Рішення № 40316802, 29.08.2014, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "29" серпня 2014 р. Справа № 906/1071/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Лозинської І.В.

при секретарі: Поливко М.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Арутюнова А.О. - представник за дов. № 12/16-006/94 від 23.04.2014 р.

від відповідача: Карчевська Л.В. - головний бухгалтер, дов. від 28.08.2014 р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Полтавський турбомеханічний завод" (м. Полтава)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Санрайз-Агро" (м. Житомир)

про стягнення 25000,00 грн.

ПАТ "Полтавський турбомеханічний завод" (м. Полтава) звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з ТОВ "Санрайз-Агро" (м. Житомир) 25000,00 грн. заборгованості за поставлену ливарну продукцію.

Ухвалою від 07.08.2014 р. господарський суд прийняв позовну заяву, порушив провадження у справі, призначив справу до розгляду в засіданні суду; зобов'язав сторони виконати вимоги резолютивної частини ухвали.

До початку розгляду справи по суті, 15.08.2014 р. до господарського суду від позивача надійшла заява №12/16-011821 від 13.08.2014 р. з додатками (а. с. 41 - 48), згідно з якою позивач збільшив позовні вимоги до 28218,15 грн. за рахунок стягнення з відповідача за період з 18.04.2014 р. по 13.08.2014 р. додатково 3218,15 грн., з яких: 1 650,58 грн. - пеня; 242,47 грн. - 3% річні та 1 325,00 грн. - інфляційні втрати.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог.

Згідно з п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Відповідно до ст. 58 ГПК в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами.

З огляду на викладене, заява позивача №12/16-011821 від 13.08.2014 р. не суперечить законодавству та не порушує чиї - небудь права і охоронювані законом інтереси, тому приймається господарським судом до розгляду разом з первісно заявленими позовними вимогами.

29.08.2014 р. на адресу суду від позивача надійшли витребувані ухвалою господарського суду від 07.08.2014 р. документи: довідка №12/16-012580 від 28.08.2014 р. про стан заборгованості відповідача станом на 28.08.2014 р., Акт звірки розрахунків за 01.06.2013 - 28.08.2014 та докази направлення останнього відповідачу (а. с. 50 - 57).

В засіданні суду представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві (з урахуванням заяви №12/16-011821 від 13.08.2014 р.); повідомив, що 13.08.2014 р. відповідачем було частково оплачено заборгованість згідно з Договором поставки №ТМ - 141/2013 від 31.01.2013 р. на суму 5000,00 грн., у зв'язку з чим сума основного боргу відповідача станом на день судового розгляду справи складає 20 000,00 грн.

Представник відповідача наявність боргу у заявленій позивачем до стягнення сумі не заперечив, порушення договірних зобов'язань визнав; надав клопотання про долучення до матеріалів справи акту звірки розрахунків за період з 01.02.2013 р. станом на 29.08.2014 р.; копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №085592 від 22.02.2012 р. щодо відповідача; копії свідоцтва №200071823 від 24.09.2012 р. про реєстрацію відповідача як платника податку на додану вартість; копії витягу №04/3-08/398 від 13.12.2013 р. з ЄДРПОУ станом на 13.12.2013 р. щодо відповідача та копію платіжного доручення №66 від 13.08.2014 р. про часткову сплату заборгованості у розмірі 5 000,00 грн. (а. с. 60 - 65).

Дослідивши матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

31.01.2013 р. між ПАТ "Полтавський турбомеханічний завод" (позивач/ постачальник) та ТОВ "Санрайз-Агро" (відповідач/покупець) було укладено Договір поставки №ТМ-141/2013 р. (далі - Договір, а. с. 9 - 11), згідно з п. 1.1. якого, постачальник зобов'язався виготовити й поставити ливарну продукцію, далі названу "Товар", згідно зі Специфікацією, яка є не від'ємною частиною цього Договору, а покупець - оплатити та прийняти товар відповідно до умов даного Договору.

Так, беручи до уваги зміст правовідносин, які склалися між сторонами, та характер взятих ними зобов'язань, суд прийшов до висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п. 5.2 Договору поставка товару здійснюється на умовах самовивозу зі складу постачальника.

Згідно з п. 5.1 Договору датою поставки товару є дата відпуску товару покупцю зі складу постачальника.

Пунктом 3.1 Договору сторони передбачили, що покупець здійснює попередню оплату шляхом безготівкового переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника в розмірі 50% від вартості товару згідно з виставленими постачальником рахунками для запуску товару у виробництво.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов Договору позивачем було виставлено відповідачу рахунок - фактуру №ТМ-5422 від 17.06.2013 р. на передоплату товару у розмірі 43 740,00 грн. (а. с. 12).

За даними сторін спору, згідно з банківською випискою №СА-0000054 від 17.06.2013 р., відповідач перерахував на рахунок позивача частину заборгованості в сумі 8 740,00 грн. (а. с. 61).

Наданими до суду видатковими накладними №№ТМ-0001444 від 30.07.2013 р. та ТМ-0001451 від 31.07.2013 р. підтверджується поставка відповідачу товару, визначеного умовами Договору у розмірі 43 740,00 грн. (а. с. 13, 14).

Як передбачено ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частина 1 статті 530 ЦК України визначає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Приписами п. 3.2 Договору встановлено, що кінцевий розрахунок за виготовлений товар, покупець зобов'язується провести шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на протязі 3-х банківських днів після повідомлення про готовність продукції.

Однак, відповідач всупереч умовам договору свої зобов'язання щодо здійснення розрахунків за отриманий ним товар своєчасно не виконав, водночас, надіслав позивачу гарантійний лист №16 від 29.07.2013 р. про гарантування оплати за зірку симетричну в сумі 35 000,00 грн., згідно з рахунком №5422 від 17.06.2013 р., до 30.08.2013 р. (а. с. 15).

