Постанова № 40356976, 04.09.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" серпня 2014 р. Справа № 917/2154/13

У складі колегії суддів: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Плахов О.В. , суддя Шутенко І.А.

при секретарі Міракові Г.А.

за участю представників:

від позивача - не прибув;

від відповідача - Гузій С.М. (за довіреністю від 21.05.2014 р. № 286),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 1706 П/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 03.12.13 у справі № 917/2154/13

за позовом ФОП ОСОБА_2, м. Гадяч, Полтавська обл.

до ТОВ "Украгросток" , с. Тарасівка, Полтавська обл.

про стягнення 109 461,30 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ФОП ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросток" 55000,00 грн. основного боргу, 4136,30 грн. пені, 50325,00 грн. проценти за користування чужими коштами, 2189,23 грн. витрат по сплаті судового збору, 2800,00 грн. витрат за послуги адвоката.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 03.12.2013р. у справі № 917/2154/13 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросток" на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - 55000,00 грн. основного боргу, 4136,30 грн. пені, 1182,73 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Суд першої інстанції, керуючись нормами ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 530, 901, 903 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про його обґрунтованість, доведеність матеріалами справи та необхідність задоволення.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції частково не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 03.12.2013р. в частині відмови в задоволенні позову та прийняти нове рішення, яким задовольнити апеляційну скаргу в оскаржуваній частині, стягнути з відповідача 50325,00 грн. на його користь, а також стягнути витрати по сплаті судового збору, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2014р. (судова колегія у складі головуючого судді Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І., суддя Плужнік О.В.) рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з відповідача 50325 грн. % за користування чужими грошовими коштами скасовано і позов в цій частині задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 50325 грн. % за користування чужими грошовими коштами, 1006,50 грн. судового збору, 1100 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. В іншій частині рішення залишено без змін.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення місцевого суду в частині відмови у стягненні 50325 грн. за користування чужими грошовими коштами та задоволення даної частини позову, залишивши рішення в іншій частині без змін, посилаючись на умови п. 4.2 договору, яким передбачено, що з дня, коли послуги замовником повинні бути оплачені, виконавець має право витребувати від замовника, а замовник повинен виплатити, проценти за користування чужими грошовими коштами до дня повної оплати послуг. Проценти за користування чужими грошовими коштами виплачуються в розмірі 0,5 % від невиплаченої вартості послуг по акту приймання-передачі виконаних робіт за кожний календарний день, відколи послуги повинні бути оплачені замовником, до дня повної оплати послуг. Таким чином, суд дійшов висновку, що проценти за користування чужими грошовими коштами є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання, і не є неустойкою (штрафом, пенею).

Постановою Вищого господарського суду України від 28.05.2014р. скасовано постанову Харківського апеляційного господарського суду у справі № 917/2154/13, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.

У постанові Вищого господарського суду України зазначено, що судом апеляційної інстанціїї не перевірені доводи позивача, викладені в письмових поясненнях, що містяться в матеріалах справи (а.с. 92), стосовно відсутності у позивача до відповідача претензій щодо основної суми заборгованості в розмірі 55000 грн., як і не надано належної правової оцінки додатковим доказам у справі, а саме, виписці з рахунку (а.с. 89) про сплату відповідачем зазначених коштів ще до моменту прийняття рішення судом першої інстанції, а саме - 12 листопада 2013 р., на чому наголошував і відповідач у відзиві на апеляційну скаргу (а.с. 88).

Крім того, суд касаційної інстанцїї вказав, що висновок апеляційного господарського суду про наявність правових підстав для стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами є передчасним, прийнятим за відсутності з'ясованого належним чином судом питання щодо правової природи процентів, визначених договором.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.06.2014р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 21.07.2014р.

Від позивача надійшло клопотання (вх. 5293 від 07.07.2014р.), в якому він просить розглянути справу за наявними у ній матеріалами без його участі та просить залишити без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.02.2014р.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.07.2014р. розгляд справи відкладено на 18.08.2014р.

Від відповідача надійшли доповнення (вх. 6694 від 18.08.2014р.) до відзиву на апеляційну скаргу, в яких він наводить додаткове обгрунтування своєї позиції у справі; просить апеляційну скаргу на рішення господарського суду Полтавської області від 03.12.2013р. у справі № 917/2154/13 про стягнення 50325,00 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами залишити без задоволення; скасувати рішення господарського суду Полтавської області по справі № 917/2154/13 від 03.12.2013р. скасувати в частині стягнення 55 000 грн. основного боргу та припинити провадження у справі.

