Рішення № 40334266, 03.09.2014, Господарський суд Чернігівської області

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

=====

Іменем України

РІШЕННЯ

від 03 вересня 2014 року по справі №927/1219/14

Господарським судом Чернігівської області у складі судді Т.Г. Оленич

розглянуто у відкритому судовому засіданні справу №927/1219/14

за позовом: приватного підприємства «ТТ-Нафта», вул. Робоча, 6, м. Чернігів, 14000

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Павлівка», с. Павлівка, Ріпкинський район, Чернігівська область, 15053

про стягнення 9590грн.99коп.

у відсутності представників сторін, які в судове засідання не з’явилися.

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 9590грн.99коп. боргу за нафтопродукти.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем господарського зобов’язання в частині своєчасної оплати нафтопродуктів, переданих по видатковим накладним №3-00002216 від 26.08.2011, №3-00002532 від 22.09.2011.

Відповідач письмового відзиву на позов не надав. В силу ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

В судове засідання, яке відбулось 03.09.2014, представники сторін не з’явились.

До початку судового засідання через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника в зв’язку з неможливістю забезпечити його явку через участь в засідання Київського апеляційного господарського суду по справі №927/233/14, призначеному на цей же день на 10год.45хв.

Оскільки явка представника позивача не визнавалась господарським судом обов’язковою, тому відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України участь в господарських засіданнях є правом сторони, яке вона реалізовує на власний розсуд та яким позивач не скористався. Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про можливість здійснення розгляду справи без участі представника позивача в засіданні господарського суду за наявними у справі матеріалами.

Як вбачається з матеріалів справи 20.08.2014 копія ухвали від 19.08.2014 про відкладення розгляду справи на 03.09.2014 о 10год.00хв. була направлена рекомендованим листом за №1400603281030 на адресу відповідача, зазначену у позовній заяві, яка співпадає з адресою місцезнаходження відповідача, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: с. Павлівка, Ріпкинський район, Чернігівська область, 15053.

На момент проведення судового засідання вищезазначена копія ухвали як невручена адресату оператором поштового зв’язку до господарського суду не повернута; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №1400603281030 в матеріалах справи також відсутні.

Як свідчить роздрукований судом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» витяг щодо відстеження пересилання поштових відправлень, відправлення за номером 1400603281030 вручене адресату (одержувачу) особисто 26.08.2014.

В абз.1 підп.3.9.1. підп.3.9. п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Відповідно до ч.1 ст.64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Як зазначено в абз.3 підп.3.9.1. підп.3.9. п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Таким чином, суд приходить до висновку, що судом вжиті передбачені господарським процесом заходи щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання по розгляду даної справи. Враховуючи, що неявка представника відповідача в судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, тому з метою уникнення затягування вирішення спору, суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутності за наявними у справі матеріалами.

У зв’язку з неявкою в судове засідання сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі ч.8 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України не здійснювалось. Хід судового процесу відображено у протоколі судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх доказами, суд ВСТАНОВИВ:

Договір, як єдиний письмовий документ, підписаний сторонами та скріплений печатками, між приватним підприємством «ТТ-Нафта» (позивач у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю «Павлівка» (відповідач у справі) не укладався.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на передачу відповідачу по видатковій накладній №3-00002216 від 26.08.2011 (а.с.10) нафтопродуктів (дизпалива) загальною вартістю 9600грн., та по видатковій накладній №3-00002532 від 22.09.2011 (а.с.12) нафтопродуктів (дизпалива) вартістю 9600грн.

Про отримання відповідачем товару свідчить наявність підпису на вказаних видаткових накладних представника відповідача, повноваження якого на отримання цінностей від позивача для відповідача засвідчуються довіреністю №27 від 26.08.2011 (а.с.11) та довіреністю №33 від 22.09.2011 (а.с.13).

За повідомленням позивача, відповідач товар отриманий по видатковій накладній №3-00002216 від 26.08.2011 оплатив, на підтвердження чого надано банківську виписку по особовому рахунку позивача за 22.09.2011 (а.с.14).

За твердженням позивача станом на день звернення до господарського суду з даним позовом за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 9590грн.99коп. за нафтопродукти, поставлений по видатковій накладній №3-00002532 від 22.09.2011. Вказану суму позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку.

Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно зі ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов’язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб’єкту або суб’єктом господарювання, придбання або збереження майна суб’єкта або суб’єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об’єктів інтелектуальної власності та інших дій суб’єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов’язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Статтею 175 Господарського кодексу України визначається, що цивільно-правові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, та в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку визнаються майново-господарськими. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні приписи щодо визначення зобов’язання та підстав його виникнення містяться у ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України.

