Рішення № 40349566, 02.09.2014, Липоводолинський районний суд Сумської області

Справа № 581/443/14-ц

Провадження № 2/581/154/14

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 вересня 2014 року смт. Липова Долина

Липоводолинський районний суд Сумської області у складі: головуючого - судді Бутенка Д.В, при секретарі судового засідання Сушка С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Департаменту праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про вилучення гуманітарного автомобіля із чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом, який обґрунтовував тим, що ОСОБА_3 07 жовтня 1991 року був постановлений на облік у відділі соціального забезпечення Сумського облвиконкому для забезпечення автомобілем «Запорожець» в модифікації ЗАЗ-968-М з правом передачі керування транспортним засобом ОСОБА_1 01 квітня 1992 року інваліда ОСОБА_3 безкоштовно забезпечено автомобілем ЗАЗ-968-М, який на той час був зареєстрований в АДРЕСА_1 і був узятий на облік у Головному управлінні праці та соціального захисту населення Полтавської облдержадміністрації для забезпечення автомобілем «Таврія» на пільгових умовах з оплатою 7% вартості та правом передачі члену сім'ї - ОСОБА_1 04 липня 2013 року громадянин Литви ОСОБА_4 передав вищевказаному головному управлінню в якості гуманітарної допомоги легковий автомобіль «МАZDA 626» для подальшої передачі інваліду ОСОБА_3 15 квітня 2004 року ОСОБА_3 був забезпечений вказаним вище легковим автомобілем у якості гуманітарної допомоги з правом передачі керування зятю ОСОБА_1 27 липня 2004 року вказаний автомобіль зареєстровано у Лохвицькому ВРЕР ДАІ на ім'я ОСОБА_3 без права продажу, передачі та даруванню іншій особі з правом передачі керування ним ОСОБА_1 З середини 2006 року ОСОБА_3 переїхав проживати та зареєструвався в АДРЕСА_2 та взятий на облік за новим місцем реєстрації. ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 помер. Після смерті вказаного інваліда в порушення п.41 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 2006 року, за вказаний автомобіль членами сім'ї (відповідачами по справі) протягом шестимісячного терміну після смерті інваліда не сплачено усі визначені законом митні платежі, у сім'ї померлого відсутні будь-які особи, які мають статус інваліда, і перебувають у черзі по забезпеченню автомобілем на пільгових умовах, а також спірний автомобіль не повернули, і з питанням перереєстрації цього транспортного засобу до позивача відповідачі не звернулися, а тому вказаний департамент просив вилучити гуманітарний автомобіль «МАZDA 626», 1995 року випуску, синього кольору, державний номерний знак НОМЕР_1, із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2, передавши вказаний автомобіль позивачу.

Позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутність та про підтримання заявлених позовних вимог. У письмових поясненнях на позов позивач суду повідомив про те, що відповідач ОСОБА_1 має право керування спірним автомобілем, а ОСОБА_2 є дочкою померлого батька і бувшим членом його сім'ї, а тому наявні усі законні підстави для вилучення вказаного автомобіля (а.с.52-53).

Відповідач ОСОБА_1, фактично не визнавши позов, суду пояснив про те, що автомобілем марки «МАZDA 626» він із дозволу і в присутності гр. ОСОБА_3 лише керував цим біля 1,5 роки, поки його тесть жив і був зареєстрований в АДРЕСА_1, а після 2007-2008 років з переїздом гр. ОСОБА_3 в АДРЕСА_2 він взагалі перестав ним користуватися. Через місяць після переїзду до АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_3 повідомив йому про відчуження вказаного автомобіля (прізвищ нових володільців чи власників цього автомобіля він йому не повідомляв). Пізніше він дізнався, що у 2007-2008 року вказаний автомобіль потрапив у ДТП і був механічно пошкоджений на території с. Підставки Липоводолинського району Сумської області, а потім через знайомих йому осіб він дізнався про те, що вказаний автомобіль спостерігали на території м. Чернігова. Відповідачка ОСОБА_2 також зазначила про те, що ніякого відношення до спірного автомобіля вона взагалі не має. Також відповідачі підтвердили те, що вони особисто будь-яких актів прийому-передачі спірного автомобіля на їх ім'я не підписували, розписок чи інших зобов'язань про схоронність вказаного рухомого майна також не давали; наміру сплачувати обов'язкові митні платежі і користуватися в подальшому гуманітарним автомобілем вони не мають, як через відсутність грошей на це, так і через фактичну відсутність у них спірного автомобіля, фактичне місце розташування останнього їм не відоме; жодного разу як за життя ОСОБА_3, так і після його смерті в комісійному порядку по місцю проживання відповідачів не проводилася перевірка фактичної наявності чи відсутності зазначеного вище автомобіля.