В судове засідання 18.08.2014р. позивач не прибув, свого уповноваженого представника не направив, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки пояснив у клопотанні про розгляд справи без його участі (вх. 5293).

В судовому засіданні 18.08.2014р. представник відповідача пояснив, що заперечує проти вимог апеляційної скарги.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.08.2014р. розгляд справи відкладено на 26.08.2014р.

Відповідачем надано розрахунок штрафних санкцій (вх. 6999 від 26.08.2014 р.).

В судове засідання 26.08.2014р. позивач не прибув, уповноваженого представника не направив, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 26.08.2014р. представник відповідача пояснив, що вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника позивача.

Зважаючи на клопотання позивача, в якому він просить розглянути справу без його участі, судова колегія вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника позивача.

В судовому засіданні 26.08.2014р. представник відповідача пояснив, що проти вимог апеляційної скарги заперечує, вважає рішення господарського суду Полтавської області від 03.12.2013р. у справі № 917/2154/13 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 55000 грн. основного боргу таким, що прийнято при неповному з'ясуванні обставин справи, і просить скасувати оскаржуване рішення в цій частині та припинити провадження у справі в зазначеній частині.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.11.2012р. ФОП ОСОБА_2 (виконавець) та ТОВ "Украгросток" (замовник) уклали договір № ЛГП-10 на збирання сільськогосподарських культур.

Відповідно до умов договору, виконавець зобов'язується за завданням замовника виконати роботи по збиранню с/г і технічних культур зернозбиральним комбайном на площах, наданих замовником, в порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Договором (п.3.1.1.) сторони передбачили, що замовник проводить оплату за виконані Виконавцем роботи по обмолоту курурудзи по ціні 320,00 грн. В т.ч. ПДВ 53,33 грн. Згідно п. 3.1.2. розрахунок за виконані роботи по збиранню врожаю замовник проводить відповідно до актів передачі- приймання виконаних робіт не пізніше 30 днів після їх складання, шляхом перерахування грошових коштів замовника на розрахунковий рахунок виконавця. Відповідно п. 3.1.2. загальна вартість договору визначається актами передачі-приймання виконаних робіт, складеними та підписаними обома сторонами.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії акту приймання-передачі виконаних робіт № 11 від 21.11.2012р. фактично виконані роботи згідно договору № ЛГП-10 від 08.11.2012р.: обмолочено кукурудзи на зерно на площі 234,4 га всього на суму 75008,00 грн. Акт підписаний уповноваженими представниками обох сторін та скліплений їх печатками, у матеріалах справи відсутні претензії від замовника щодо якості виконаних робіт.

21.11.2012 р. позивач виставив рахунок на оплату № 33 на загальну суму 75008,00 грн.

ТОВ "Украгросток" здійснені часткові оплати, що підтверджується копіями виписок ПАТ «Банк Фінанси та Кредит», а саме: 19.04.2013 р. на суму 15008,00 грн., (а. с. 41); 31.05.2013 р. на суму 5000,00 грн. (а. с. 42).

20.08.2013 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості за виконані роботи по договору № ЛГП-10 від 08.11.2012 р. (а. с. 44 - 47)

Крім того, сторонами складено, акт звірки взаємних розрахунків, в якому зазначено, що станом на 20.08.2013 р. у ТОВ "Украгросток" існує заборгованість у розмірі 55000,00 грн. (а. с. 43).

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення основного боргу місцевий господарський суд виходив з того, що заборгованість виникла на підставі договору № ЛГП-10 та докази сплати зазначеної заборгованості відстуні.

Як вбачається з матеріалів справи, під час апеляційного перегляду 24.02.2014 р. рішення місцевого господарського суду в частині стягнення основної заборгованості в сумі 55000 грн. залишено без змін.

Вищий господарський суд України, скасовуючи постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.02.2014 р. у справі № 917/2154/13 та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, зазначив, що необхідно надати правову оцінку додатковим доказам, а саме: виписці з рахунку про сплату відповідачем суми основної заборгованості ще до моменту прийняття рішення у справі та поясненням позивача, відповідно до яких у нього відсутні претензії до відповідача щодо основної суми заборгованості у розмірі 55000 грн.

Відповідно до статті 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Згідно наявної в матеріалах справи копії виписки з банківського рахунку станом на 12.11.2013 р. відповідачем ТОВ "Украгросток" на користь ФОП ОСОБА_2 за обмолот кукурудзи за рахунком № 33 від 21.11.2012 р. сплачено 55000 грн.

