Постанова № 40314323, 29.08.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2014 р. № 820/13378/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Заічко О.В.

при секретарі судового засідання - Демченко В.В.,

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1,

представника 1 відповідача та 3 особи - Маховицького М.Є.,

представника 2 відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Харківського міського управління ГУ МВС України в Харківській області, третя особа - начальник ГУ МВС України в Харківській області про скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії, поновлення на посаді та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління МВС України в Харківській області, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд: скасувати наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області від 26.03.2012 року № 372 в частині накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ; скасувати наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області від 24.04.2012 року № 63 о/с в частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 - дільничного інспектора міліції СДІМ Жовтневого РВ ХМУ ГУ; поновити його на посаді інспектора дільничного інспектора міліції СДІМ Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області; виплатити грошове утримання за весь час вимушеного прогулу з 01.06.2012 року до моменту винесення судового рішення, в загальній сумі 50155,56 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що незаконне звільнення позивача відбулося через: порушення першим відповідачем порядку проведення службового розслідування, яке обов'язково повинно передувати застосуванню такого дисциплінарного стягнення як звільнення; не визначення фактів порушення трудової дисципліни позивачем, з посиланням на дійсні обставини та нормативним обґрунтуванням; відсутність обвинувального вироку, що набрав законної сили, по кримінальній справі № 2012/3992/2012, відносно позивача, порушеної за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, що, на думку позивача, було підставою для проведення службового розслідування, за наслідками якого відбулося його звільнення.

Позивач зазначає, що звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

У судовому засіданні позивач підтримав доводи заявленого позову, зазначивши, що у порядку та спосіб визначений ст. 14 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" 3460-IV від 22.02.2006 року, службове розслідування належними чином першим відповідачем проведено не було.

Представник першого відповідача та третьої особи з позовними вимогами не погоджується, вважає, що позовна заява подана безпідставно та задоволенню не підлягає, з підстав пропущення строку на звернення із позовом до адміністративного суду. У наданому письмовому клопотанні просив позовну заяву ОСОБА_1 - залишити без розгляду.

У судовому засіданні представник першого відповідача та третьої особи підтримав доводи заявленого клопотання, просив залишити позов без розгляду, пояснивши при цьому, що при прийняті рішення про звільнення позивача дотримано всіх вимог чинного законодавства та не було допущено жодних порушень. Також вказує, що проведеним службовим розслідуванням встановлено ряд недоліків та порушень службової дисципліни з боку ОСОБА_1, що виразилось у невиконанні вимог п.п. 10.7, 10.11, 13.1., 13.2,13.3, 19.3 Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі МВС України, затвердженого наказом МВС України від 11.11.2010 року № 550, ст. 7 Дисциплінарного статуту ОВС України, Етичного кодексу працівника органів внутрішніх справ.

Представник другого відповідача, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи 29.08.2014 року, у судове засідання не прибула. Через канцелярію суду надала заяву про розгляд справи за її відсутності. У наданих письмових поясненнях зазначила, що, якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу. Однак, 20.03.2012 р. відносно позивача порушено кримінальну справу та обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у слідчому ізоляторі з 20.03.2012 по 17.06.2014 року. Отже, з 24.03.2012 р. по 17.06.2014 р. позивач у будь-якому разі не міг би виконувати свої посадові обов'язки, що було обумовлено його перебуванням під вартою, і неможливістю виконувати покладені на нього посадові обов'язки, оскільки це було обумовлено його перебуванням під вартою. Тому період з 24.03.2012р. по 17.06.2014 р. не є вимушеним прогулом.

Крім того, представник другого відповідача вважає, що позивач був задоволений грошовим забезпеченням по 31.05.2012 року (а.с. 104). Таким чином, відсутні підстави для виплати позивачеві середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 31.05.2012р. по 17.06.2014 р.

Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін та третьої особи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАС України основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, згідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди зобов'язані перевірити оскаржене рішення на предмет прийняття його на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на яке спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, прийнятий на службу в органи внутрішніх справ 19.05.2010 року та має спеціальне звання - старший лейтенант міліції.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області від 26.03.2012 року № 372 на ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ (а.с. 90-91).

