Рішення № 40335703, 03.09.2014, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/11749/13-ц

(2/199/560/14)

РІШЕННЯ

іменем України

„28" серпня 2014 року

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Спаї В.В.,

секретар - Шахназарян М.А.,

за участі представника позивача - ОСОБА_1,

за участі представників відповідача - ОСОБА_2 та ОСОБА_3,

за участі представника співвідповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про припинення права власності на частку у квартирі та про визнання права власності та зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 та Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради про скасування приватизації,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1. померла його мати - ОСОБА_7, після смерті якої відкрилася спадщина; спадкоємцями за законом є позивач та його рідня сестра - ОСОБА_6 (відповідач). За життя мати зробила заповіт, згідно якого все майно заповідала позивачу. Так, після смерті матері спадкове майно складалося з: 12/36 частини квартири АДРЕСА_1, яка належала їй на підставі свідоцтва про право власності на житло від 20 грудня 1995 р.

Як зазначається позивачем при зверненні до суду 15.02.2012 р. він отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 12/36 частини вищевказаної квартири; відповідач на час відкриття спадщини була пенсіонером, тому згідно чинного законодавства їй належить обов'язкова частина в розмірі 4/36 частини вищевказаної квартири.

Відтак, позивачу праві власності належить 1/3 частина як учаснику приватизації + 2/9 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та законом + 12/36 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом = 32/36 частини квартири. Вказана квартира має площу 39,3 кв.м, житлова площа 19,6 кв.м. Позивач при зверненні до суду посилається на те, що частка відповідача у житловій площі квартири складає тільки 2,177 кв. м, в той час, коли розмір найменшої кімнати в квартирі складає 19,6 кв.м.

Відповідно до технічного паспорту в квартирі немає жодної з кімнат, яка б за своїм розміром відповідала розміру частки відповідача, через що в силу ст. 183 ЦК України річ є неподільною.

Як зазначається позивачем при зверненні до суду, вказана квартира є такою, що її не можна поділити без втрати її цільового призначення; вона була побудована за типовим проектом ще в радянські часи та з розрахунку тільки на одну сім'ю, та згідно ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Позивач зазначає, що ОСОБА_6 своєю часткою у вказаній квартири не користується, комунальні та житлові послуги не сплачує, у зв'язку з чим позивачу доводиться самотужки сплачувати комунальні рахунки. За життя батьків їй було придбано квартиру у власність, в якій вона зараз мешкає за адресою: АДРЕСА_2. Таким чином, на переконання позивача, оскільки частка відповідача в спадковому майні є незначною - 4/36 (а саме 1/9) частин, вона не підлягає виділенню в натурі, річ є неподільною, а також через те, що між позивачем та відповідачем склалися неприязні стосунки, спільне володіння і користування спірним нерухомим майном є неможливим, й має місце звернення до суду із даним позовом, предмет якого становить вимога про припинення права власності відповідача на 4/36 частки квартири АДРЕСА_1.

У судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримала повністю, надала пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, просила суд повністю задовольнити поданий позов.

Відповідач позовне визнала та звернулася до суду із зустрічним позовом про скасування приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_1, в частині, що була здійснена гр. ОСОБА_5 20.12.95.

В обґрунтування зустрічного позову відповідач посилається на таке.

Приватизація квартири відбулася 20.12.95 р.; відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизувати квартиру можуть лише громадяни України (ст. 1 Закону), однак, з 1991 р. та до цього часу ОСОБА_5 є громадянином Російської Федерації (у 1976 р. він виїхав з України для служби в російській армії, що підтверджується довідкою № 1002 КП ЖЕП № 34).

Про те, що відповідач був учасником приватизації квартири батьків, відповідач дізналася після смерті матері - ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та 29.04.11 р. відповідач звернулася до четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини і з'ясувалося: по-перше, що заповіт, який був складений матір'ю і яким вона заповідала спірну квартиру синові відповідача - своєму онуку, ОСОБА_9, з невідомих для відповідача причин був скасований нею і мати змінила заповіт на користь ОСОБА_5

По-друге, у нотаріуса з'ясувалось, що ОСОБА_5 приймав участь в приватизації квартири батьків, про що ОСОБА_6 було до цього невідомо, оскільки ОСОБА_5 багато років тому (в 70-х роках) поїхав до Росії служити в російській армії та з цього часу він не повертався (окрім короткочасних відпусток), там оженився, там працює й досі мешкає (підтверджуючі документи, в т.ч. паспорт громадянина Росії, з відповідними відмітками наявні в матеріалах справи).

