Постанова № 40347380, 26.08.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2014 року Справа № 910/3875/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Катеринчук Л.Й. (головуючого-доповідача), Куровського С.В., Поліщука В.Ю.розглянувши касаційну скаргу ТОВ "Грісан" на постанову та рішенняКиївського апеляційного господарського суду від 18.06.2014 року господарського суду міста Києва від 12.05.2014 рокуу справі господарського суду № 910/3875/14 міста Києваза позовом ТОВ "Грісан"до Компанії АМЕСІРІО ХОЛДІНГЗ ЛТД, Республіка Кіпртретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_4про визнання права власності та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володінняу судовому засіданні взяли участь представники:

ТОВ "Грісан" :Алексюк М.І. (довіреність від 15.11.2013 року),Компанії АМЕСІРІО ХОЛДІНГЗ ЛТД, Республіка Кіпр:Нестеров Е.Г. (ордер №081407 від 09.04.2014 року, договір від 09.04.2014 року), ОСОБА_4:не з'явилися.В С Т А Н О В И В :

ухвалою господарського суду міста Києва від 12.03.2014 року порушено провадження у справі №910/3875/14 за позовом ТОВ "Грісан" (далі - позивача) до Компанії АМЕСІРІО ХОЛДІНГЗ ЛТД, Республіка Кіпр (далі - відповідача) про визнання права власності та витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна - нежитлового приміщення №42 - кафе площею 256,1 кв.м., що розташоване по вул. Спаській, 5 у місті Києві (том 1, а.с. 1 - 2).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач незаконно заволодів спірним нерухомим майном, придбавши його у третьої особи, яка набула права власності на спірне майно за рішенням суду, яке в подальшому було скасоване в апеляційному порядку, та за умов існування обтяження у вигляді арешту спірного нежитлового приміщення на момент його відчуження третьою особою на користь відповідача. При цьому, вважаючи себе власником спірного майна, позивач зазначив, що укладаючи договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення, відповідач та третя особа не врахували обставин порушення господарським судом справи про банкрутство підприємства-позивача та введення щодо нього ліквідаційної процедури, у зв'язку з чим спірне нерухоме майно, на думку позивача, повинно було ввійти до складу ліквідаційної маси позивача (банкрута) та могло бути відчужене виключно в порядку, передбаченому статтями 25, 26, 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року) (далі - Закон про банкрутство). Відтак, спірний договір купівлі-продажу порушує публічний порядок та є нікчемним в силу положень частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.05.2014 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_4 (далі - третя особа) (том 1, а.с. 117 - 118).

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.05.2014 року (суддя Ягічева Н.І.) у задоволенні позову відмовлено з підстав непідтвердження належними та достатніми доказами у справі обставин вибуття спірного майна з володіння позивача поза його волею та встановлення судом обставин укладення угоди, якою визначено перехід спірного приміщення до попередника третьої особи, що підтверджує наявність волевиявлення позивача на відчуження майна, встановленням обставин добросовісності набуття відповідачем спірного нежитлового приміщення за оплатним договором купівлі-продажу у третьої особи, яка набула права власності на спірне майно на підставі рішення суду, яке на момент відчуження спірного майна не було оскаржене в апеляційному порядку та набрало законної сили, у зв'язку з чим відповідач, як покупець, мав обґрунтовані підстави вважати продавця законним власником нежитлового приміщення, що відчужувалося на його користь третьою особою за спірним договором купівлі-продажу. Також судом першої інстанції спростовано доводи про дійсність арешту на момент укладення договору купівлі-продажу спірного майна між третьою особою та відповідачем у справі.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням про відмову в задоволенні позовних вимог, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 12.05.2014 року та прийняти нове, яким позов задовольнити, визнати за позивачем право власності на нежитлове приміщення №42 - кафе площею 256,1 кв.м., що по вул. Спаській, 5 у місті Києві, витребувати на його користь спірне нерухоме майно із незаконного володіння відповідача, мотивуючи неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та неповнотою дослідження обставин справи.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2014 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Іоннікової І.А., суддів: Тищенко О.В., Чорної Л.В.) апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 12.05.2014 року у даній справі - без змін з тих же підстав (том 1, а.с. 265 - 273).