Отже, станом на час винесення оскаржуваного рішення господарського суду Полтавської області від 03.12.2013р. у справі № 917/2154/13 відповідачем повністю сплачена сума основного боргу за договором № ЛГП-10 від 08.11.2012р.

Зазначений факт визнано самим позивачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими поясненнями позивача (а.с. 92-93), в яких він вказує, що відносно основної суми заборгованості в розмірі 55000 грн. позивач претензій не має і посилається на виписку з банківського рахунку про перерахування йому вказаної суми.

Пунктом 11 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі у разі відсутності предмету спору.

У п.4.4. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" надано господарським судам наступні роз'яснення господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо).

Відповідно до пункту 3 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково.

Зважаючи на вищевикладене, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про скасування рішення господарського суду Полтавської області від 03.12.2013р. у справі № 917/2154/13 в частині стягнення з ТОВ "Украгросток" на користь ФОП ОСОБА_2 55000 грн. основного боргу та припинення провадження у справі в цій частині.

Судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Полтавської області від 03.12.2013р. у справі № 917/2154/13 в частині стягнення з відповідача пені за порушення термінів розрахунків в сумі 4136,30 грн. законне та обгрунтоване, зважаючи на таке.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 4.1. договору передбачено, що за порушення термінів розрахунків замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки від неоплаченої суми.

Відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Сторони в п. 3.1.2. встановили термін розрахунку за виконані роботи не пізніше 30 днів після складання акту приймання-передачі робіт.

Акт приймання -передачі виконаних робіт складений 21.11.2012р.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, пеня нарахована за період з 22.12.2012р. по 22.06.2013р.

Перевіривши правильність здійсненого розрахунку та період нарахування пені, судова колегія дійшла висновку, що він є арифметично вірним та виконаний у межах передбаченого законом шестимісячного терміну нарахування.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає законними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 4136,30 грн. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат за послуги адвоката в сумі 2800,00 грн. судова колегія зазначає наступне.

Згідно з статті 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом оправи.

Згідно з частиною 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

У пункті 6 Постанови пленуму Вищого господарського суду України 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" надано господарським судам наступні роз'яснення: витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що господарським судом Полтавської області обґрунтовано відмовлено у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 2800,00 грн. за послуги адвоката, зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів, які підтверджують оплату позивачем зазначених послуг, та доказів того, що ці послуги надавались саме адвокатом.

За висновком судової колегії Харківського апеляційного господарського суду місцевий господарський суд правомірно відмовив позивачу у задоволенні вимог про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 50325,00 грн. за період з 22.12.2012 р. по 22.06.2013 р., зважаючи на наступне.

Умовами договору передбачено, що з дня, коли послуги замовником повинні бути оплачені, виконавець має право затребувати від замовника, а замовник повинен виплатити проценти за користування чужими грошовими коштами до дня повної оплати послуг. Проценти за користування чужими грошовими коштами виплачуються у розмірі 0,5% від невиплаченої вартості послуг по акту-приймання-передачі виконаних робіт за кожний календарний день.

Судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд, проаналізувавши правову природу зазначених процентів, дійшов правомірного висновку, що вони підпадають під визначення неустойки, а саме пені, згідно статті 549 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення.

Однак, сторонами вже передбачено нарахування пені в розмірі двох облікових ставок НБ України від суми заборгованості за кожен день прострочення від неоплаченої суми.

Тобто, умовами договору передбачено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань покупцем, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення. (аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постановах від 12.12.2011 р. у справі № 07/238-10; від 24.12.2013 р. у справі № 8/5025/1402/12

Викладене свідчить про те, що господарським судом Полтавської області при винесенні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального права, обставини, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли підтвердження в матеріалах справи, тому вона не підлягає задоволенню.

Керуючись п.11 ст. 80, ст. ст. 99, 101, 102, п. 3 статті 103, п. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 03.12.2013р. у справі № 917/2154/13 скасувати в частині стягнення з ТОВ "Украгросток" (код ЄДРПОУ 34463495) на користь ФОП ОСОБА_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1) 550000 грн. основного боргу та припинити в цій частині провадження у справі.

В іншій частині рішення господарського суду Полтавської області від 03.12.2013р. у справі № 917/2154/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 01.09.2014 р.

Головуючий суддя Здоровко Л.М.

Суддя Плахов О.В.

Суддя Шутенко І.А.