Заслухавши відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд вважає пред'явлений позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на нижчевикладене.

Судом встановлено ту обставину, що ОСОБА_3 станом на 28 вересня 1990 року мав статус інваліда другої групи безстроково, як захисник СРСР (а.с.5). На підставі рішення головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської облдержадміністрації від 29 січня 2003 року гр.ОСОБА_3, як інвалід війни другої групи, на підставі п.21,28 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 1997 року № 999, в порядку черги підлягав забезпеченню автомобілем «Таврія» на пільгових умовах з оплатою 7% вартості автомобіля з правом передачі керування члену сім'ї ОСОБА_1, який проживає разом з інвалідом і має посвідчення водія (а.с.6).

04 липня 2003 року громадянин Литви ОСОБА_4 в нотаріальному порядку погодився передати головному управлінню праці та соціального захистку населення Полтавської області республіки Україна, в якості гуманітарної допомоги, автомобіль марки «МАZDA 626», 1995 року випуску, 1800 см3 об'єм двигуна, номер кузова НОМЕР_2, інваліду другої групи ОСОБА_3, мешканцю АДРЕСА_1 (а.с.7). 14 квітня 2004 року вищевказаний транспортний засіб в якості гуманітарної допомоги самоходом пересік митну територію України, його вартість на цей час складала 29300 гривень (а.с.9).

15 квітня 2004 року ОСОБА_3 звернувся до позивача з письмовою заявою про забезпечення його автомобілем «МАZDA 626» як гуманітарною допомогою з правом передачі керування ОСОБА_1 (а.с.10). Цього ж дня ОСОБА_3, який на той час мешкав в АДРЕСА_1, підписав письмове зобов'язання зберігати, своєчасно проводити ремонт, правильно експлуатувати і користуватись автомобілем марки «МАZDA 626», отриманого ним від Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської облдержадміністрації в якості державної власності (а.с.10). З 27 липня 2004 року зазначений вище автомобіль зареєстрований на ім'я ОСОБА_3 в Лохвицькому ВРЕР ДАІ без права відчуження з правом керування ним ОСОБА_1 (а.с.12,13).

З 13 березня 2007 року ОСОБА_3 був зареєстрований та проживав в АДРЕСА_2 (а.с.24) і до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 проживав спільно з дочкою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.25).

24 жовтня 2013 року та 10 грудня 2013 року на адресу відповідачів позивач надсилав листи- повідомлення щодо терміну можливої перереєстрації спірного автомобіля, який спливав 16 грудня 2013 року, та про необхідність для подальшого користування ним сплатити податки і збори за ставками за вказаний автомобіль, які діяли на день здійснення митного оформлення зазначеного автомобіля (а.с.26,27,28).

З огляду на пояснення відповідачів, сутність підстави позову та встановлені обставини справи, суд вважає, що між сторонами виник спір з приводу повернення гуманітарного автомобіля із чужого незаконного володіння, який врегульований нижченаведеними нормами законодавства.

У відповідності до ст. 387 ЦК України власник майна має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави, заволоділа ним.

Згідно з нормами ч.2,3 ст.11-1 Закону України «Про гуманітарну допомогу» від 22 жовтня 1999 року №1192- ХVІ (в редакції, чинній на день смерті ОСОБА_3.) після смерті інваліда автомобіль, визнаний гуманітарною допомогою, який інвалід був забезпечений через органи соціального захисту населення і користувався менше 10 років, може бути переданий у власність одному із членів сім'ї за рішенням центрального органу соціального захисту виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері соціального захисту населення за умови сплати податків і зборів за ставками діючими на час здійснення митного оформлення автомобіля. У разі несплати членом сім'ї інваліда вказаних обов'язкових платежів автомобіль повертається (вилучається) органом соціального захисту населення у порядку та на умовах, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Абзац 7 пункту 41 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року №999 (в редакції чинній на день смерті ОСОБА_3.), передбачав сплату вищевказаних платежів членом сім'ї померлого інваліда протягом шести місяців з дня смерті інваліда.