З копії витягу зазначеного наказу вбачається, що підставою для застосування зазначеного дисциплінарного стягнення були порушення службової дисципліни з боку ОСОБА_1, що виразилось у невиконанні вимог п.п. 10.7, 10.11, 13.1., 13.2,13.3, 19.3 Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі МВС України, затвердженого наказом МВС України від 11.11.2010 року № 550, ст. 7 Дисциплінарного статуту ОВС України, Етичного кодексу працівника органів внутрішніх справ.

Наказом начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області від 24.04.2012 року № 63 о/с звільнено старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 - дільничного інспектора міліції СДІМ Жовтневого РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області.

Прийнятим рішенням відповідача -1 та третьої особи передувало службове розслідування за фактом порушення кримінальної справи №17120007 відносно дільничного інспектора міліції СДІМ Жовтневого РВ ХМУ Головного управління МВС України в Харківській області старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1, внаслідок якого інспекцією з особового складу управління кадрового забезпечення ГУМВС в Харківській області складений висновок від 26.03.2012 року, затверджений Начальником Головного управління МВС України в Харківській області В.І. Козицьким 26.03.2012року.

Проведеним службовим розслідуванням встановлено ряд недоліків та порушень службової дисципліни працівниками Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, які були прийняті до уваги керівництвом ГУ МВС України в Харківській області та прийнято рішення, що виразилось у невиконанні вимог п.п. 10.7, 10.11, 13.1., 13.2,13.3, 19.3 Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі МВС України, затвердженого наказом МВС України від 11.11.2010 року № 550, ст. 7 Дисциплінарного статуту ОВС України, Етичного кодексу працівника органів внутрішніх справ, у зв'язку із чим старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 - дільничного інспектора міліції СДІМ Жовтневого РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області з органів внутрішніх справ звільнено (а.с. 89).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 КАС публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Будь-яка публічна служба є державною службою.

Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави, пов'язану зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХП "Про державну службу". Згідно зі статтями 9, 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та КЗпП.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про міліцію" від 20.12.1990 №565-XII, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (зі змінами та доповненнями) та Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV.

До спеціальних законодавчих актів належать, зокрема, Закон України "Про міліцію" та Положення про проходження служби, яке визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки.

З матеріалів справи вбачається, що на час звільнення позивач мав звання старшого лейтенанта міліції та займав посаду дільничного інспектора міліції СДІМ Жовтневого РВ ХМУ Головного управління МВС України в Харківській області.

Відповідно до ч.1 ст.1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, затвердженого Законом України "Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ" від 22.02.2006 року № 3460-ІV (далі по тексту - Дисциплінарний статут), під поняттям службової дисципліни слід розуміти дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Згідно із ст.2 Дисциплінарного статуту, дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Відповідно до п.8 ч.1 ст. 12 Дисциплінарного статуту, на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни може бути накладено такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення з органів внутрішніх справ.

Частиною 1 ст. 14 вказаного Закону передбачено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні накази були винесені на підставі висновку службового розслідування від 26.03.2012 року, який був складений на основі проведеного службового розслідування за фактом порушення кримінальної справи №17120007 за ч. 3 ст. 364 КК України та додаткового епізоду № 1 по вказаній кримінальній справі за ч. 2 ст. 307 КК України.

З висновку службового розслідування вбачається, що 23.03.2012 року відносно ОСОБА_1 постановою Київського районного суду м. Харкова обрано запобіжний захід - взяття під варту з утриманням в Харківському слідчому ізоляторі.

