Постанова № 40334286, 29.07.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2014 р. Справа№ 925/746/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Мальченко А.О.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання: Петренку В.А.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації ,,Черкасигаз"

на рішення господарського суду Черкаської області від 24.06.2014р.

у справі № 925/746/14 (суддя Анісімов І.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації ,,Черкасигаз"

про стягнення 553 657,22 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулось в господарський суд Черкаської області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації ,,Черкасигаз" (далі - відповідач) про стягнення 553 657,22 грн., з яких: 48 355,46 грн. - 3% річних, 241 656,81 грн. - пеня, 263 624,95 грн. 7% штрафу за неналежне виконанням відповідачем договору на купівлю - продаж природного газу №174-ТКЕ(Б) від 30.07.2012р.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 24.06.2014р. у справі № 925/746/14 позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 241 676,81 грн. пені, 263 624,95 грн. - 7% штрафу, 48 355,46 грн. 3% річних та 11 073,14 грн. судового збору.

Мотивуючи зазначене рішення, суд першої інстанції, пославшись на встановлені ним обставини та умови договору, положення ГК України і ЦК України, дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог у даній справі та наявність правових підстав для їх задоволення.

Не погодившись із зазначеним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду Черкаської області від 24.06.2014р. у справі № 925/746/14 скасувати в частині стягнення 48 355,46 грн. 3% річних та 263 624,95 грн. штрафу і в цій частині прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3% річних та штрафу. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що він не погоджується з прийнятим рішенням, оскільки воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вказує, що заявлені до стягнення 3% річних за прострочення є пенею в розумінні ст. 549 ЦК України, та позивачем у позові заявлено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2014р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд скарги у справі на 29.07.2014р.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов на адресу суду 29.07.2014р., позивач зазначає про її необґрунтованість та просить залишити оскаржуване рішення без змін.

В судовому засіданні 29.07.2014р. представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, представника позивача заперечив проти її доводів, просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, заслухавши думку представників сторін, дослідивши наявні докази у справі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.07.2012р. між Національною акціонерною компанією ,,Нафтогаз України" (продавець) та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації ,,Черкасигаз" (змінено найменування на Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації ,,Черкасигаз", покупець) укладеного договір № 174-ТКЕ(Б) на купівлю - продаж природного газу (далі - договір, а.с. 10 - 15).

Відповідно до п.1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2012р. природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Згідно з п.2.1 договору - продавець передає покупцеві у період з 01 серпня 2012 року по 31 грудня 2012 року газ обсягом до 7 595,206 тис.куб. м.

Пунктом 5.4 договору сторони погодили, що ціна договору (сума договору) складається із сум вартості місячних поставок газу за цим договором та на дату його укладання становить - 26 651 577,85 грн., крім того ПДВ - 5 330 315,57 грн., усього з ПДВ - 31 981 893,42 грн.

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п.6.2 договору (п.6.1).

Згідно з п.6.2 договору оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця відповідно до вимог Закону України ,,Про засади функціонування ринку природного газу" кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з алгоритмом розподілу коштів, установленим відповідною постановою НКРЕ, та зараховується, як оплата за газ в тому ж місяці, у якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу.

На виконання договору протягом серпня - грудня 2012р. позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 15 847 623,72 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання - передачі природного газу.

Пунктом 7.2 договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем умов п.п. 6.1, 6.2 цього договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Згідно з п.9.2 договору - строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 174-ТКЕ(Б) на купівлю - продаж природного газу від 30.07.2012р., оскільки за отриманий природний газ відповідач розрахувався невчасно. У зв'язку з простроченням боржника та порушенням своїх зобов'язань, позивачем нараховано пеню у розмірі 241 656,81 грн., 3% річних у розмірі 48 355,46 грн., штраф 7% у розмірі 263 624,95 грн., які він просить стягнути з відповідача.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги, зазначаючи про їх обґрунтованість та доведеність.

Враховуючи встановлені у даній справі обставини та наявні докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, враховуючи таке.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частиною 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положеннями ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджено, що позивач свої зобов'язання за договором виконав, відповідач, в свою чергу, допустив прострочення сплати, за отриманий газ розрахувався несвоєчасно.

Відповідно до ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором.

В силу ч.1 ст. 218 ГК України, підставою для застосування господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

Колегія суддів зазначає, що у даній справі судом встановлено, що відповідач свій обов'язок по сплаті за отриманий товар за договором не виконав належним чином, своєчасну оплату не здійснив. У зв'язку з цим нарахування позивачем пені та штрафу є правомірним.

У відповідності до ст. 230 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом (неустойка, штраф, пеня), іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як вже зазначалось, п. 7.2 договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем умов п.п. 6.1, 6.2 цього договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо передбачення умовами договору одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012р. у справі № 3-24гс12.

Як роз'яснено у п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 ,,Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення пені в розмірі 241 676,81 грн. та штрафу в розмірі 263 624,95 грн.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо неправомірності подвійного нарахування пені та подвійним притягненням до відповідальності, є необґрунтованими, оскільки спростовуються наведеним вище.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший процент не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторів.

Перевіривши правильність нарахування 3% річних, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо задоволення вказаної вимоги та стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 48 355,46 грн.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач зазначає, що заявлені до стягнення 3% річних за весь час прострочення є пенею у розумінні ст. 549 ЦК України, що є подвійним стягненням з відповідача пені та суперечить приписам ст. 61 Конституції України.

Колегія суддів вважає такі твердження безпідставними, оскільки відповідач помилково ототожнює поняття пені, визначене в ч. 3 ст. 549 ЦК України та проценти, нарахування яких закріплено нормами ч. 2 ст. 625 ЦК України. Проценти і неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій до 1 000,00 грн., колегія зазначає таке.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення по справі, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому має бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Як роз'яснено п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 ,,Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) є правом господарського суду, а обставини застосування даної норми є оціночними та водночас потребують відповідного доведення заінтересованою стороною з урахуванням приписів ст.ст. 32-34 ГПК України, тобто п. 3 ст. 83 ГПК України дає право суду, а не обов'язок, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені).

Відповідачем не доведено, що його випадок є винятковим, а матеріали справи не містять доказів вжиття відповідачем заходів до належного виконання зобов'язання за договором.

Крім того, колегія суддів враховує інтереси не лише відповідача, а й позивача, оскільки невиконання умов укладеного договору порушує матеріальні інтереси останнього, що також може призвести до негативних наслідків для нього, у зв'язку з чим зазначене клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Враховуючи наведене, рішення господарського суду Черкаської області від 24.06.2014р. у справі № 925/746/14 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст. 104 ГПК України для його скасування або зміни, відсутні. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду слід залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Черкаської області від 24.06.2014р. у справі № 925/746/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації ,,Черкасигаз" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя В.Г. Суховий

Судді А.О. Мальченко

Г.А. Жук

Повний текст складено та підписано 31.07.2014р.