає, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст. 307,308, 313, 314, 315 ЦПК України,колегія суддів,

У х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 серпня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання чинності безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Т.Б.Ткаченко

Судді В.М.Барков

Є.Є.Мальцева