З висновку вбачається, що під час службового розслідування ОСОБА_1 від дачі пояснень відмовився на підставі ст. 63 Конституції України.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України", з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Порядок проведення службового розслідування встановлюється Міністром внутрішніх справ України. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ. За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення. У разі порушення службової дисципліни кількома особами дисциплінарне стягнення накладається на кожного окремо. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. У разі притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб рядового і начальницького складу, які мають дисциплінарне стягнення і знову допустили порушення службової дисципліни, дисциплінарне стягнення, що накладається, має бути більш суворим, ніж попереднє. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

З висновку також вбачається, що перевіркою службової діяльності та організації роботи ДІМ Жовтневого РВ ХМУ ОСОБА_1 встановлено, що відповідно до вимог п. 10.2 Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі МВС України, затвердженого наказом МВС України від 11.11.2010 року № 55 (далі - Положення) за позивачем закріплено адміністративну дільницю № 61 Жовтневого РВ ХМУ. У ході вивчення службової документації ОСОБА_1 виявлені такі порушення: журнал особистого прийому громадян (зареєстрований у канцелярії РВ за № 1230-11 від 21.08.2011) не ведеться, в ньому відсутні будь-які записи, чим порушено вимоги п. 10.11 Положення; паспорт дільниці також не ведеться (п.10.7 Положення); у порушення п.п. 13.1,13.2,13.3. ОСОБА_1 профілактична робота з особами, раніше засудженими та які перебувають на обліку в ОВС, проводилась формально (справа адміннаглядного ОСОБА_5 № 34/2011). Крім того, у ході службового розслідування встановлено, що 20.03.2012 року ОСОБА_1, в порушення вимог п. 19.3 Положення, перебував на робочому місці у цивільному одязі, без табельної вогнепальної зброї та спецзасобів.

На підставі викладеного інспекцією з особового складу управління кадрового забезпечення ГУМВС в Харківській області складений висновок від 26.03.2012 року, затверджений Начальником Головного управління МВС України в Харківській області В.І. Козицьким 26.03.2012року про те, що проведеним службовим розслідуванням встановлено ряд недоліків та порушень службової дисципліни працівниками Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, що виразилось у невиконанні вимог п.п. 10.7, 10.11, 13.1., 13.2,13.3, 19.3 Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі МВС України, затвердженого наказом МВС України від 11.11.2010 року № 550, ст. 7 Дисциплінарного статуту ОВС України, Етичного кодексу працівника органів внутрішніх справ, у зв'язку із чим старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 - дільничного інспектора міліції СДІМ Жовтневого РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області з органів внутрішніх справ звільнено.

Суд зазначає, що відповідно до вимог п. 10.7 Положення № 550, кожний дільничний інспектор міліції веде Паспорт дільниці, у якому зосереджуються відомості, що характеризують соціально-економічні, демографічні та інші особливості дільниці, дані про стан злочинності, організацію охорони громадського порядку, а також інша інформація, необхідна для виконання покладених на нього обов'язків.

Пунктом 10.11. зазначеного Положення передбачено, що усі звернення під час особистого прийому громадян заносяться дільничним інспектором міліції до журналу обліку особистого прийому громадян дільничним (старшим дільничним) інспектором міліції (додаток 3) і реєструються відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян" та наказу МВС від 14.04.2004 N 400 "Про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.05.2004 за N 571/9170.

Приписами підпунктів 13.1. -13.3 передбачено, що дільничний (старший дільничний) інспектор міліції, крім загальної профілактичної роботи серед населення на території адміністративної дільниці, здійснює профілактичні заходи щодо осіб, схильних до вчинення правопорушень, та осіб, які перебувають на профілактичних обліках в органах внутрішніх справ, щодо попередження вчинення з їх боку злочинів та інших правопорушень з широким залученням до цієї роботи населення, громадських помічників (п.п. 13.1). Дільничний інспектор міліції ставить на профілактичний облік та у межах своєї компетенції проводить профілактичну роботу з особами таких категорій: звільненими з місць позбавлення волі, які відбували покарання за умисний злочин і в яких судимість не знято або не погашено у встановленому законом порядку; засудженими за вчинення злочинів, виконання вироку щодо яких не пов'язано із позбавленням волі; особами, яким було винесено офіційне застереження про неприпустимість учинення насильства в сім'ї; психічно хворими, які є суспільно небезпечними і перебувають на спеціальному обліку в закладах охорони здоров'я.

