Ухвала суду № 40315583, 19.08.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2014 року Справа № 876/3085/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді Святецького В.В.

суддів Гудима Л.Я., Большакової О.О.,

з участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,

представника відповідача Панченка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 січня 2014 року у справі за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства ,,Бекерай" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

В С Т А Н О В И В :

24 липня 2012 року Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило стягнути з приватного підприємства (ПП) ,,Бекерай" адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу забезпечення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів в сумі 11594,68 грн. та пеню в сумі 1479,00 грн.

Постановою від 10 січня 2014 року Тернопільський окружний адміністративний суд позов задовольнив частково та ухвалив стягнути з приватного підприємства ,,Бекерай" в користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню на суму 3 (три) гривні 48 коп. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Фонд подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на доводи позивача про порушення відповідачем вимог Закону України ,,Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Так, згідно акту перевірки за №53 від 04.04.2012 року відповідач надав до відділення Фонду звіт за формою №10-П1, в якому надав недостовірну інформацію щодо кількості працюючих інвалідів, а саме вказав про 3 особи, яким відповідно до чинною законодавства встановлена інвалідність. Перевіркою встановлено, що на підприємстві працює тільки 2 особи з інвалідністю при нормативі 4 особи. Відповідач самостійно сплатив адміністративно-господарські санкції в сумі 11594,68 грн. та пеню в розмірі 825,54 грн. за невиконання нормативу на 1 особу, а тому зобов'язаний ще сплатити 11594,68 грн. адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу ще на одну особу та пеню в сумі 1479,00 грн..

Перевіркою також встановлено, що під час проведення розрахунку середньооблікової кількості працівників в даному випадку під час розрахунку нормативу робочих місця забезпечення працевлаштування інвалідів відповідачу слід було керуватись Інструкцією щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) ,,Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року № 42.

Крім того, відповідно до приписів Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої Наказом Держкомстату від 28.09.2005 № 286, працівники Фонду під час перевірки відповідача встановили кількість працюючих протягом звітного року інвалідів на підприємстві, а саме - 2 особи, а не три як зазначив у звіті відповідач.

З огляду не викладене, позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, що у відповідності до приписів ч.4 ст.196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи.

Представник відповідача заперечив вимоги апеляційної скарги та просить залишити скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не належить до задоволення з таких підстав.

З матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що ПП ,,Бекерай" зареєстроване у Тернопільському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів, якому звітує про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Згідно поданого 28 лютого 2011 року ПП ,,Бекерай" звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів Форми № 10 - ПІ за 2010 рік (а.с. 18) середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві в 2010 році становила 94 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 3 особи. Середньорічна заробітна плата штатного працівника відповідача за 2010 рік становила 11594,68 грн. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях відповідно до ст.19 Закону України ,,Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить - 4 особи.

У зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості 1 особи відповідач самостійно нарахував та сплатив адміністративно-господарські санкції в сумі 11594,68 грн. та пеню в розмірі 825,54 грн., що підтверджується відповідними доказами та не заперечується позивачем.

Відповідно до акту проведеної працівниками Фонду перевірки за № 53 від 04.04.2012 року середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за 2010 рік у відповідача складає 94 особи, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 2 особи. Середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача за 2010 рік становила 11594,68 грн. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях відповідно до ст.19 Закону № 875-XII становить - 4 особа.

Таким чином, на думку позивача відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості 1 особи а тому зобов'язаний сплатити 11594,68 грн. адміністративно-господарських санкцій та пеню в сумі 1479,00 грн..

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що протягом 2010 року на ПП ,,Бекерай" було працевлаштовано 3 особи, які є інвалідами ІІІ групи, а тому застосування адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені є протиправним.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права і є вірними.

Так, за змістом ст. 19 Закону України від 21.03.1991 року № 875-XII ,,Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону (в редакції, чинній з 01.01.2006 року) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Разом з тим, ч. 3 ст. 18 Закону чітко визначені обов'язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів. .

Відповідно до частини 3 статті 181 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

У статті 20 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів (частина 1).

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч.2).

Таким чином, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII ,,Про систему оподаткування", а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно з п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95 року № 314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участі представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

У відповідності з п. 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Суд першої інстанції належним чином дослідив надані сторонами докази та встановив, що протягом 2010 року на ПП ,,Бекерай" працювали такі особи, яким встановлена інвалідність: ОСОБА_2 працював з 18.09.2009 року, ІІІ група інвалідності, загальне захворювання; ОСОБА_3 працювала з 01.04.2009 року по 30.07.2010 року, ІІІ група інвалідності, інвалід з дитинства; ОСОБА_4 працював з 01.10.2010 року по 18.11.2011 року, ІІІ група інвалідності, інвалід з дитинства; ОСОБА_5 працювала з 30.10.2008 року, ІІІ група інвалідності, інвалід з дитинства. Згідно Наказу №69-К від 01 грудня 2009 року ОСОБА_5 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01.12.2009 року по 18.09.2012 року (а.с.63).

Пунктом 3.2.2. Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої Наказом Держкомстату від 28.09.2005 № 286 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30 листопада 2005 р. за № 1442/11722, визначено, що при обчислені середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу враховуються всі категорії працівників облікового складу, визначені в пунктах 2.4., 2.5. Інструкції, крім працівників, які перебувають у відпустках у зв'язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку (пункт 2.5.8. - 2.5.9 Інструкції) вказує на те, що облік цих категорій працівників ведеться окремо.

На підставі викладеного апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ведення окремого обліку осіб, які перебувають у відпустках у зв'язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею віку не означає, що особа не є працевлаштованою та її місце роботи не є основним.

Таким чином, ОСОБА_5, яка є інвалідом ІІІ групи та протягом 2010 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною, була працевлаштована і за нею зберігалось робоче місце. Тобто її робоче місце вважається зайнятим, а тому відповідач правомірно зазначив у звіті кількість зайнятих інвалідами робочих місць - 3.

Оскільки у річному звіті за 2010 рік ПП ,,Бекерай" обґрунтовано зазначило кількість інвалідів, для яких створенні робочі місця, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог, стягнувши при цьому самостійно несплачену відповідачем суму частину пені в розмірі 3 грн. 48 коп..

Підсумовуючи викладене, апеляційний суд визнає безпідставними доводи апеляційної скарги, оскільки вони не містять жодного доказу на спростування висновків суду першої інстанції.

Статтею 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В силу ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ч.3 ст. 160 ст. 195, ст. 196, п. 1 ч. 1 ст.198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 січня 2014 року у справі № 819/2958/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Ухвала в повному обсязі складена 22 серпня 2014 року.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді Л.Я. Гудим

О.О. Большакова