Постанова № 4032520, 30.06.2009, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2009 р.

№ 26/356

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді

Плюшко І.А.,

суддів

Разводової С.С., Бернацької Ж.О.

розглянувши касаційну скаргу ВАТ "Шляхово-будівельне управління № 41"

на

рішення господарського суду м. Києва від 18.12.08р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.09р.

у справі

№ 26/356

за позовом

ТОВ "Торговий дім завод Євроформат"

до

ВАТ "Шляхово-будівельне управління № 41"

про

стягнення 511749,23 грн.

За участю представників сторін

від позивача Живиця О.О. дов.,

від відповідача не з'явилися

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім завод Євроформат" (далі по тексту –позивач) звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Шляхо-будівельне управління № 41" (далі по тексту –відповідач) про стягнення з відповідача 368 076,84 грн. - основного боргу, 124 699,52 грн. –пені та 18 972,87 грн. –3% річних.

Рішенням господарського суду м. Києва від 18.12.2008 року у справі № 26/356 (суддя Пінчук В.І.) позов задоволено частково; стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Шляхо-будівельне управління № 41" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім завод Євроформат" 368 076,84 грн. основного боргу, 18 972,87 грн. 3% річних, 3 870,49 грн. державного мита та 89,25 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в інший частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду вiд 31.02.2009 року у справi № 26/356 рішення господарського суду м. Києва від 18.12.2008 року у справі № 26/356 змінено. Резолютивну частину рішення господарського суду м. Києва від 18.12.2008 у справі №26/356 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім завод Євроформат" до Відкритого акціонерного товариства "Шляхо-будівельне управління №41" викладено в наступній редакції: "1. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 20 000,00 основного боргу припинити по п. 11 ст.80 ГПК України. 2. Позов задовольнити частково. 3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Шляхо-будівельне управління № 41" (03039, м. Київ, пр-т 40-річчя Жовтня, 32, п/р 2600200680158 в філії ХАК "Зембанк" в м. Вишневе МФО 321983, код ЄДРПОУ 05416886) на користь Товариства "Торговий дім завод Євроформат" (04073, м. Київ, вул. Куренівська, 21, літ. "Г", п/р № 26008300010095 в АКБ "Форум" у м. Києві, МФО 322948, код ЄДРПОУ 32453930) 348 076 (триста сорок вісім тисяч сімдесят шість) грн. 84 коп. основного боргу, 18 972 (вісімнадцять тисяч дев’ятсот сімдесят дні) грн. 87 коп. –3% річних, 3 870 (три тисячі вісімсот сімдесят) грн. 49 коп. державного мита та 84 (вісімдесят чотири) грн. 63 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 4. В іншій частині –в позові відмовити".

Не погоджуючись із постановою апеляційної інстанції, відкрите акціонерне товариство "Шляхо-будівельне управління № 41" звернулося із касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення господарського суду м. Києва від 18.12.08р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.09р. скасувати, а справу передати на новий розгляд , посилаючись на порушення та невірне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, між позивачем –Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім завод Євроформат" (як постачальником) та відповідачем –Відкритим акціонерним товариством "Шляхо-будівельне управління № 41" (як покупцем) було укладено договір поставки № 292-бо від 27.04.2007 року.

Згідно п. 1.1 договору постачальник зобов’язується поставити покупцеві продукцію (оцинковані елементи бар’єрного огородження) в кількості та найменуванні, визначених в п.1.2 цього договору, а покупець зобов’язується прийняти і сплатити грошову суму відповідно до умов, викладених в цьому договорі.

Відповідно до п. 3.1 названого договору загальна вартість договору складає 2 056 321,49 грн. (в т.ч. ПДВ 342 720,25 грн.).

Сторони в додатковій угоді № 1 до договору поставки № 292-бо від 27.04.2007 року погодили, що загальна вартість договору складає 2 356 883,87 грн. (в т.ч. ПДВ 392 813,97 грн.).

Пунктами 3.2-3.3 договору визначено, що розрахунки за даним договором здійснюються в безготівковій формі в національній валюті України. Покупець здійснює оплату 100% вартості фактично поставленої партії продукції по цьому договору протягом 30 днів з дати поставки такої партії на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури

Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Апеляційний суд встановив, що підтверджується факт повного виконання позивачем зобов’язання за договором № 292-бо від 27.04.2007 - поставлено відповідачу продукцію (оцинковані елементи бар’єрного огородження) на загальну суму 2 356 883,87 грн. В свою чергу, відповідачем належним чином свої зобов'язання за договором № 292-бо від 27.04.2007 виконано не було, оскільки ним своєчасно не було здійснено повного розрахунку з позивачем за поставлену продукцію.

Банківською випискою, яка наявна в матеріалах справи, підтверджується, що на момент звернення позивача з позовом до суду відповідачем поставлена продукція була оплачена частково на суму 1 688 244,65 грн. та заборгованість складала 368 076,84 грн.

При цьому, як вказав суд попередньої інстанції, зазначені обставини відповідачем не було спростовано.

Підписаним сторонами актом звірки станом на 09.12.2008 року підтверджується, що 13.10.2008 року (після звернення позивачем з позовом до суду, але до прийняття рішення) відповідачем було сплачено позивачу 20 000,00 грн. заборгованості за спірним договором.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що провадження у справі в частині стягнення основного боргу у сумі 20 000,00 грн. підлягає припиненню на підставі п.1 ст.80 ГПК України, оскільки у відповідності до вказаної норми господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду попередньої інстанції, що з відповідача підлягає стягненню сума основного боргу в розмірі 348 076,84 грн. (368 076,84 - 20 000,00) за неналежне виконання умов договору поставки № 292-бо від 27.04.2007 та 3% річних в сумі 18 972,87 грн. у зв’язку з прострочкою розрахунків за поставлену продукцію.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 124 699,52 грн., виходив лише з того, що сплинув строк позовної давності, передбачений п. 2 ст. 258 ЦК України.

Натомість, як встановлено судом апеляційної інстанції, в обґрунтування позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 292-бо від 27.04.2007, позивач посилається на Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань".

З такими доводами позивача суд апеляційної інстанції підставно не погодився.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суди встановили, що відповідно до положень договору поставки № 292-бо від 27.04.2007 сторонами не передбачено сплати пені за порушення умов договору в частині прострочення оплати та, відповідно, не визначено розміру пені.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за порушення умов договору задоволенню не підлягають, оскільки нормативно та документально не підтверджуються.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають часткового задоволенню - в частині стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 348 076,84 грн. та 3% річних у розмірі 18 972,87 грн. за неналежне виконання умов договору поставки № 292-бо від 27.04.2007 щодо своєчасних розрахунків за поставлену продукцію.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції, якою змінено рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права та підстав для її зміни або скасування не має.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.1115, 1117 , 1119 - 11111, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ВАТ "Шляхово-будівельне управління № 41" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду м. Києва від 18.12.08р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.09р. по справі № 26/356 залишити без змін.

Головуючий, суддя І.А. Плюшко

Судді С.С. Разводова

Ж.О. Бернацька