Дільничний інспектор міліції взаємодіє та надає допомогу іншим підрозділам і службам органів внутрішніх справ в організації та проведенні профілактичних заходів стосовно осіб, які перебувають в них на профілактичних обліках. Про таких осіб підрозділи та служби органів внутрішніх справ інформують службу дільничних інспекторів міліції (п.п.13.2.).

Вносить начальникові міськрайоргану внутрішніх справ пропозиції про встановлення адміністративного нагляду за раніше судимими, здійснює контроль за додержанням такими особами правил відповідно до Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" та встановлених судом обмежень. Уживає заходів щодо притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності осіб, які порушують встановлені правила адміністративного нагляду (п.п.13.3.).

Згідно до п. 19.3., дільничний інспектор несе службу в установленій формі одягу, з табельною зброєю, засобами зв'язку та спецзасобами. Після закінчення несення служби зброя і боєприпаси негайно здаються черговому по міськрайоргану. Дільничний інспектор, який має дозвіл начальника міськрайоргану на постійне користування зброєю, після закінчення несення служби зберігає зброю за місцем його постійного проживання у разі наявності прикріпленого до стінки або підлоги металевого ящика з внутрішнім замком. До вогнепальної зброї, боєприпасів і спеціальних засобів не повинні мати доступу інші особи.

Доводи відповідачів про ознайомлення ОСОБА_1 з матеріалами службового розслідування, суд не приймає до уваги, оскільки, ані в матеріалах службового розслідування, ані під час судового розгляду справи відповідачами не доведено зворотнє.

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України "Про попереднє ув'язнення", 3352-XII від 30.06.1993 року, побачення з родичами або іншими особами може надавати взятим під варту адміністрація місця попереднього ув'язнення лише з письмового дозволу слідчого, органу дізнання або суду, в провадженні яких знаходиться справа, як правило, один раз на місяць. Представником відповідачів не надано доказів звернення до слідчого прокуратури, в провадженні якого знаходилась кримінальна справа, з клопотанням про надання дозволу на побачення з позивачем у слідчому ізоляторі з метою відібрання відповідних пояснень стосовно службового розслідування. Також матеріали справи не містять доказів відмови або заборони слідчого прокуратури, в провадженні якого знаходилась кримінальна справа відносно позивача, на здійснення таких побачень працівниками, які проводили таке службове розслідування.

Крім того, відповідачами ОСОБА_1 не надавалась копія наказу про призначення службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни позивачем.

Так, відповідно до ст. 6 Закону України "Про попереднє ув'язнення" N 3352-XII від 30.06.1993 року, особи, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення, мають обов'язки і права, встановлені законодавством для громадян України, з обмеженнями, що передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 13 того ж Закону N 3352-XII від 30.06.1993 року передбачає порядок листування осіб, взятих під варту.

Як наслідок, відповідач - 1 та третя особа мали можливість, до моменту застосування дисциплінарного стягнення, як особистого відвідання позивача у слідчому ізоляторі так і законодавчу можливість направити до позивача результати службового розслідування, з метою забезпечення реалізації прав позивача, які надані йому як особі, відносно якої проводиться службове розслідування та передбачені "Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ", затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.12.1991 № 552 та Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України".

Судом встановлено, що 17.06.2012року позивачу була змінена міра запобіжного заходу з утримання під вартою на заставу, згідно ухвали Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13.06.2014 року по справі № 646/6126/14-к.

Окрім цього, пунктом 7 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.12.1991 № 552, визначений вичерпний перелік підстав для проведення службового розслідування, серед яких є: заяви, скарги, листи громадян; повідомлення державних органів. Громадських організацій, телебачення, радіо та інших засобів масової інформації; повідомлення органів дізнання, попереднього слідства, прокурора, суду; повідомлення працівників органів внутрішніх справ про допущені або виявлені порушення.

Суд приходить до висновку, що підставою проведення службового розслідування відносно позивача став факт порушення кримінальної справи №17120007 відносно позивача ОСОБА_1 за ознаками складу злочину, передбаченому ч. 3 ст. 364 КК України та додаткового епізоду № 1 по зазначені кримінальній справі за ч. 2 ст. 307 КК України.

