Постанова № 40330064, 26.08.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" серпня 2014 р. Справа№ 910/3436/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Пашкіної С.А.

Баранця О.М.

при секретарі: Богатчук К.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Шабовта О.В.

від відповідача - Задворна Н.М.

від третьої особи 1 - не з'явився

від третьої особи 2 - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" на рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2014 року (суддя Головатюк Л.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім

"Щедро"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1)Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова

компанія "Інго Україна"

2)Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперіал-Транс"

про стягнення 241140,85 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.05.2014 року по справі №910/3436/14 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Щедро" 237183 грн. 43 коп. - основного боргу, 4743 грн. 67 коп. - судового збору.

Не погоджуючись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2014 року прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" до провадження та призначено до розгляду 26.08.2014 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2014 року, в зв'язку з відпусткою судді Калатай Н.Ф., для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Баранець О.М., Пашкіна С.А.

18 серпня 2014 року від представника третьої особи 1, через відділ документального забезпечення суду, надійшли пояснення щодо обставин, викладених в апеляційній скарзі.

26 серпня 2014 року від представника позивача, через відділ документального забезпечення суду, до початку судового засідання, надійшов відзив на апеляційну скаргу.

26 серпня 2014 року від представника відповідача, через відділ документального забезпечення суду, після судового засідання та оголошення вступної та резолютивної частини постанови, надійшло пояснення по справі.

В судове засідання 26.08.2014 року з'явились представники позивача та відповідача.

Представники третіх осіб в судове засідання не з'явилися.

Згідно зі ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Пунктом 3.9.1. постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26.12.2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи, у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26.12.2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Беручи до уваги, що представники третьої особи 1 та 2 повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (Том 2, а.с. 77), а також, поштовий конверт із зазначенням причини повернення «вибули» (Там 2 а.с.80) , колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представників третіх осіб.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2014 року. Проти розгляду справи у відсутність представників третіх осіб не заперечував.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2014 року. Проти розгляду справи у відсутність представників третіх осіб не заперечував.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

02 січня 2013 року між позивачем (клієнт) та відповідачем (експедитор) укладено Договір транспортного експедирування № 47 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору, клієнт доручає, а експедитор бере на себе зобов'язання за плату та за рахунок клієнта виконати або організувати виконання визначених Договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів автомобільним транспортом відповідно до узгоджених сторонами заявок.

Згідно з п. 3.1.1.Договору, експедитор для виконання доручення клієнта здійснювати добір перевізників, агентів, інших третіх осіб, укладати угоди з третіми особами від свого імені та за рахунок клієнта. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування перевізників, агентів, інших третіх осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення ними Договору.

Пунктом 3.1.4. Договору встановлено, що експедитор зобов'язується належним чином організувати подачу транспортних засобів під перевезення, відповідно до встановлених маршрутів, а також організувати надання інших послуг, відповідно до заявки Клієнта.

Єдиним підтвердженням належного виконання сторонами умов цього Договору є підписання уповноваженими представниками сторін акту виконаних робіт, який є невід'ємною частиною цього Договору (п. 3.1.7. Договору).

Відповідно до п. 6.2.1. Договору експедитор несе відповідальність за нестачу/втрату/пошкодження/псування вантажу відповідно до чинного законодавства України.

Згідно п. 6.2.5. експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання цього Договору, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Відповідно до положень статті 932 Цивільного кодексу України, експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб, експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

01 серпня 2013 року між відповідачем (замовник) та третьою особою 2 (перевізник) укладено договір №zop-428 (далі - Договір 2).

Відповідно до умов Договору 2 замовник доручає, а перевізник надає послуги з виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом по території України згідно з заявками замовника. Перевізник зобов'язався доставити зазначений в заявках вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу, а замовник зобов'язався сплатити за перевезення вантажу встановлену в заявках плату.

Місцевим господарським судом встановлено, що 29.08.2013 року експедитором залучено до здійснення перевезення товару перевізника - ТОВ "Імперіал-Транс".

Відповідно до актів приймання - передачі товару б/н від 29.08.2013 року, накладних № Х-3300 від 29.08.2013 року, № Х-3301 від 29.08.2013 року, ТТН № Х-000003699 від 29.12.2013 року та ТТН № Х-000003700 від 29.12.2013 року, водій ОСОБА_4 в автомобіль DAF державний номер НОМЕР_3 прийняв до перевезення вантаж - масложирову продукцію та європіддони на загальну суму 242676,85 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.08.2013 року на об'їзній дорозі Харків - Сімферополь в Новомосковському районі Дніпропетровської області, трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю вищезазначеного автомобіля перевізника та автомобіля марки «Рено» державний номер НОМЕР_2.

Згідно з актом від 31.08.2013 року, товар доставлено на автомобілі DAF державний номер НОМЕР_3 з полупричепом НОМЕР_4. Проте, товар не відповідав вимогам ДСТУ та санітарним нормам, з повною втратою товарного виду та якості.

