Ухвала суду № 40309318, 21.08.2014, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 601/385/14-цГоловуючий у 1-й інстанції Білосевич Г.С. Провадження № 22-ц/789/847/14 Доповідач - Хома М.В.Категорія - 57

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2014 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Хоми М.В.

суддів - Загорський О. О., Козак І. О.,

при секретарі - Танцюра О.В.

з участю сторін - сторін та їх представників

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 23 червня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Кременецька районна державна адміністрація про усунення перешкод в користуванні житловим будинком шляхом вселення та зобов'язання не чинити перешкод, та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Почаївська державна нотаріальна контора про визнання частково недійсними свідоцтв про право власності, їх реєстрацію, та визнання права власності, -

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2014 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом про виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із належного їй на праві власності житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 без надання їм іншого житлового приміщення. У подальшому позивачка змінила предмет і підставу позову та просила зобов"язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні нею вищезазначеним будинком, вселити її та заборонити відповідачам створювати для неї перешкоди, які полягають у забороні та обмеженні доступу до жилих і нежилих приміщень житлового будинку, господарських будівель, присадибної ділянки, користуванні належною їй худобою, іншими особистими речами, зобов"язати відповідачів займати приміщення у будинковолодінні лише ті, які визначені нею як власником. В обгрунтування своїх вимог вказала, що вона є власником житлового будинку по АДРЕСА_1. За її згодою у вказаному житловому будинку в 2011 році поселилась її дочка ОСОБА_3 з сім"єю. Спільне проживання із дочкою та зятем не склалось по тих причинах, що між сторонами постійно виникають сварки та конфлікти. Відповідачі створюють їй перешкоди у користуванні належним їй будинковолодінням. ОСОБА_2 неодноразово зверталась в міліцію із заявами про нанесення їй побоїв. Як наслідок позивачка перейшла жити у інше житлове приміщення, і не може вселитись у спірний будинок, оскільки відповідачі їй у цьому перешкоджають.

ОСОБА_3 пред"явила зустрічний позов до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5 державна нотаріальна контора про визнання частково недійсними свідоцтв про право власності, їх реєстрацію та визнання права власності. В своїй позовній заяві вказала, що спірне будинковолодіння належало колгоспному двору, членами якого станом на 1991 рік були вона, її батько ОСОБА_6 та мати ОСОБА_2, і відповідно, усі у рівних частках, по 1/3 набули право власності на це будинковолодіння. У 1998 році ОСОБА_6 помер. Як стало відомо у даній справі, ОСОБА_6 заповів усе своє майно ОСОБА_2, і остання у 2001 році отримала свідоцтво про право на спадщину - цілий житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1. Тому ОСОБА_3 просила суд визнати свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1, видане на ім'я ОСОБА_2 ОСОБА_5 міською радою 21 вересня 1981 року та зареєстроване в Кременецькому БТІ 24 вересня 1981 року за реєстраційним №1083 частково недійсним в частині визнання права власності на 1/3 частину домоволодіння, визнати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане завідуючою Почаївської державної нотаріальної контори Суль Г.М. 11 січня 2001 року ОСОБА_2 на спадкове майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6, яке складається з житлового будинку з надвірними будівлями, зареєстроване в реєстрі за №30, частково недійсним в частині визнання права на 1/3 частину домоволодіння, визнати реєстраційне посвідчення на об'єкти нерухомого майна, видане Кременецьким районним бюро технічної інвентаризації 07 лютого 2001 року ОСОБА_2, що посвідчує її право на будинковолодіння в цілому, яке розташоване в АДРЕСА_1, частково недійсним в частині посвідчення права власності на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 113,7 кв.м., житловою площею 75,8 кв.м., сарай, погріб, загальною вартістю 106 806,00грн. та визнати за нею право власності на 1/3 частину зазначеного будинковолодіння.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської обалсті від 23 червня 2014 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Кременецька районна державна адміністрація про усунення перешкод в користуванні житловим будинком шляхом вселення та зобов'язання не чинити перешкод - задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_3, ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні жилим будинком за адресою АДРЕСА_1, вселити ОСОБА_2 у вказаний будинок, заборонити ОСОБА_3, ОСОБА_4 створювати для ОСОБА_2 перешкоди, які полягають у забороні та обмеженні доступу до жилих і нежилих приміщень, господарських будівель, присадибної ділянки вказаного будинковолодіння, користування належною їй худобою та її особистими речами.

В решті позову відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане завідуючою Почаївської державної нотаріальної контори Суль Г.М. 11 січня 2001 року ОСОБА_2 на спадкове майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6, яке складається з житлового будинку з надвірними будівлями, зареєстроване в реєстрі за № 30, частково недійсним в частині визнання права на 1/3 частину домоволодіння.

Визнано реєстраційне посвідчення на об'єкти нерухомого майна, видане Кременецьким районним бюро технічної інвентаризації 07 лютого 2001 року ОСОБА_2, що посвідчує її право на будинковолодіння в цілому, яке розташоване в АДРЕСА_1 частково недійсним в частині посвідчення права ОСОБА_2 на 1/3 частину будинковолодіння.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 113,7кв.м., житловою площею 75,8кв.м., сарай (літера Б), погріб (літера Пг) загальною вартістю 106 806,00 грн.

В решті позову відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Знято арешт з будинковолодіння по АДРЕСА_1, накладений ухвалою Кременецького районного суду від 11 березня 2014 року.

Додатковим рішенням Кременецького районного суду від 28 липня 2014 року стягнуто з ОСОБА_3 в користь держави 243, 60 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 просить рішення суду в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 та часткової відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 скасувати та постановити нове, яким відмовити в задоволенні зустрічного позову, а позов ОСОБА_2 задовольнити в повному обсязі. Зазначає, що рішення суду є необгрунтованим та таким, що не базується на вимогах закону. Вважає невірним твердження суду про те, що ОСОБА_3 має право на частку у майні колгоспного двору, оскільки спірне будинковолодіння належало ОСОБА_6 на праві особистої власності. Крім того, зазначає про те, що ОСОБА_3 пропущено трирічний строк звернення до суду.

Заслухавши апелянта, який посилається на доводи апеляції, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки ОСОБА_3 рішення суду не оскаржує, тому колегія суддів перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 та визнаючи за нею право власності на 1/3 частину будинковолодіння АДРЕСА_1, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3 були членами одного колгоспного двору, головою якого був ОСОБА_6, набули в рівних частках право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після його припинення, а тому у спадкову масу після смерті ОСОБА_6 входила лише належна йому 1/3 частина спірного будинковолодіння, яку успадкувала ОСОБА_2 За таких обставин свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 11.01.2001 року та реєстраційне посвідчення на об"єкти нерухомого майна, видане Кременецьким районним БТІ 7.02.2001 року, згідно яких за ОСОБА_2 оформлено право власності на ціле будинковолодіння у АДРЕСА_1, є частково недійсним, а саме в частині визнання за останньою права власності на 1/3 частину домолодіння.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" від 22.12.1995 року № 20, до правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство, зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на 15 квітня 1991 року будинковолодіння АДРЕСА_1 належало колгоспному двору, головою якого був ОСОБА_6 Членами колгоспного двору, крім ОСОБА_6, були ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які проживали у цьому будинковолодінні. Таким чином, право власності на майно колгоспного двору у рівних частках, тобто по 1/3 набули ОСОБА_6, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Оскільки ОСОБА_6 належала лише 1/3 частина будинковолодіння, тому він міг розпорядитися шляхом складення заповіту лише належною йому часткою.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірне будинковолодіння згідно свідоцтва про право особистої власності від 21.09.2981 року належало ОСОБА_6 на праві особистої власності, він заповів своє майно ОСОБА_2, а тому ОСОБА_3 не може претендувати на частку у даному будинку, колегія суддів до уваги не приймає, так як із змісту зазначеного свідоцтва вбачається, що спірний будинок належав ОСОБА_6, який являється головою колгоспного двору. Крім цього, ОСОБА_2 та її представник у суді апеляційної інстанції не заперечували, що вказане будинковолодіння мало статус колгоспного двору. ОСОБА_6, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були членами колгоспу, що стверджується наявними у справі трудовими книжками колгоспника.

Також суд першої інстанції правильно відмовив ОСОБА_2 у задоволенні її вимог щодо зобов"язання відповідачів займати у будинку лише ті приміщення, які вона визначить як власник, оскільки позовні вимоги про встановлення порядку користування жилим приміщення не пред"являлись, ОСОБА_3 разом із ОСОБА_2 є співвласниками спірного будинковолодіння, і відповідно до ч.1 ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Крім цього, апелянт вважає, що ОСОБА_3 пропустила строк позовної давності, так як витребувати свою частку з майна колгоспного двору остання могла протягом 3-х років після введення в дію Закону України "Про власність", на даний час цей термін сплив, також апелянт вказує, що ОСОБА_3 знала про оформлення за ОСОБА_2 права власності у порядку спадкування на все будинковолодіння у 2001 році.

Однак, твердження про пропуск ОСОБА_3 строку позовної давності колегія суддів вважає безпідставними, так як відповідно до ст. 261 ЦК України, перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Оскільки ОСОБА_2 лише після повторного вселення її дочки ОСОБА_3 у спірний будинок 25.11.2011 року з виникненням конфліктів почала заперечувати право ОСОБА_3 на спірне будинковолодіння, тому перебіг позовної давності слід рахувати з цього моменту. Крім цього, у справі відсутні докази, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 знала про оформлення за ОСОБА_2 у 2001 році права власності на ціле будинковолодіння.

Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування чи зміни рішення колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 23 червня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області М.В. Хома