Рішення № 40332236, 30.07.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2014 р. Справа № 911/2736/14

Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трініті», м. Київ

до Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз», м. Сімферополь Автономної Республіки Крим

про стягнення 99600,00 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Мазепа Н.М. за довіреністю від 19.06.2014 р. № 2;

від відповідача: не з'явився.

Обставини справи:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Трініті» (надалі позивач) заявлено позов до Публічного акціонерного товариства «Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз» (надалі відповідач) про стягнення 99600,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання щодо оплати поставленого позивачем товару за договором поставки № 21 від 04.02.2014 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.07.2014 року порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 30.07.2014 року, зобов'язано позивача направити ухвалу господарського суду Київської області від 07.07.2014 року на адресу відповідача, докази направлення даної ухвали суду подати до суду.

30.07.2014 року через канцелярію господарського суду Київської області представником позивача подано документи на вимогу ухвали суду від 07.07.2014 року.

Як вбачається з наданих позивачем документів, останнім було направлено ухвалу суду від 07.07.2014 р. на адресу відповідача за місцем реєстрації останнього.

У п.п. 3.9.1, 3.9.2 роз'яснень, наданих Вищим господарським судом України у постанові пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вказано, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 р. № 755-IV, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходженням відповідача є: 95000, Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, просп. Кірова/пров. Совнаркомівський, буд. 52/1; код ЄДРПО України 00153117, оскільки, копію ухвалу суду від 07.07.2014 р. було направлено на вказану адресу, дане свідчить, що відповідач належним чином повідомлений про місце, дату та час розгляду справи.

Враховуючи обмежений ст. 69 ГПК України строк розгляду спору та те, що нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача,суд

встановив:

04.02.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Трініті» (постачальник, позивач) та Публічним акціонерним товариством «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (покупець, відповідач) укладено договір поставки № 21, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується поставити (передати) у власність покупцеві товар (рукавиці брезентові та рукавиці бавовняні комбіновані з брезентовими наладониками) відповідно до специфікації №1, яка є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти поставлений постачальником товар та оплатити його відповідно до умов договору (п. 1.1. договору).

Пунктом 1.2. договору встановлено, що об'єм закуповуваного товару може бути зменшено, в залежності від реального фінансування видатків.

В пункті 2.2. договору зазначено, що поставка товару здійснюється протягом 13 днів з моменту отримання постачальником письмової заявки від покупця.

Відповідно до пункту 2.3. договору право власності на товар переходить з моменту отримання товару покупцем та підписання сторонами накладної та акту прийому-передачі.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що оплата здійснюється шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача з відстрочкою платежу в 120 календарних днів після поставки товару та підписання акту приймання-передачі.

Даний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відтисками печаток підприємств.

Додатком № 1 (специфікація №1 від 04.02.2014 року) до договору поставки від 04.02.2014 року № 21 передбачено певний перелік товарів, які можуть бути предметом поставки за вказаним договором. Даний додаток підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відтисками печаток підприємств.

На виконання умов договору поставки від 04.02.2014 року № 21 позивачем здійснено поставку товару, про що свідчить наявна у матеріалах справи підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена відтисками печаток підприємств накладна № Т-0070 від 28.02.2014 року на суму 99600,00 грн.

Товар було отримано відповідачем через свого представника Анатольєву О.О. на підставі довіреності від 28.02.2014 року № 56/634, відповідно до якої остання має право отримувати певний перелік цінностей від ТОВ «Трініті» за договором № 21 від 04.02.2014 року.

Порядок використання доручень регулюється наказом Мінфіну України № 99 від 16.05.96 р. «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних доручень на отримання цінностей» (зареєст. у Мін'юсті України 12.06.96 р. N 293/1318). Пунктом 2 Інструкції визначено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувача.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Статтею 1 вказаного Закону визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Довіреність на одержання цінностей є первинним документом, який уповноважує конкретну фізичну особу на отримання для підприємства визначений перелік та вартість цінностей. Без довіреності не може бути створено інший первинний документ - накладну-вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей.

Як вже зазначалося, пунктом 4.2. договору передбачено, що оплата здійснюється шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача з відстрочкою платежу в 120 календарних днів після поставки товару та підписання акту приймання-передачі.

Як вбачається з матеріалів справи акт прийому-передачі передбаченого специфікацією № 1 товару було підписано 28.02.2014 року уповноваженими представниками сторін та скріплено відтисками печаток підприємств.

Проте, як зазначає позивач, станом на дату винесення судового рішення, відповідач з позивачем за поставлений товар не розрахувався, а тому, заборгованість відповідача перед позивачем становить 99600,00 грн. Документально-підтверджені докази протилежного відповідачем до суду не надано.

З огляду на вищезазначені обставини, судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, у частині оплати поставленого товару за договором від 04.02.2014 р. № 21.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочини можуть бути двохсторонніми.

Оскільки відповідач за отриманий товар не розрахувався, а також враховуючи норми статті 530 ЦК України, відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, та у зв'язку з чим, позивач має право на захист свого порушеного права відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно з вимогами частини першої статті 221 Господарського кодексу України, кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він не виконав дій, що випливають із змісту зобов'язання.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від виконання певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обв'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 11 Цивільного кодексу України.

Таким чином, з аналізу вищезазначених норм вбачається, що між позивачем та відповідачем виникли договірні правовідносини, відповідно до яких позивач зобов'язався поставити відповідачу товар, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався за нього розрахуватись. Оскільки, відповідач не розрахувався за поставлений товар, останній вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, в зв'язку з чим, позивач має право на захист свого порушеного права відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України.

Згідно частини першої та частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем дотримано зазначених вище норм процесуального законодавства України, подано всі докази на підтвердження своїх позовних вимог, в той час як відповідачем не спростовано існування заборгованості перед позивачем у сумі 99600,00 грн.

Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 99600,00 грн. за поставлений товар підлягає задоволенню.

Судові витрати, відповідно до частини четвертої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судом покладаються на відповідача.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 22, 44, 49, 82-84, 116, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (95000, Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, просп. Кірова/пров. Совнаркомівський, буд. 52/1; код ЄДРПО України 00153117) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трініті» (01001, м. Київ, вул. Хрещатик/Заньковецької 15/4, літ. А; код ЄДРПО України 31111166) - 99600 (дев'яносто дев'ять тисяч шістсот гривень) 00 коп. основного боргу та 1992 (одну тисячу дев'ятсот дев'яносто дві гривні) 00 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 15.08.2014 року.

Суддя А.В. Лопатін