Згідно п.16 абз.8 п.41 вищевказаного Порядку автомобіль, строк експлуатації якого менше, ніж 10 років, після смерті інваліда залишається у користування сім'ї, якщо в ній є інвалід, який:

- мав підстави для забезпечення автомобілем на час смерті інваліда або протягом не більше шести місяців з дня його смерті;

- був зареєстрований час смерті інваліда за місцем його реєстрації;

- не має іншого автомобіля, у тому числі отриманого через головне управління соціального захисту або управляння виконавчої дирекції.

Пунктом 16, абз.10 п.41 Порядку визначено юридичні наслідки невчинення членом сім'ї померлого інваліда дій по сплаті обов'язкових платежів протягом визначеного вище строку: примусове вилучення вказаного вище автомобіля органами державної виконавчої служби за рішенням суду за поданням головного управління соціального захисту або управління виконавчої дирекції.

Вирішуючи даний спір по суті, суд виходить з недоведеності позивачем належними та допустимими доказами, обставини фактичного перебування спірного автомобіля у володінні чи користуванні відповідачів, а також перебування вказаного нерухомого майна на зберіганні у відповідачів, як це передбачено абз.7 п.16 вищевказаного Порядку. Зокрема, позивачем не надано документальних підтверджень огляду місця проживання відповідачів, в тому числі прибудинкової території та господарських споруд (гаражу) тощо в с.Колядинець у період життя та після смерті гр.ОСОБА_3 і по день пред'явлення даного позову, а також фактичного виявлення у них у вказані періоди зазначеного автомобіля; також оформлення будь-яких актів прийомки-передачі позивачем спірного автомобіля у володіння відповідачів чи будь-яких інших письмових зобов'язань про його повернення відповідачами після смерті інваліда ОСОБА_3 Також не підтверджено засобами доказування факт експлуатації спірного автомобіля особисто ОСОБА_1 після смерті його тестя.

На думку суду, внесення особливих приміток у відомості баз ДАІ про право на керування спірним автомобілем ОСОБА_1 без права відчуження, а також фактичне проживання відповідача ОСОБА_2 на день смерті з інвалідом ОСОБА_3, за змістом вищевказаних норм закону, не є ні юридичною, ні фактичною підставами для вилучення зазначеного вище автомобіля із чужого незаконного володіння саме відповідачів при фактичній відсутності доказів перебування такого майна у ОСОБА_1 і ОСОБА_2 Обов'язок повідомляти органи соціального захисту населення про виникнення підстав для подальшого користування автомобілем членами сім'ї померлого інваліда з підтвердженням фактичної наявності у них транспортного засобу, як гуманітарної допомоги, не передбачено ні Законом України «Про гуманітарну допомогу», ні вищевказаним Порядком.

Також у матеріалах справи відсутні докази вчинення відповідачами будь-яких дій щодо отримання у власність спірного автомобіля (в тому числі, і по сплаті податків і зборів за митне оформлення цього транспортного засобу), а також наявності їх звернень до позивача про залишення автомобіля у їх користування, що свідчить про втрату з боку цих осіб інтересу до цього майна.

Ураховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що доказування у цивільній справі не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.4 ст. 60 ЦПК України), викладених стороною по справі, суд не знаходить підстав для задоволення даного позову у зв'язку з його необґрунтованістю. Окремо слід роз'яснити позивачу те, що у разі здобуття у визначеному законом порядку доказів фактичного перебування вказаного вище автомобіля у відповідачів чи інших осіб, перший не позбавлений процесуальної можливості звернутися до суду з додатково обгрунтованим цивільним позовом.

Оскільки позивач в силу п.20 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» не звільнений від сплати судового збору при подачі позовів про витребування майна від фізичних осіб і не сплатив розмір судового збору з однієї вимоги майнового характеру в розмірі 293 грн. 00 коп. (з урахуванням митної вартості автомобіля на час перетинання митного кордону України), то при вирішенні даного позову по суті з позивача слід додатково достягнути несплачений при зверненні до суду судовий збір.

Керуючись ст.ст.10,60,212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Департамента праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про вилучення гуманітарного автомобіля із чужого незаконного володіння.

Стягнути з Департамента праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації в дохід держави недоплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 293 грн. 00 коп.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Сумської області через Липоводолинський районний суд Сумської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Д. В. Бутенко