Окрім факту порушення кримінальної справи №17120007 відносно ОСОБА_1, інших підстав для проведення службового розслідування відповідачами наведено не було.

А виявлені під час проведеного службового розслідування порушення вищезазначених вимог Положення № 550, як то: неналежне ведення журналу особистого прийому громадян, неналежна профілактична робота з раніш засудженими, а також перебування 20.03.2012 року на робочому місці у цивільному одязі, без табельної вогнепальної зброї та спецзасобів не можуть бути достатніми підставами, за які звільняють працівника органу ВС.

Суд у даному випадку виходить із співрозмірності наведених у висновку службового розслідування порушень, накладеному на підставі цього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з займаної посади з органів внутрішніх справ.

В даному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма, а саме пункт 19 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ, у якому йдеться, що у випадку порушення кримінальної справи у відношенні працівників органів внутрішніх справ, рішення про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності приймаються тільки після встановлення їх винності або невинності у відповідності з законом.

Таким чином, суд вважає за обов'язкове застосування до спірних правовідносин положень пункту 19 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ, у зв'язку з чим притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності можливе тільки після встановлення його винності або невинності у відповідності з законом.

Так, відповідно до ч.6 ст. 21 Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 року 565-XII, із змінами та доповненнями, звільнення працівника міліції зі служби у зв'язку з обвинуваченням у вчиненні злочину допускається тільки після набуття звинувачувальним вироком законної сили.

Статтею 62 Конституції України N 254к/96-ВР від 28.06.1996 року проголошена презумпція невинуватості, яка полягає в тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, а Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМ УРСР від 29.07.1991року №114 передбачений п. "й" ст. 63 звільнення у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного корупційного правопорушення, пов'язаного з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", або кримінального правопорушення.

Судом встановлено, що у відношенні позивача відсутній обвинувальний вирок суду, вина його у скоєнні будь-яких злочинів на момент розгляду даної справи не доведена.

До того ж, в наведеному висновку службового розслідування не зазначено, які конкретні дії позивача привели до порушення норм Етичного кодексу працівників органів внутрішніх справ України, Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України. Вказані обставини не викладені і в наказі про звільнення позивача.

За таких обставин, суд погоджується з доводами позивача щодо неможливості перевірити обґрунтованість підстав для прийняття спірних наказів та їх законності.

При цьому слід зазначити, що обґрунтованість притягнення особи до дисциплінарної відповідальності не може ототожнюватись лише з формальним дотриманням процедури, оскільки закон вимагає від адміністративного суду перевірити, чи прийнято рішення: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 12 Закону "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" від 22.02.2006 № 3460, на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Отже, звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Згідно з абзацом 10 статті 14 Закону № 3460, при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

З матеріалів, наданих відповідачем, не вбачається врахування ним зазначених вище обставин, серед іншого - не визначена заподіяна позивачем шкода, рівень кваліфікації, заохочення, тощо.

Крім того, до матеріалів справи надана копія особової справи ОСОБА_1, які містять характеристику на позивача. З наданої характеристики вбачається, що ст. лейтенант міліції ОСОБА_1 за час роботи на посаді дільничного інспектора міліції Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області зарекомендував себе посередньо, старанно ставиться до своєї роботи, однак розпочате не завжди доводить до завершення. Відзначається не пунктуальністю, оскільки допускав запізнення на наради керівництва сектору дільничних інспекторів міліції. Між іншим, позивач характеризується як людина, яка вміє виділити в роботі головне і спрямувати свої зусилля на виконанні поставленого завдання, вболіває за результати своєї праці. Під час проходження служби ОСОБА_1 двічі притягувався до дисциплінарної відповідальності: догана та зауваження, які були зняті. На критику в свою адресу реагує правильно, робить належні висновки, морально стійкий, у побуті скромний. У наданій характеристиці зазначається також, що зовнішній вигляд позивача охайний, завжди дотримується встановлених правил носіння форменого одягу.