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 18.06.2014 року та рішення суду першої інстанції від 12.05.2014 року, прийняти нове, яким позов задовольнити, визнати за позивачем право власності на нежитлове приміщення №42 - кафе площею 256,1 кв.м., що по вул. Спаській, 5 у місті Києві, витребувати на його користь спірне нерухоме майно із незаконного володіння відповідача, аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 182, 228, 387, 388 ЦК України, статей 25, 26, 30 Закону про банкрутство, статті 55 Закону України "Про нотаріат", статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 22, 43, 82 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Скаржник зазначив, що суди не взяли до уваги обставин неналежного повідомлення позивача про час та місце розгляду цивільної справи, за результатами якого 30.06.2010 року прийнято рішення про визнання за третьою особою права власності на спірне нерухоме майно, а також те, що позивачу стало відомо про прийняття зазначеного рішення суду лише 19.11.2013 року від одного з його кредиторів у справі про банкрутство. Зазначені обставини підтверджують відсутність волі позивача на передання спірного нежитлового приміщення у власність третьої особи та є підставою для витребування у відповідача спірного нерухомого майна, яке він придбав у травні 2012 року за оплатним договором у третьої особи, відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України. Також позивач доводить нікчемність спірного договору купівлі-продажу нежилого приміщення, як такого, що порушує публічний порядок, оскільки зазначений правочин укладено щодо нерухомого майна, яке було обтяжене арештом та входило до складу ліквідаційної маси підприємства-позивача, що ліквідується в процедурі банкрутства.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного господарського суду від 18.06.2014 року та рішення суду першої інстанції від 12.05.2014 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, вивчивши матеріали справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представників сторін, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Статтею 41 Конституцією України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 386 ЦК України, якою визначено засади захисту права власності, передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно зі статтями 387, 392 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним та може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відтак, у разі відчуження майна за відплатним договором особою, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно у добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, поза його волею. Наявність у діях власника майна волевиявлення на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. При цьому, під час розгляду вимог про витребування майна у добросовісного набувача мають бути враховані всі умови, передбачені статтею 388 ЦК України.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 06.12.2010 року у справі №3-13гс10.

Згідно з частиною 1 статті 33 та частиною 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 2 статті 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони (в редакції статті, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною 1 статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до Свідоцтва про право власності від 19.09.2007 року, нежитлове приміщення №42 - кафе, площею 256.1 кв.м., що по вул. Спаській, 5 у місті Києві, належало на праві приватної власності ТОВ "Грісан" (том 1, а.с. 17).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 30.04.2009 року між ТОВ "Грісан" (покупець) та ТОВ "КУА "КРУАР" (продавець) укладено Договір купівлі-продажу облігацій, за яким продавець зобов'язується передати пакет облігацій у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах цього договору 1 900 іменних процентних облігацій серії "А", емітованих покупцем, договірна ціна яких складає 1 900 000 грн.; при цьому, сторонами договору погоджено, що в разі несплати покупцем коштів на суму 1 900 000 грн. на користь продавця, до останнього переходить право власності на нежитлове приміщення №42 - кафе, площею 256.1 кв.м., по вул. Спаській, 5 у місті Києві (пункти 1.1., 2.1., 3.3. зазначеного договору) (том 1, а.с. 28 - 30).

Судами встановлено, що ТОВ "КУА "КРУАР" відступило право вимоги до ТОВ "Грісан" за договором купівлі-продажу облігацій від 30.04.2009 року на користь ОСОБА_4 З огляду на таке та у зв'язку з невиконанням ТОВ "Грісан" зобов'язань щодо сплати вартості облігацій згідно договору купівлі-продажу облігацій, ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про визнання дій ТОВ "Грісан" незаконними та визнання права власності на спірне нерухоме майно; в ході розгляду зазначеного позову суд встановив, що ТОВ "Грісан" листом від 28.12.2009 року повідомило, що не в змозі сплати вартість переданих йому облігацій за договором купівлі-продажу облігацій від 30.04.2009 року, позовні вимоги ОСОБА_4 не заперечувало та клопотало про розгляд справи за відсутності його представника. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30.06.2010 року у справі №2-2220/10 р. визнано за ОСОБА_4 право власності на нежитлове приміщення №42 - кафе, площею 256.1 кв.м., по вул. Спаській, 5 у місті Києві, (том 1, а.с. 19 - 20); 23.04.2012 року на підставі зазначеного рішення суду здійснено державну реєстрацію права власності на спірне нежитлове приміщення за ОСОБА_4, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав №33916527 від 23.04.2012 року (том 1, а.с. 130).