14 жовтня 2013 року позивач надіслав відповідачу вимогу про погашення заборгованості №3164 та претензію від 02.09.2013 року № 2716 відповідно до яких, просив сплатити суму збитків в розмірі 242676,85 грн.. Проте, зазначені вимога та претензія залишені відповідачем без задоволення.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч.1 ст.903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За загальними умовами перевезення вантажів обов"язок експедитора та перевізника доставити товар в обумовлені строки та непошкодженим передбачено умовами укладеного договору та приписами ст. 918-923, 929 ЦК України.

Частиною першою статті 909 ЦК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч.4 ст.306 ГК України транспортна експедиція є допоміжним видом діяльності, пов'язаною з перевезенням вантажу.

Відповідно до ст. ст. 929 ЦК України, 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. За цим договором може бути встановлений обов'язок експедитора укладати від свого імені договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Положеннями Закону України "Про транспортно - експедиторську діяльність" встановлено, що експедитори надають клієнтам послуги, відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно - експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування.

Статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" встановлено, що підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування або органами влади.

Відповідно до ч. 10 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування, залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Частиною 12 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" визначено, що факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) ч. 1 ст. 22 ЦК України.

При цьому, відповідальність у вигляді відшкодування збитків вимагає для її застосування наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи), шкідливого результату такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяними збитками, вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків (шкоди).

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом, доведено факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов"язань за договором транспортного експедирування, наявності та розміру збитків, наявності причинно-наслідкового зв"язку між порушенням зобов"язання та понесеними збитками.

Твердження апелянта щодо відсутності його вини у пошкодженні та знищенні частини товару, колегією суддів визнано необґрунтованими з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, по факту дорожньо-транспортної пригоди, яка трапилась 29.08.2013 року на об'їзній дорозі Харків - Сімферополь в Новомосковському районі Дніпропетровської області за участю автомобіля DAF державний номер НОМЕР_3 та автомобіля марки «Рено» державний номер НОМЕР_2, внесено запис до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013040350005634 за ознаками правової кваліфікації, передбаченої ст. ч.1 ст. 286 Кримінального кодексу України

Факт закриття кримінального провадження, підтверджується постановою від 12.09.2013 про закриття кримінального провадження №12013040350005634, в зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що зазначена постанова не спростовує вину (порушення правил дорожнього руху) водія автомобіля DAF державний номер НОМЕР_3 - ОСОБА_4, що підтверджується текстом самої постанови.

Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, пошкодження товару сталося саме внаслідок вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди.

Колегія суддів також погоджується з висновком місцевого господарського суду, що наявність або відсутність порушень правил дорожнього руху водієм ТОВ "Імперіал-Транс" та його вина у спричиненні ДТП, не є визначальною для визначення наявності вини відповідача у втраті та пошкодженні вантажу.

Колегією суддів не приймаються, в якості належних доказів фото, які долучені до пояснень по справі від 26.08.2014 року, оскільки останні подані відповідачем після оголошення вступної та резолютивної частини постанови, тобто після судового засідання, що підтверджується штампом відділу документального забезпечення КАГС на першій сторінці пояснень.

Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 2.5. постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26.12.2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Наприклад, чинним законодавством, що регулює відносини за договором перевезення вантажу, встановлено перелік документів-доказів, які є підставою для покладення на перевізника відповідальності за втрату, псування, пошкодження або недостачу вантажу. Отже, ніякі інші документи не можуть підтверджувати обставини, що є підставою для покладення на перевізника відповідальності за незбереження вантажу.

Щодо належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом, належність упаковки згідно з даними товарно-транспортних документів, що завірені підписом представника перевізника, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування.

Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Згідно зі ст. 308 ГК України вантаж до перевезення приймається перевізниками залежно від виду транспорту та вантажу в місцях загального або незагального користування.

Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Відповідно до актів приймання - передачі товару б/н від 29.08.2013 року, накладних № Х-3300 від 29.08.2013 року, № Х-3301 від 29.08.2013 року, ТТН № Х-000003699 від 29.12.2013 року та ТТН № Х-000003700 від 29.12.2013 року, водій ОСОБА_4 в автомобіль DAF державний номер НОМЕР_3 прийняв до перевезення вантаж, без ушкоджень та недоліків, товар завантажений належним чином.

Згідно з актом від 31.08.2013 року в пункт розвантаження доставлена частина вантажу одержала пошкодження. З вищезазначеного вбачається, що пошкодження та знищення частини вантажу сталося, саме під час перевезення вантажу.

Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання цього Договору, в тому ж порядку, як і за власні дії (п. 6.2.5 Договору).

Пунктом 8.1 Договору встановлено, що сторони не несуть відповідальності за повне або часткове невиконання зобов'язань, якщо воно стало наслідком обставин поза впливом сторін: стихійних лих, військових конфліктів, пожеж, страйків чи дій органів влади або інших обставин, які прямо вплинули на можливість виконання цього Договору.

Відповідно до п. 8.2. Договору настання, строк дії та припинення форс-мажорних обставин повинно бути підтверджено компетентними державними органами України.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що пошкодження вантажу відбулось не з вини відповідача, а внаслідок обставин поза впливом сторін.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2014 року.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2014 року по справі №910/3436/14 - без змін.

Матеріали справи №910/3436/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді С.А. Пашкіна

О.М. Баранець

Повний текст постанови виготовлено та підписано 29.08.2014 року