Оскільки службове розслідування, яке слугувало підставою для винесення наказів начальником Головного управління МВС України у Харківській області від 26.03.2012 року № 372 в частині накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ та від 24.04.2012 року № 63 о/с про звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1, було проведено з порушенням порядку його проведення, з даними наказами позивача не ознайомлено належним чином тому суд приходить до висновку, що дані накази є незаконними та підлягають скасуванню, а позивач поновленню на раніше займаній посаді.

Таким чином, на думку суду, при звільненні позивача з органів внутрішніх справ, відповідачами не було дотримано передбачену законодавством процедуру його звільнення, що є порушенням вищенаведених нормативно-правових актів та приписів ч.3 ст.2 КАС України.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача в цій частині правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.

Отже, порушене право позивача на проходження публічної служби підлягає поновленню шляхом його поновлення на попередній посаді, а постанова суду в цій частині підлягає негайному виконанню.

З приводу вимог щодо виплати позивачу грошового утримання за весь час вимушеного прогулу з 01.06.2012р. по теперішній час в сумі 50155,56 грн., суд зазначає наступне.

Згідно п.24 Постанови Кабінету Міністрів Української РСР "Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ" від 29.07.1991р. № 114, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Зазначене положення не суперечить вимогам трудового законодавства.

Частиною 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Згідно із ч.5 ст.235 Кодексу законів про працю України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

У п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" зазначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому, враховується положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до пункту 8 розділу 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів /годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до ч.2 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсацій за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсацій за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимога про виплату грошового утримання за весь час вимушеного прогулу з 01.06.2012р. по теперішній час є похідною від визнання звільнення незаконним.

З приводу посилань представника ХМУ ГУМВС України в Харківській області щодо перебування позивача з 20.03.2012р. по 17.06.2014р. під вартою у слідчому ізоляторі, у зв'язку із чим зазначений період не може вважатися часом вимушеного прогулу, суд зазначає.

Згідно п.3.5.4 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС України від 31.12.2007 р. за №499, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, відповідно до яких обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня арешту.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач дійсно в період з 20.03.2012 по 17.06.2014р. перебував у слідчому ізоляторі і йому було призупинено виплату грошового забезпечення. Однак згідно Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, перебування особи під ватрою має наслідком лише зупинення виплат грошового забезпечення, однак не позбавлення такого забезпечення.

Більше того, згідно положень ст.235 КЗпП України та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, підставою для виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу є попереднє незаконне звільнення працівника, жодних інших умов або виключень вказані норми не містять.

Враховуючи, що вище було встановлено незаконність звільнення позивача, суд дійшов висновку про наявність в останнього права на грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 01.06.2012р. до моменту винесення рішення суду.

Разом з тим, суд не погоджується із зазначеною позивачем сумою такого грошового утримання, а саме 50155,56 грн. Суд зазначає, що позивачем під час обрахунку вказаної суми грошового утримання за час вимушеного прогулу не дотримано вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100.

На підставі викладеного позовні вимоги позивача у цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме суд вважає за необхідне зобов'язати Харківське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату (грошове утримання) за час вимушеного прогулу за період з 01.06.2012 року до моменту винесення судового рішення, у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. №100.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Харківського міського управління ГУ МВС України в Харківській області, третя особа -начальник ГУ МВС України в Харківській області про скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії, поновлення на посаді та стягнення коштів - задовольнити частково.

Скасувати наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області від 26.03.2012 року № 372 в частині накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ.

Скасувати наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області від 24.04.2012 року № 63 о/с в частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 - дільничного інспектора міліції СДІМ Жовтневого РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області.

Поновити ОСОБА_1 - на посаді інспектора дільничного інспектора міліції СДІМ Жовтневого РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області.

Зобов'язати Харківське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату (грошове утримання) за час вимушеного прогулу за період з 01.06.2012 року до моменту винесення судового рішення, у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. №100.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді з виплатою середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 29 серпня 2014 року.

Суддя Заічко О.В.