Судами встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 14.05.2012 року між ОСОБА_4 (продавець) та Компанією АМЕСІРІО ХОЛДІНГЗ ЛТД (покупець) укладено Договір купівлі-продажу нежилих приміщень, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти у власність від продавця нежитлові приміщення №42 - кафе, розташовані по вул. Спаській, 5 у місті Києві, загальною площею 256.1 кв.м., що належать продавцю на праві приватної власності, визнаного за рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області суду від 30.06.2010 року та зареєстрованого в органі державної реєстрацій прав на нерухоме майно 23.04.2012 року за реєстровим №36505899, у реєстровій книзі №д.36п-211 номер запису 8462-П. Сторони договору визначили, що продаж нежитлових приміщень здійснюється за 4 473 000 грн., які отримано продавцем від покупця, ще до оформлення цього договору (пункти 1.1., 1.2., 1.3., 2.1. зазначеного договору) (том 1, а.с. 85 - 88, 113).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 25.05.2012 року за Компанією АМЕСІРІО ХОЛДІНГЗ ЛТД зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно - нежитлове приміщення №42 - кафе, що по вул. Спаській, 5 у місті Києві, загальною площею 256.1 кв.м., що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав №34264777 від 25.05.2012 року (том 1, а.с. 141).

Суди встановили, що у 2010 році ліквідаційна комісія підприємства-позивача порушила провадження у справі про його банкрутство, яке в даний час перебуває на стадії ліквідаційної процедури, введеної постановою про визнання боржника банкрутом від 08.06.2010 року, офіційну публікацію оголошення про що здійснено в газеті "Голос України" №107 (4857) від 12.06.2010 року (том 1, а.с. 24).

Судами встановлено, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 04.02.2014 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30.06.2010 року у справі №2-2220/10 р. скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_4 до ТОВ "Грісан" за участю третьої особи - ТОВ "КУА "КРУАР" про визнання дій незаконними та визнання права власності на спірне нерухоме майно відмовлено (том 1, а.с. 21 - 23). При цьому, як встановлено судами, ліквідатор позивача стверджував, що його не було належним чином повідомлено про час та місце розгляду зазначеної цивільної справи судом першої інстанції, а про прийняте рішення суду від 30.06.2010 року він дізнався лише 19.11.2013 року від одного з кредиторів, що звернувся з грошовими вимогами у справу про банкрутство позивача. Такі обставини справи, на думку позивача, підтверджують відсутність волі позивача на передання спірного нерухомого майна у власність третьої особи, яка в подальшому відчужила спірне нежитлове приміщення на користь відповідача за договором купівлі-продажу від 14.05.2012 року.

Також судами встановлено, що позивач доводить нікчемність спірного договору купівлі-продажу від 14.05.2012 року в силу частини 2 статті 228 ЦК України, як такого, що порушує публічний порядок, з посиланням на обставини відчуження третьою особою за цим договором спірного майна на користь відповідача без врахування обставин введення щодо позивача, як законного власника спірного майна, ліквідаційної процедури у справі про банкрутство, у зв'язку з чим спірне майно могло бути вилучене з ліквідаційної маси позивача лише в порядку, передбаченому статтями 25, 26, 30 Закону про банкрутство.

При цьому, позивач зазначив, що спірне нежитлове приміщення №42 - кафе, що по вул. Спаській, 5 у місті Києві на момент його відчуження третьою особою на користь відповідача за відплатним договором було обтяжене арештом, накладеним Постановою помічника прокурора Прокуратури Шевченківського району міста Києва Білого О.В. від 07.07.2011 року, яка відсутня в матеріалах даної справи.

Розглянувши позовні вимоги в судовому засіданні за участі учасників провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову про визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно та витребування його із незаконного володіння відповідача з огляду на встановлення обставин добросовісного набуття відповідачем у власність спірного нерухомого майна за відплатним договором у третьої особи, за якою право власності на спірне нерухоме майно було визнано на підставі укладеного органом управління позивача договору та рішення суду, яке було чинним на момент укладення спірного договору купівлі-продажу, а також була здійснена державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за третьою особою, у зв'язку з чим, у відповідача не було сумнівів у наявності в продавця права на відчуження спірного майна.

