Рішення № 40349359, 28.08.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-б, тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/16116/14 28.08.14

Господарський суд міста Києва у складі судді Марченко О.В., при секретарі судового засідання Роздобудько В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/16116/14

за позовом комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація», м. Київ,

до Управління культури, туризму та охорони культурної спадщини Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, м. Київ,

про стягнення 12 637,60 грн.,

за участю представників сторін:

позивача -Успенського С.О. (довіреність від 31.12.2013 №155/1/23-6017);

відповідача - Рибалко М.С. (довіреність від 16.07.2014 №04-2/7-Д).

Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» (далі - КП «Київжитлоспецексплуатація») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Управління культури, туризму та охорони культурної спадщини Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації (далі - Управління): 10 790,14 грн. заборгованості, що утворилася у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору від 04.04.2011 № 1820 про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньобудинкових інженерних систем ЦО та їх абонентських уводів (далі - Договір); 123,43 грн. 3 % річних; 1 033,86 грн. втрат від інфляції та 690,17 грн. пені, а всього 12 637,60 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.08.2014 порушено провадження у справі.

22.08.2014 позивач подав суду документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.

26.08.2014 відповідач подав суду письмові пояснення, в яких заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відсутність бюджетного фінансування.

Представник позивача у судовому засіданні 28.08.2014 надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 28.08.2014 подав клопотання про долучення до матеріалів справи акта звіряння за 2013 та 2014 роки; наголосив на доводах відзиву, поданого суду 26.08.2014, проти задоволення позовних вимог заперечив.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи по суті, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

04.04.2011 КП «Київжитлоспецексплуатація» (підприємство) і Управлінням (споживач) укладено Договір, за умовами якого:

- предметом Договору є надання послуг на теплопостачання та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої енергії у гарячій воді та експлуатаційних витрат; обслуговування та утримання внутрішньобудинкових інженерних систем ЦО та їх абонентських уводів в нежилому приміщенні (будинку) за адресою: вул. Зої Гайдай, 5 літ. А (публічна бібліотека № 138) (пункт 1.1 Договору);

- підприємство надає послуги з розрахункового обслуговування абонентів з енергопостачальною організацією за спожиту теплову енергію, проводить технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем опалення, абонентських уводів згідно з доданою калькуляцією (підпункт 2.2.2 пункту 2.2 Договору);

- споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати (сплачувати) вартість спожитої теплової енергії та технічного обслуговування теплосистеми (підпункт 2.3.6 пункту 2.3 Договору);

- Договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2011 (пункт 6.1 Договору);

- Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (пункт 6.4 Договору).

Частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Позивач надавав відповідачу послуги на суму 10 790,14 грн. за період з жовтня 2013 року по червень 2014 року, що підтверджується такими актами приймання-передачі наданих послуг: № 1820/1310 за жовтень 2013 року; № 1820/1311 за листопад 2013 року; № 1820/1312 за грудень 2013 року; № 1820/1401 за січень 2014 року; № б/н за лютий 2014 рок; № 1820/1403 за березень 2014 року; № 1820/1404 за квітень 2014 року; № 1820/1405 за травень 2014 року; № б/н за червень 2014 року.

Акти за жовтень 2013 року, листопад 2013 року, грудень 2013 року, січень 2014 року, лютий 2014 року та березень 2014 року підписані повноважними представниками сторін та їх підписи засвідчені печатками.

Акти за квітень 2014 року, травень 2014 року та червень 2014 року не підписані зі сторони споживача.

Отримання відповідачем платіжних документів для оплати отриманих послуг підтверджується реєстрами видачі платіжних документів за період з жовтня 2013 року по червень 2014 року.

Сторони провели звіряння та оформили акт за 2013 - 2014 роки, в якому визначили розмір заборгованості за отримані послуги у сумі 10 790,14 грн.

Відповідач зобов'язання щодо оплати не виконав та грошові кошти позивачу не перерахував.

Таким чином, заборгованість відповідача за отримані послуги складає 10 790,14 грн.

Позивачем було надіслано відповідачу вимогу від 26.03.2014 № 155/23-03/133 про погашення заборгованості. Надіслання вказаної вимоги підтверджується реєстром відправлення кореспонденції та фіскальним чеком від 27.03.2014 № 9406.

Проте відповідач відповіді на вказаний лист не надав, суму заборгованості в добровільному порядку не сплатив.

Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що Управління може виконувати взяті на себе грошові зобов'язання та здійснювати розрахунки з позивачем за поставлену теплову енергію виключно за умови отримання бюджетного фінансування та наявності коштів на розрахунковому рахунку.

У 2013 році асигнувань Управлінню спрямовано менше, ніж визначено планом, тому і виникла заборгованість перед позивачем.

Крім того, відповідач зазначив, що грошові кошти на погашення боргу мають надійти в грудні 2014 року.

Доводи відповідача є необґрунтованими, виходячи з такого.

Відповідно до частини другої статті 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

На підставі частини другої статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини від 18.10.2005 зі справи «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках державного бюджету України не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 зі справи № 11/446 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Тітал» до Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи про стягнення: 2 992 500 грн. основного боргу; 50 421, 57 грн. 3 % річних; 218 452, 50 грн. втрат від інфляції; 1 680, 69 грн. пені та 117 650, 34 грн. штрафу.

Відповідно до частини першої статті 11128 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 10 790,14 грн. є обґрунтованими і тому підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 1 033,86 грн. втрат від інфляції, 123,43 грн. 3% річних і 690,17 грн. пені.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У частині першій статті 546 ЦК України зазначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 343 ГК України і статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Підпунктом 2.3.7 пункту 2.3 Договору передбачено, що за несвоєчасну сплату передбачених Договором нарахувань споживач на користь підприємства сплачує пеню в розмірі 0,5 % від суми прострочених платежів за кожний день прострочки, але не більше двох облікових ставок НБУ, що діяли на період внесення платежу.

За приписом частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, вирішуючи спір про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, суд визначає розмір такої пені за ставкою, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки суми втрат від інфляції, 3% річних і пені, господарський суд міста Києва дійшов висновку про те, що розрахунки правильні, а відтак, стягненню з відповідача підлягає: 1 033,86 грн. втрат від інфляції, 123,43 грн. 3% річних і 690,17 грн. пені.

За приписами статті 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 43, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Управління культури, туризму та охорони культурної спадщини Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації (04205, м. Київ, просп. Оболонський, 16; ідентифікаційний код 37445495) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання даного рішення суду, на користь комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А; ідентифікаційний код 03366500): 10 790 (десять тисяч сімсот дев'яносто) грн. 14 коп. основного боргу; 123 (сто двадцять три) грн. 43 коп. 3% річних; 1 033 (одну тисячу тридцять три) грн. 86 коп. втрат від інфляції; 690 (шістсот дев'яносто) грн. 17 коп. пені та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.09.2014.

Суддя О. Марченко