Ухвала суду № 40348639, 28.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" серпня 2014 р. м. Київ К/800/35268/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів: головуючої Юрченко В.П., суддів: Приходько І.В., Сіроша М.В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Полтавській області Державної податкової служби України на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21 травня 2014 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року

у справі № 816/808/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Талєкріс»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07 лютого 2014 року № 0000382301/179 та № 0000392301/180,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.05.2014 р., яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Талєкріс» до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Полтавській області, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 07 лютого 2014 року № 0000382301/179, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 3159755 грн, з них за основним платежем 2527804 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 631951 грн., та від 7 лютого № 0000392301/180, яким визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів в розмірі 525669 грн, з них за основним платежем 420535 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 105134 грн. Стягнуто з Державного бюджету України в особі Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Талєкріс" витрати зі сплати судового збору у розмірі 487,20 грн.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судом апеляційної інстанції порушення вимог процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційноїскарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд зазначає наступне.

Фактичною підставою прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 07 лютого 2014 року № 0000382301/179 та № 0000392301/180 (яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 3159755 грн, та з податку на додану вартість в розмірі 525669 грн.), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 18.09.2012 року № 3647/22-209/30343410, про порушення позивачем вимог п.п.7.4.1, 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п. 5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що під час перевірки встановлено укладення позивачем нікчемних правочинів з приватним підприємством "АвісСістемз", Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсальна фірма "Татон", Товариством з обмеженою відповідальністю "Мінвотч", Приватним підприємством "Полімер форт", Товариством з обмеженою відповідальністю "Фарватер плюс", Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Тацна" через відсутність поставки товару та надання послуг позивачу, оскільки фактично контрагенти не могли фактично виконувати будь-які роботи в зв'язку з відсутністю трудових ресурсів та виробничих потужностей, пояснення свідків про непричетність до господарської операції контрагентів, що свідчить про укладання угод без мети настання реальних наслідків, а тому не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Приймаючи рішення на користь платника податку, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані первинні бухгалтерські документи та інші докази у своїй сукупності вказують на реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Суди попередніх інстанції встановили, що між Приватним акціонерним товариством «МТС Україна» (замовником)та Товариством з обмеженою відповідальністю «Талєкріс» (генеральний підрядник) укладено договір будівництва базових станцій.

На виконання зазначеного договору, ТОВ «Талєкріс» (позивач) укладено договори субпідрядів з Товариством з обмеженою відповідальністю "Мінвотч", Приватним підприємством "Полімер форт", Товариством з обмеженою відповідальністю "Фарватер плюс", Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Тацна".

За наслідками господарських операцій, які підтверджуються первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, позивачем сформовано податковий кредит та валові витрати підприємства. Виконані роботи оплачені, що підтверджується платіжними дорученнями. Судами вказані висновки зроблено на підставі договорів, актів приймання-передачі виконаних робіт, кошторисів, податкових накладних, рахунків-фактур.

Суди попередніх інстанцій правильно прийшли до висновку, що надані первинні документи підтверджують фактичне надання послуг, та позивач обґрунтовано довів про протиправність податкових повідомлень-рішень.

Як вже зазначено, правовою підставою прийняття спірних податкових повідомлень-рішень зазначено порушення позивачем п.п.5.2.1 п.п.5.2, п.п.5.3.9 п.п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та п.п.7.4.1, 7.4.5 ст. 7 закону України «Про податок на додану вартість».

Підпунктом 5.2.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Приписи підпункту 5.3.9 цього Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 7.4.1. п.п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168, встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5. п.п.7.4 ст. 7 Закону № 168 передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

В касаційній скарзі податковий орган доводить суду про порушення платником податку зазначених норм, оскільки валові витрати позивача та податковий кредит не підтверджуються первинними документами. Висновки про порушення позивачем п.п. 7.4.1 7.4.5 п. 7.4 п.п. «а» п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»ґрунтуються виключно на неможливості перевірити всі підприємства. Разом з тим, з акту перевірки вбачається, що всі первинні документи на підтвердження господарських операцій за наслідками яких формувались суми податкового зобов'язання з податку на прибуток та податкового кредиту між позивачем та контрагентом під час перевірки були надані податковому органу.

Крім того, як зазначено вище, надані документи первинного та бухгалтерського обліку підтверджують виконання господарських операцій, що є підставою для визнання незаконним спірного податкового повідомлення-рішення та його скасування.

Враховуючи встановлені обставини та наведені вище положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість» - юридично правильним є висновок судів про те, що позивачем не допущено порушень наведених норм.

Таким чином, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційна скарга податкового органу не підлягає задоволенню.

Прийняте із вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права та з вірною правовою оцінкою обставин у справі рішення слід залишити в силі.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Полтавській області Державної податкової служби України - залишити без задоволення, постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21 травня 2014 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Судді: В.П.Юрченко

І.В.Приходько

М.В.Сірош