При цьому, судом спростовано доводи позивача про відсутність його волевиявлення на відчуження третьою особою спірного майна на користь відповідача з огляду на встановлення обставин укладення позивачем з попередником відповідача договору купівлі-продажу облігацій від 30.04.2009 року, згідно якого у випадку неналежного розрахунку по придбаних облігаціях позивач зобов'язався передати попереднику відповідача (ТОВ "КУА "КРУАР") право власності на належне йому на праві власності нежитлове приміщення №42 - кафе, площею 256.1 кв.м., по вул. Спаській, 5 у місті Києві (том 1, а.с. 19 - 20, 28 - 30).

Також місцевий господарський суд спростував доводи позивача про нікчемність спірного договору купівлі-продажу в силу частини 2 статті 228 ЦК України, як такого, що порушує публічний порядок, з огляду на ненадання позивачем належних та достатніх доказів на підтвердження вини обох сторін спірного договору (відповідача та третьої особи) або однієї із них, яка б виражалася у намірі порушити публічний порядок при вчиненні спірного правочину, як про це зазначено в роз'ясненнях згідно пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 року. При цьому, судом встановлено, що на момент укладення спірного договору відповідач, як покупець, мав обґрунтовані підстави вважати продавця власником спірного майна та був переконаний у відсутності спору про право на зазначене майно між продавцем та третіми особами, що спростовує доводи позивача про намір сторін порушити публічний порядок при вчиненні спірного правочину.

Доводи позивача про обтяження спірного майна арештом на момент його відчуження 14.05.2012 року третьою особою на користь відповідача за відплатним договором, судом відхилено як такі, що є необґрунтованими та спростовуються за змістом Постанови помічника прокурора Прокуратури Шевченківського району міста Києва Білого О.В. від 09.04.2012 року про зняття раніше накладених заборони та арешту щодо вчинення будь-якими фізичними та юридичними особами, установами, організаціями будь-яких дій із приміщенням першого поверху, що по вул. Спаській, 5 у місті Києві, винесеної за місяць до посвідчення договору. Також належно засвідченими копіями Витягів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру обтяжень рухомого майна та Державного реєстру іпотек вбачається, що спірне нежитлове приміщення під забороною відчуження (арештом) на момент укладення договору не перебувало (том 1, а.с. 201, 198 - 200).

Апеляційний суд, переглядаючи справу в повному обсязі, погодився з оцінкою доказів у справі, здійсненою місцевим господарським судом, та не знайшов правових підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення від 12.05.2014 року.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з правильністю висновків судів першої та апеляційної інстанцій та зазначає, що набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, зокрема, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому, в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника. Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна. При цьому, за змістом частини 1 статті 388 ЦК України, власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі, про що роз'яснено пунктами 25, 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" №5 від 07.02.2014 року.

Отже, придбаваючи майно за договором купівлі-продажу нежилих приміщень від 14.05.2012 року у третьої особи та виходячи із знання законодавства України, яким передбачено право законного власника майна на його відчуження іншій особі (як фізичній, так і юридичній), в тому числі й за відплатним договором, будучи поінформованим про визнання за третьою особою права власності на спірне нерухоме майно на підставі рішення суду, яке на момент укладення спірного договору купівлі-продажу було чинним, взявши до уваги обставини здійснення державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за продавцем, у відповідача, як набувача спірного нерухомого майна за результатом його купівлі на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, не могло бути сумнівів щодо добросовісності та законності його придбання у третьої особи у даній справі. Також, встановивши про укладення договору, згідно якого позивач зобов'язувався у випадку невиконання умов розрахунку за цінні папери передати спірне приміщення попереднику третьої особи, яка продала його відповідачу, суди дійшли висновку про наявність волевиявлення позивача на відчуження спірного приміщення та недоведення ліквідатором позивача обставин його вибуття поза волею позивача.

З огляду на зазначене та враховуючи обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, та вірне застосування ними норм матеріального та процесуального права при розгляді даної справи, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень про відмову у задоволенні позову.

Доводи позивача за змістом касаційної скарги про неналежну оцінку судами обставин справи з посиланням на докази, прийняті до уваги судами першої та апеляційної інстанцій та докази спростовані судами, зводяться до намагання переконати касаційний суд здійснити переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції відповідно до статті 1117 ГПК України, а отже, такі доводи є необґрунтованими.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ТОВ "Грісан" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2014 року та рішення господарського суду міста Києва від 12.05.2014 року у справі №910/3875/14 залишити без змін.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді С.В. Куровський

В.Ю. Поліщук