Слід зазначити, що 09.10.2013 р. в рахунок погашення заборгованості за поставлений товар відповідачем було перераховано на рахунок позивача ще 500,00 грн. (а. с. 61).

Таким чином, загальна заборгованість відповідача згідно з Договором поставки №ТМ-141/2013 р. від 31.01.2013 р., з урахуванням здійснених ним проплат, склала 34500,00 грн. (43 740,00 - 9 240,00 (8 740,00 + 500,00 )

Листом від 26.11.2013 р., вих. №17 відповідач підтвердив отримання товару згідно з рахунком №5422 від 17.06.2013 р. та у зв'язку з тяжким фінансовим станом просив перенести графік погашення залишку боргу в сумі 34500,00 грн. до 28.02.2014 р. або погодився на повернення товару (а. с. 16).

Оскільки у обіцяний строк (до 28.02.2014 р.) відповідач не розрахувався за отриманий товар у повному обсязі, позивачем 26.03.2014 р. було направлено відповідачу претензію з вимогою оплатити заборгованість на суму 34500,00 грн. (а. с. 17 - 18, 20).

У відповідь на претензію відповідач частково погасив заборгованість у розмірі 9500,00 грн. (07.03.2014 р. на суму - 1 000,00 грн., 10.04.2014 р. - на суму 5000,00 грн., 11.04.2014 р. - на суму 3 500,00 грн. (а. с. 61)), після чого борг відповідача згідно з Договором поставки №ТМ-141/2013 р. від 31.01.2013 р. склав 25000,00 грн. (34500,00 - 9500,00).

02.07.2014 р. з метою досудового врегулювання спору позивачем повторно було направлено на адресу відповідача претензію №12/16-009539 з вимогою протягом 7 календарних днів з моменту отримання претензії оплатити заборгованість перед позивачем у розмірі 25000,00 грн. (а. с. 22 -23, 25 - 26), яка була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

З огляду на викладене, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, станом на день подання позовної заяви до суду, утворилась заборгованість перед позивачем згідно з Договором поставки №ТМ-141/2013 р. від 31.01.2013 р. на суму 25000,00 грн.

Разом з тим, в процесі розгляду справи відповідачем було сплачено 5000,00 грн. основної заборгованості, що підтверджується копією платіжного доручення №66 від 13.08.2014 р. (а. с. 65), довідкою позивача №12/16-012580 від 28.08.2014 р. (а. с. 57) та Актами звірки взаєморозрахунків (а. с. 52, 61).

Оскільки вказана сума була оплачена відповідачем після звернення позивача до суду, провадження у справі в частині стягнення 5 000,00 грн. слід припинити на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 525 і 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

За ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення позивачем 20000,00 грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підтверджуються наявними в матеріалах справі документами.

Що стосується заявленої позивачем до стягнення з відповідача 1 650,68 грн. пені, розрахованої з 18.04.2014 р. по 13.08.2014 р., суд вважає за необхідне зазначити таке.

Пунктом 3 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 2 ст. 343 ГК України передбачено, що розмір пені за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічні положення містяться і в ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Так, п. 4.2 Договору сторони передбачили, що за прострочення здійснення розрахунку за товар покупець зобов'язаний за вимогою постачальника виплатити йому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діятиме в період прострочення оплати вартості від належної до сплати суми за кожен день прострочення.

Згідно з п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку, суд встановив, що нарахування пені у розмірі 1650,68 грн. проведено обґрунтовано, відповідно до вимог чинного законодавства та положень Договору.

Розглядаючи питання про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача 242,47 грн. 3% річних та 1325,00 грн. інфляційних, слід врахувати, що за ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок річних, виходячи з визначеного позивачем початку періоду їх нарахування на суму задоволеного судом до стягнення боргу в розрізі по кожній поставці товару окремо, суд вважає що вимога про стягнення з відповідача 242,47 грн. 3% річних є правомірною у заявленій позивачем до стягнення сумі.

Перевіривши проведені позивачем нарахування інфляційних, господарський суд встановив, що їх також обраховано позивачем вірно, тому до стягнення з відповідача підлягає 1325,00 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до статей 33 та 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень належними та допустимими у справі доказами; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач позов за підставами пред'явлення та предметом не оспорив, доказів сплати заборгованості у заявленому позивачем до стягнення розмірі не надав.

Враховуючи викладене, позовні вимоги (з урахуванням заяви №12/16-011821 від 13.08.2014 р.) є обґрунтованими, заявленими згідно з вимогами чинного законодавства, підтвердженими належними доказами, які є в матеріалах справи, та такими, що підлягають частковому задоволенню на суму 23218,15 грн., з яких: 20000,00 грн. основного боргу; 1650,68 грн. пені, 242,47 грн. 3% річних та 1 325,00 грн. інфляційних.

В частині стягнення 5000,00 грн. основного боргу провадження у справі слід припинити на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 49, п. 1-1 ст. 80, ст. ст. 82 - 85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Санрайз-Агро" (10001, м. Житомир, вул. Баранова, б. 87, код ЄДРПОУ 37072053) на користь Публічного акціонерного товариства "Полтавський турбомеханічнй завод" (36029, м. Полтава, вул. Зіньківська, б. 6, код ЄДРПОУ 00110792):

- 20 000, 00 грн. - основного боргу;

- 1650, 68 грн. - пені;

- 242, 47 грн. - 3% річних;

- 1325,00 грн. - інфляційних;

- 1827,00 грн. - судового збору.

3. Припинити провадження в частині стягнення 5000,00 грн. основного боргу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "02" вересня 2014 р.

Суддя Лозинська І.В.

Віддрукувати:

1 - в справу

2,3 - сторонам