Після оформлення права на спадщину після смерті матері ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 15.02.12 р.

Для прийняття участі в приватизації спірної квартири ОСОБА_5 до паспортного відділу надав довідку про те, що він є військовослужбовцем з військової частини 18285, яка розташована в м.Балабаново-1 Боровського району Калузької області в Російський Федерації, і яка належить Міністерству оборони Російської Федерації. Ця довідка № 162 датована 08.12.86 р. Це підтверджується „Карточкою прописки", наданою КП КЖЕП № 34 м. Дніпропетровська.

Після здійснення прописки в спірній квартирі ОСОБА_5 подав документи в 1995 р. для участі в її приватизації. Тобто, на переконання відповідача, ОСОБА_5 ввів в оману органи приватизації щодо свого права на приватизацію, а органи приватизації не мали право оформлювати приватизацію частки квартири на ОСОБА_5, не перевіривши його паспорт з громадянством України і не перевіривши зазначену довідку з найменуванням військової частини, яка належала не України, а іншій державі. А той факт, що відповідач є громадянином Російської Федерації, підтверджується також довіреністю відповідача, яка була надана їм матері 15.09.07 р. та була завірена командиром цієї ж військової частини (на довіреності чітко зазначений герб Російської Федерації та належність до її Міністерства оборони).

У судовому засіданні представники відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вимоги позову підтримали повністю, надали пояснення, аналогічні викладеним в зустрічному позові, просили суд його повністю задовольнити та відмовити в задоволенні первісного позову позивача.

Представника співвідповідача - ОСОБА_4 вважала правомірними дії співвідповідача при приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Заслухав пояснення осіб, які беруть участь у справі, та дослідив докази в межах заявлених вимог згідно ст. 11 ЦПК України, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову та про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову відповідача, виходячи з наступного.

Позивач є власником 32/36 частин квартири АДРЕСА_1; власником 4/36 частин даної квартири є відповідач. Дана квартира площею 39,3 кв.м, житлова площа 19,6 кв.м.

Відповідно до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Із змісту зазначеної норми закону випливає, що припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених пунктами 1 - 3 частини першої статті 365 ЦК України випадку, але лише в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

Заперечуючи проти позову, представники відповідача наполягали на тому, що відповідач є власником та припинення права на частку у квартирі, зазначеній вище, завдасть істотної шкоди інтересам відповідача та позивач не довів того факту, що частка відповідача не може бути виділена в натурі, оскільки сам по собі невеликий розмір частки не є підставою для припинення права власності; суд погоджується із слушністю їх доводів.

За ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 зазначеного вище Кодексу кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Утім, позивач не виконав обов'язок доказування, не надав доказів у порядку ст.ст. 57-59 ЦПК України на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує вимоги позову, що надало би змогу суду дійти до іншого висновку у справі, яка розглядалася, тоді як суд, розглядаючи справу в порядку позовного провадження, позбавлений права самостійно збирати докази (ч. 1 ст. 11 ЦПК України).

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову відповідача, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Способи захисту цивільних прав встановлені ч. 2 ст. 16 ЦК України; відповідно до ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Судом встановлено, що предмет позову відповідача становить вимога про скасування приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_1, в частині, що була здійснена гр. ОСОБА_5 20.12.95, під якою, виходячи зі змісту ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», розуміється відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Цим же законом передбачені об'єкти приватизації та її способи.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина (ч. 3 ст.8 зазначеного вище закону).

Таким чином, законом не передбачений обраний відповідачем спосіб захисту права (як скасування приватизації); відповідач не заявляв вимоги про скасування рішення відповідного органу приватизації (ст. 11 ЦПК України), тому порушені права відповідача підлягають захисту з урахуванням характеру порушеного права позивача та способів захисту, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або в інший спосіб, але у такий, який передбачений законом (ч. 3 ст. 16 ЦК України).

Судові витрати віднести на рахунок сторін (ст.ст. 88 та 215 ЦПК України).

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 212, 214-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про припинення права власності на частку у квартирі та про визнання права власності відмовити повністю.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_5 та Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради про скасування приватизації відмовити повністю.

Судові витрати віднести на рахунок сторін.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя