Рішення № 40311478, 07.08.2014, Бершадський районний суд Вінницької області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"07" серпня 2014 р. Справа № 126/1639/13-ц

Провадження № 2/126/11/14

Бершадський районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Хмель Р. В.

секретар Дончик О. А.,

за участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника третьої особи органу опіки та піклування ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бершадь цивільну справу за позовом ОСОБА_4 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 до ОСОБА_6, про виділ в натурі частки зі спільної часткової власності , -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4, є законним представником малолітньої ОСОБА_5 Відповідач та їх малолітня дочка ОСОБА_5 є співвласниками квартири АДРЕСА_2 і кожному із них належить по 1/2 частині даної квартири згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії ССР № 324779.

Вищезазначена квартира складається із 2-х кімнат: житловою площею 29,2 кв. м., загальною площею 46,2 кв. м. Крім житлових кімнат в квартирі є підсобні приміщення: кухня і коридор. Право власності на дану квартиру відповідачем та ОСОБА_5 набуто в 2010 році в порядку приватизації державного житлового фонду.

Являючись дружиною відповідача ОСОБА_4 та їх дочка проживали у квартирі та буди відповідно там зареєстровані, однак в подальшому, з причини неприязних стосунків між нею та відповідачем, що склалися після припинення сімейних відносин і розірвання шлюбу, відповідач змусив ОСОБА_4 та їх дочку покинути вказане помешкання. Так з вересня 2006 року вони проживають в с. Осіївка Бершадського району. Відповідач ОСОБА_6 проживаючи у вищезазначеній квартирі, яка є і власністю їх малолітньої дочки ОСОБА_5 на протязі вже трьох років перешкоджає позивачці та їх дочці у можливості вільно володіти і користуватися належною дитині часткою у спільному частковому майні, не допускаючи їх з дитиною у дану квартиру. На неодноразові прохання визначити порядок користування спільним майном відповідач не реагує і будь - які спроби з боку матері дитини домовитися про порядок володіння і користування зухвало ігнорує.

Малолітня ОСОБА_5 є дитиною - інвалідом і потребує не тільки періодичного медичного лікування, а й турботливої зрозумілої підтримки батька, але, відповідач не тільки не підтримує дитину, а навпаки своїм байдужим ставленням до дитини і її потреб завдає їй душевного болю.

Поведінку відповідача, який ігнорує потреби дитини у користуванні належним їй житлом і обмежує її права на житло, зухвало перешкоджаючи матері з дитиною у випадках гострої потреби користуватися житлом позивачка розцінює як грубе порушення прав дитини, і вважає дискримінацією її прав, що є неприпустимим і забороняється.

Враховуючи вищенаведене, позивач ОСОБА_4 звернулася до суду в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 з позовом, в якому просить виділити ОСОБА_5 в натурі частку із житлової квартири, розташованої по АДРЕСА_1, яка є спільною частковою власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_6, відокремивши ОСОБА_5 частину квартири із самостійним виходом.

В подальшому після проведення будівельно-технічної експертизи ОСОБА_4 позовні вимоги уточнила та просила у зв'язку з тим, що виділення частки майна, що перебуває у спільній частковій власності є неможливим - стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 грошову компенсацію вартості 1/2 частини квартири в сумі 79 470, 50 грн. і припинити право власності неповнолітньої ОСОБА_5 на 1/2 частину житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1.

У судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали в повному обсязі та наполягали на сплаті компенсації вартості частки відповідача на підставі неможливості поділу житлового будинку в натурі між співвласниками.

Відповідач та його представник у судовому засіданні позов не визнали, зазначивши, що поділ квартири в натурі не можливий, оскільки житлова площа є замалою та облаштувати окремі входи не представляється можливим. Крім того, позивач зазначив, що визначена вартість квартири є завищеною так, як за вказані кошти можна придбати квартиру такого ж класу, лише з покаращеними умовами та збільшеною площею. Користуватися квартирою дитині чи проживати у ній він перешкод не чинить та не заперечує, а також вважає, що сплата компенсації за частину квартири, що належить дочці тягне припинення її права власності та не відповідає її інтересам, оскільки будучи його спадкоємицею вона може успадкувати і його частину та стати в майбутньому власницею цілої квартири. Також представник позивача надав квитанцію на суму 1200 грн., які було сплачено позивачем за надання йому правової допомоги, та просив в разі відмови в задоволенні позовних вимог стягнути їх з позивачки на користь відповідача.

Представник служби у справах дітей Бершадської РДА, залученої до участі у справі в якості третьої особи, ОСОБА_3, суду пояснила, що відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. У даному випадку позбавлення дитини права власності на частину житлового приміщення, навіть за рахунок компенсації вартості її частки, не відповідає її інтересам, так як іншого житла у неї чи її матері, з якою вона проживає, немає. На день розгляду справи вони разом проживають у житловому будинку, який їм не належить, та в якому вони не зареєстровані.

Вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 03.03.2010 року (а.с. 10) ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1 в рівних частинах. Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05.03.2010 року (а.с. 8) частка ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у вказаній квартирі складає по 1/2 частині.

Відповідно до свідоцтва про народження (а.с.7) ОСОБА_5 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 року та її батьками вказано ОСОБА_6 та ОСОБА_4. Згідно з довідкою Осіївської сільської ради № 533 від 17.04.2013 року (а.с. 15) ОСОБА_5 разом з матір'ю ОСОБА_4 проживає без реєстрації в с. Осіївка Бершадського району. У формі індивідуальної програми реабілітації дитини - інваліда (а.с.13-14) вказано, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 є дитиною інвалідом та потребує постійного лікування.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилається на те, що між нею і відповідачем виник спір щодо порядку користування та володіння належних йому та їх дитині частин будинку.

Згідно з положеннями ст.ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст.ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі захисту права спільної часткової власності.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники мають рівні права.

Крім того, ст. 355 ЦК України передбачено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно з нормами ч. 1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до вимог ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Частиною 1 ст. 364 ЦК України встановлено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Як розтлумачив Пленум Верховного Суду України у постанові від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» , квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

В рамках цивільної справи проведена судова будівельно-технічна експертиза, згідно висновку якої (а.с. 54-60), згідно нормативних документів, чинних в галузі будівництва, а саме ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення", розділити квартиру №7 в житловому будинку по АДРЕСА_1, Бершадського району Вінницької області на дві рівні частки, на час проведення експертизи та складання висновку неможливо.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказів того, що частки будинку можуть бути самостійними об'єктами права власності та підлягають виділенню в натурі, позивачем не надано, як і не обґрунтовано які саме дії відповідача призводять до неможливості користування дитиною, належною її частиною житлової квартири.

Крім того, відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Враховуючи зазначене суд вважає, що сплата компенсації вартості частини квартири, що належить неповнолітній ОСОБА_5 суперечить її інтересам, так як фактично позбавляє її права власності на єдине житло, оскільки із наданих суду доказів, вбачається, що іншого житла ні у матері дитини ні у неї самої немає.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у задоволені позову слід відмовити в повному обсязі.

Виходячи із системного аналізу ст.ст. 1, 3, 6 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 84 ЦПК України витрати на правову допомогу підлягають відшкодування, а їх граничний розмір встановлюється законом. Ст. 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" зазначає, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні. Враховуючи те, що відповідно до ЗУ "Про бюджет на 2014 рік" мінімальна заробітна плата на день розгляду справи складає 1218 грн., а справа слухалась у судових засіданнях в Бершадському районному суді за участю представника відповідача адвоката ОСОБА_2 в часовому вимірі протягом близько однієї години, тому суд прийшов до висновку, що вартість послуг адвоката в дійсності виходячи із аналізу вищевикладених норм права складає 487, 20 грн.

Отже, враховуючи наявність квитанції, яка підтверджує сплату відповідачем коштів за послуги адвоката, суд приходить до висновку, що клопотання відповідача про стягнення на його користь з позивачки витрат на правову допомогу в сумі 1200 грн. підлягає відшкодуванню лише в частині вищенаведеної суми в розрахунку за одну годину роботи адвоката.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 26, 319, 355, 356, 358, 364 ЦК України, ст. 12 ЗУ "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", ППВСУ від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» ст.ст. 10, 11, 57-60, 209, 212-215, 218 ЦПК України,

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову ОСОБА_4 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 до ОСОБА_6, про виділ в натурі частки зі спільної часткової власності - відмовити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_4 (АДРЕСА_3) на користь ОСОБА_6 ( АДРЕСА_4) витрати на правову допомогу у розмірі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім грн. 20 коп.).

Рішення може бути оскаржено протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Вінницької області через суд першої інстанції.

Суддя: