Рішення № 40334235, 01.09.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" вересня 2014 р.Справа № 922/2673/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

розглянувши справу

за позовом Міського комунального підприємства "Чернівцітеплокомуненерго", м. Чернівці до Національного технічного університету "Харківський Політехнічний інститут", м. Харків про стягнення 101194,43 грн. за участю представників сторін:

не з"явились.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Міське комунальне підприємство "Чернівцітеплокомуненерго", м. Чернівці, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Національного технічного університету "Харківський Політехнічний інститут", м. Харків, в якому просить суд стягнути на свою користь суму заборгованості в розмірі 101194,43 грн., яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов"язань за договором купівлі-продажу теплової енергій № 661 від 06.03.2013р. та просить покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 04 липня 2014р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04.08.2014р. об 11:15 год.

04.08.2014р., до початку судового засідання, представник відповідача зазначив, що на фіксації судового процесу шляхом запису на технічні засоби не наполягає, в зв"язку з чим, розгляд справи здійснюється з фіксацією судового процесу за допомогою ведення протоколу судового засідання в паперовій формі, з відображенням в ньому інформації відповідно до частини 2 статті 81-1.

Ухвалами господарського суду від 04.08.2014р., 26.08.2014р., з метою надання сторонами додаткових доказів по справі, розгляд справи відкладався.

У призначене судове засідання 01.09.2014р. представник позивача не з"явився, через канцелярію суду надав додаткові докази по справі (вх. №28781), які судом долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача в призначене судове засідання 01.09.2014р. не з"явився, про розгляд справи повідомлений належним чином. Матеріали справи містять відзив відповідача (вх. № 26508), в якому, зокрема, зазначив, що пеня за вересень 2013р. розрахована за період з 30.09.2013р. по 20.04.2013р., а пеня за жовтень 2013р. розрахована за період з 31.10.2013р. по 20.05.2014р., тобто більш ніж за 6 місяців від дня, коли зобов"язання мало бути виконане. Також відповідач посилається на приписи ст 48 Бюджетного кодексу України, зазначаючи про те, що НТУ "ХПІ" є бюджетною установою, яка здійснює платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, в зв"язку з чим просить суд зменшити розмір пені, що підлягає стягненню на 90%, що складатиме - 392,28 грн.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне:

Як свідчать матеріали справи, 06.03.2013р. між Міським комунальним підприємством "Чернівцітеплокомуненерго" (позивач, теплопостачальна організація) та Національним технічним університетом "Харківський політехнічний інститут" (відповідач, споживач) було укладено договір №661 купівлі-продажу теплової енергії.

01.01.2014р. між сторонами було переукладено новий договір №0661 закупівлі за державні кошти.

На підставі зазначених договорів, теплопостачальна організація зобов"язалась постачати споживачу теплову енергію в потрібних йому обсягах у відповідності до додатку №1 до договору № 661 та додатку №1 до договору №0661, а споживач (відповідач) зобов"язується оплачувати спожиту теплову енергію згідно встановлених тарифів, в термін до 20 числа за розрахунковим місяцем, відповідно до п.п. 3.7., 4.7. даних договорів.

Надання послуг з постачання теплової енергії в період з 01.09.2013р. по 22.05.2014р. у приміщення за адресою: м. Чернівці, вул. Головна, 203-А, підтверджується звітами про фактичне споживання теплової енергії в зазначений період, які підписані представником споживача (відповідача) та скріплені печаткою установи відповідача.

Таким чином, позивач свої зобов'язання за вищезазначеним Договором в опалювальний сезон 2013р.-2014р. виконав у повному обсязі, здійснив відпуск теплової енергії відповідачу, та направив на адресу відповідача відповідні рахунки на оплату спожитої теплової енергії.

Факт споживання тепловоої енергії в період з 01.09.2013р. по 22.05.2014р. підтверджується відповідачем.

Однак, в порушення умов договору №0661, відповідач взяті на себе зобов"язання щодо вчасної сплати за отриману теплову енергію, не виконав, в зв"язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість, яка за період з 01.09.2013р. по 22.05.2014р. складає 90520,68 грн., що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Харківської області.

Таким чином, відповідно до розрахунку позивача, заборгованість відповідача за неналежне виконання умов договору №0661, складає: 90520,68 грн. - основна заборгованість, 3922,82 грн. - пеня, 5311,52 грн. - інфляційні, 1439,41 грн. - 3% річних.

На час розгляду справи, матеріали справи не містяь доказів сплати відповідачем зазначеної суми заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В статті 275 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується, а згідно ч. 7 цієї статті оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, відповідно до матеріалів справи, надання послуг з постачання теплової енергії в період з 01.09.2013р. по 22.05.2014р. у приміщення за адресою: м. Чернівці, вул. Головна, 203-А, підтверджується звітами про фактичне споживання теплової енергії в зазначений період, які підписані представником споживача (відповідача) та скріплені печаткою установи відповідача. Факт споживання теплової енергії відповідачем в спірний період також не заперечується відповідачем, проте, відповідач свої зобов"язання за договором №0661 щодо своєчасної оплати за отриману теплову енергію не виконав та не надав суду доказів на підтверження оплати суми боргу в розмірі 90520,68 грн.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати за поставлену теплову енергію за договором № 0661 від 01.01.2014р.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати суму боргу за договором №0661 від 01.01.2014р. в сумі 90520,68 грн., суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми зазначеної заборгованості за договором №0661 від 01.01.2014р. в сумі 90520,68 грн., належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Відповідно до ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Як передбачено п. 7.1.4. договору №0661 від 01.01.2014р., в разі не оплати або несвоєчасної оплати у строки, передбачені договором, споживач (відповідач) сплачує на користь теплопостачальної організації, крім суми заборгованості пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день перевищення допустимого терміну.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи невиконання відповідачем взятих на себе зобов"язань за договором №0661 від 01.01.2014р., позивач нарахував відповідачеві пеню, яка складає 3922,82 грн.

Щодо незгоди відповідача з нарахованою позивачем суми пені за прострочення виконання зобов"язання за договором № 0661 від 01.01.2014р., суд зазначає, що в обгрунтування своєї правової позиції, відповідач не надав до суду контррозрахунку суми пені, зробленого відповідно до вимог чинного законодавства. Судом було зроблено перевірку розрахунку суми пені, зробленої позивачем, в зв"язку з чим, наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов'язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність нарахування позивачем пені в розмірі 3922,82 грн.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 1439,41 грн. та 5311,52 грн. інфляційних витрат, нарахованих згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання грошового зобов'язання, підлягають задоволенню як правомірні та обґрунтовані (здійснений позивачем розрахунок перевірено судом).

Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру пені, що підлягає стягненню на 90%, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду (аналогічної позиції дотримується й Вищий господарський суд України в постанові від 09.11.2011р. по справі №5021/785/2011).

Дослідивши матеріали справи та заяву відповідача про зменшення пені, заявленої позивачем до стягнення з відповідача, суд не вбачає винятковості випадку, що зумовило б зменшення штрафних санкцій, адже фінансування діяльності відповідача з Державного бюджету, на що посилався відповідач не є винятковим випадком в контексті ст. 83 ГПК України.

За таких обставин суд не вбачає підстав для зменшення нарахованої позивачем пені.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги Міського комунального підприємства "Чернівцітеплокомуненерго" обгрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати в даній справі покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 55, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6, 11, 15, 16, 530, 548, 549, 598, 610-612, 622-629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20, 173, 174, 179, 193, 230-233, 275 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 43, 44, 49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" (61002, м. Харків, вул. Фрунзе, 21, код ЄДРПОУ 02071180) на користь Міського комунального підприємства "Чернівцітеплокомуненерго" (58018, м. Чернівці, вул. Максимовича, 19-А, код ЄДРПОУ 34519280) суму основного боргу в розмірі 90520,68 грн., пеню в сумі 3922,82 грн., інфляційні в сумі 5311,52 грн., 3% річних в сумі 1439,41 грн. та суму сплаченого судового збору в розмірі 2023,89 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 03.09.2014 р.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/2673/14