Рішення № 40313989, 21.08.2014, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.08.2014 р. Справа №917/1485/14

За позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до Приватного сільськогосподарського підприємства "Перемога", с. Верхня Ланна, Карлівський район, Полтавська область, 39540

про стягнення 68 308,28 грн

Суддя Сірош Д.М.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність №14 від 01.08.2014 р.

від відповідача: не з'явився

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено дату складання повного рішення у відповідності до вимог ст. 85 ГПК України.

Суть спору: розглядається позовна заява про стягнення з відповідача заборгованості по договору про надання послуг по збиранню урожаю 2013 року зернових, технічних та мастильних культур від 10.06.2013 р. у розмірі 68 308,28 грн., з яких: 58 750,00 грн -основний борг, 3 874,28 грн - пеня; 4 018,47 грн інфляційних втрат; 1 665,92 грн - проценти за користування коштами.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі та наполягав на його задоволенні.

Відповідач не скористався наданими йому ст. 22 ГПК України правами для захисту своїх інтересів, а саме: його представник у судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений належним чином про дату, час та місце судового засідання, відзив на позов не надав.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ратифікованої Законом від 17.07.97 р. гарантує кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Оскільки, необхідних для вирішення спору доказів наявних в матеріалах справи достатньо, і господарський суд повідомив належним чином позивача та відповідача про час, дату і місце проведення судового засідання, а неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, тому справа розглядається за наявними матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд встановив:

10 червня 2013 року, між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (виконавець, позивач) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Перемога" (Замовник, відповідач) укладено договір про надання послуг по збиранню урожаю 2013 року зернових, технічних та масляних культур двома комбайнами виконавця марки Джондір на площах Замовника, що розташовані на території Карлівського району Полтавської області.

Загальна вартість робіт за цим договором склала 58 750,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, свої зобов'язання по договору позивач виконав у повному обсязі, що підтверджується актом про надання послуг № 19 від 19.07.2013 р. (копія у матеріалах справи, а.с. 12), підписаного обома сторонами.

У матеріалах справи відсутні претензії від Замовника (відповідача) щодо якості виконаних робіт.

Відповідно до п. 3.5. договору, відповідач повинен провести оплату по факту виконання послуг відповідно до рахунку виконавця протягом 10-ти банківських днів з дня його отримання.

Проте, відповідач, порушуючи умови договору не здійснив у повному обсязі розрахунків за виконані робити, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 58 750,00 грн.

10.01.2014 р. на адресу відповідача направлено лист - вимогу № 01-02/2014 про виконання грошових зобов'язань за договором про надання послуг від 10.06.2013 р. (копія листата докази його направлення у матеріалах справи, а.с. 13 - 15).

Листом від 28.01.2014 за № 10 (а. с. 16) ПСП "Перемога" повідомила, що визнає заборгованість перед ФО-П ОСОБА_1 та зобов'язується повернути кошти протягом лютого 2014 року.

Проте, заборгованість у розмірі 58 750,00 грн станом на момент розгляду справи відповідачем не сплачена.

Вказану суму основного боргу позивач просить суд стягнути з відповідача.

Відповідно до п. 1 ст. 901 за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з п. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що у даному випадку мало місце порушення відповідачем договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунків за виконані роботи, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 58 750,00 грн є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань, відповідно ст. 546 ЦК України та ст. 199 ГК України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Пункт 3 статті 549 ЦК України визначає, що пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).

Пунктом 5.4 договору встановлено, що сторона, яка прострочила виконання зобов'язання за цим договором, сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від вартості невиконаного зобов'язання.

За розрахунком, здійсненим позивачем та перевіреним судом до стягнення з відповідача підлягає пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за період з 29.07.2013р. по 28.01.2014 р. у розмірі 3 874,28 грн.

Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у Постанові від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (п. 3.1 та 3.2) інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 Постанови).

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

З огляду на вищевикладене, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 4 018,47 грн інфляційних за період з 01.08.2013 р. по 30.04.2014 р. та 1 665,92 грн - 3% річних за період з 20.07.2013 р. по 28.05.2014 р.

Відповідно до ст. 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Позивач надав належні докази обґрунтованості та правомірності позовних вимог.

Відповідач доказів належного виконання зобов'язань по договору поставки суду не надав.

З огляду на викладене, суд задовольняє позов у повному обсязі.

Судові витрати відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст. ст. 32 - 33, 43 - 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Перемога", код ЄДРПОУ, 03770939, адреса: 39540, Полтавська область, Карлівський район, с. Верхня Ланна (р/р 26007010687201 у банку ПАТ "Альфа-Банк", м. Київ, МФО 300346) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, код НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1, (р/р НОМЕР_2 в AT "Ощадбанк", м. Полтава, МФО 331467) 58750,00 грн основного боргу, 3874,28 грн пені, 4018,47 грн інфляційних, 1665,92 грн - 3% річних, 1827,00 грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Сірош Д.М.

Повне рішення складено 26.08.2014 р.