Таким чином, однією із підстав виникнення господарського зобов’язання є юридично значимі дії суб’єктів господарювання, наслідком вчинення яких є встановлення, зміна або припинення взаємних прав та обов’язків сторін.

За своєю правовою природою дії суб’єктів правовідносин, які пов’язані з оплатною передачею-прийняттям товару в силу загальних засад і змісту господарського та цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов’язки аналогічні зобов’язанням за договором купівлі-продажу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що до відносин, які виникли між сторонами, мають застосовуватись норми закону, які регулюють правовідносини купівлі-продажу.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом вище, факт передачі позивачем відповідачу дизпалива вартістю 9600грн. підтверджується видатковою накладною №3-00002216 від 26.08.2011 та довіреністю №27 від 26.08.2011; факт передачі дизпалива вартістю 9600грн. підтверджується видатковою накладною №3-00002532 від 22.09.2011 та довіреністю №33 від 22.09.2011.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, відповідно до вищенаведеної спеціальної норми права, яка регулює відносини купівлі-продажу, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання зобов'язання покупця з оплати товару починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Наведена правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 28.02.2012 у справі №5002-8/481-2011.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України.

Отже, за відсутності укладеного між сторонами договору у формі єдиного письмового документа, підписаного сторонами та скріпленого їх печатками, факт отримання товару відповідачем та видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення у відповідача обов’язку здійснити розрахунки за отриманий товар, з кількістю, якістю та вартістю якого відповідач погодився, підписавши видаткові накладні.

Вищенаведені правові позиції викладені в постановах Вищого господарського суду України від 21.04.2011 у справі №9/252-10, від 20.09.2012 у справі №12/5026/556/2012.

Аналіз змісту видаткової накладної №3-00002216 від 26.08.2011 та видаткової накладної №3-00002532 від 22.09.2011 свідчить, що під час передачі товару сторонами не було узгоджено строк його оплати, а тому відповідач мав розрахуватись з позивачем одразу після отримання дизпалива, а саме 26.08.2011 та 22.09.2011 відповідно.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та з наданої до матеріалів справи позивачем банківської виписки з особового рахунку за 22.09.2011 (а.с. 14), відповідач оплатив товар, отриманий по видатковій накладній №3-00002216 від 26.08.2011.

Таким чином, фактично заявлена позивачем до стягнення сума боргу виникла у зв’язку з неоплатою відповідачем дизпалива, отриманого по видатковій накладній №3-00002532 від 22.09.2011.

Відповідно до ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідачем доказів оплати товару, отриманого по видатковій накладній №3-00002532 від 22.09.2011 на момент винесення рішення суду не надано.

Таким чином, з доказів, наявних в матеріалах справи, вбачається наявність на день винесення рішення боргу за дизпаливо, переданого по видатковій накладній №3-00002532 від 22.09.2011 у сумі 9600грн. Разом з тим, відповідно до прохальної частини позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача 9590грн.99коп. При цьому доказів часткової оплати товару, переданого по вищенаведеній видатковій накладній ані позивачем, ані відповідачем суду не надано.

Відповідно до господарсько-процесуального законодавства при зверненні до суду позивач самостійно визначає обсяг порушення свого права та спосіб його захисту, а суд лише оцінює наявність підстав для захисту в межах заявленої вимоги. Враховуючи, що позивачем не подано клопотання про вихід суду за межі позовних вимог, з огляду на принцип рівності сторін перед судом та законом суд невправі самостійно змінювати розмір позовних вимог.

Таким чином, судом розглядається по суті вимога про стягнення з відповідача 9590грн.99коп. боргу за товар, переданий по видатковій накладній №3-00002532 від 22.09.2011.

До того ж наявність боргу у розмірі 9590грн.99коп. підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2012 (а.с.9), підписаним сторонами та скріпленим їх печатками.

В силу ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов’язання по оплаті отриманого від позивача по видатковій накладній №3-00002532 від 22.09.2011 дизпалива, на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості за отриманий товар відповідач суду не представив, а тому з нього підлягає стягненню 9590грн.99коп. боргу.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв’язку з задоволенням позовних вимог в повному обсязі, сплачений за подання даного позову судовий збір у сумі 1827грн. підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.173, 174, 175, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.11, 509, 655, 692 Цивільного кодексу України, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.ст.22, 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Павлівка», с. Павлівка, Ріпкинський район, Чернігівська область (ідентифікаційний код 03796755) на користь приватного підприємства «ТТ-Нафта», вул. Робоча, 6, м. Чернігів (ідентифікаційний код 37021932, р/р 26000000048683 в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023) 9590грн.99коп. боргу та 1827грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Т.Г. Оленич