Ухвала суду № 40302739, 27.08.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/10387/13 Головуючий у І інстанції Борець Є.О.Провадження № 22-ц/780/3522/14 Доповідач у 2 інстанції Мережко М.В.Категорія 45 27.08.2014

УХВАЛА

Іменем України

27 серпня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі :

Головуючого судді: Мережко М.В.,

Суддів: Гуля В.В., Ігнатченко Н.В.

При секретарі: Франюк Т.В.

Розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим будинком, виселення.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2013 року ОСОБА_3 звернувся в суд із зазначеним позовом.

Свої вимоги, з урахуванням уточнень до позову обґрунтовував тим, що він є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. Вказаний будинок він придбав з прилюдних торгів.

Попереднім власником будинку була відповідач ОСОБА_2, разом з якою проживали її дочка - ОСОБА_4, її мати ОСОБА_5

Після державної реєстрації права власності на майно, позивач звернувся до відповідачів з проханням звільнити житловий будинок та знятися з реєстраційного обліку, однак відповідачі не реагували на його прохання.

Позивач позбавлений можливості вільно користуватися, розпорядитися своїм власним майном, оскільки в будинку постійно проживає ОСОБА_5, тому просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1, виселити ОСОБА_5 із житлового будинку.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2014 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 Такими, що втратили право користування жилим будинком по АДРЕСА_1. Виселено ОСОБА_5 з вказаного жилого будинку. Вирішено питання про судовий збір.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі посилалася на те, що суд не повно з»ясував обставини, що мають значення для справи, не залучив до участі у справі органи опіки та піклування, не врахував, що у справі бере участь неповнолітня особа. Відповідач ОСОБА_5 апеляційну скаргу не подавала.

Відповідно до ст. 27 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов»язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов»язки.

Відповідно до ст.ст.74, 76, 77 ЦПК України сторони були повідомлені про день та час розгляду справи за адресами, які були зазначені в матеріалах справи, і адреси ОСОБА_2, вказаної нею на конверті, в якому вона надіслала апеляційну скаргу, заяв про причини неявки в судове засідання від відповідачів до апеляційного суду не надходило, а тому підстави, вважати причини неявки відповідачів до суду поважними, відсутні.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу свої вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Як видно із матеріалів справи, позивач є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. Вказаний будинок він придбав з прилюдних торгів ( а.с. 5-7).

Попереднім власником будинку була відповідач ОСОБА_2, разом з якою проживали її дочка - ОСОБА_4, її мати ОСОБА_5

Після державної реєстрації права власності на майно, позивач звернувся до відповідачів з проханням звільнити житловий будинок та знятися з реєстраційного обліку, однак відповідачі не реагували на його прохання.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК УКраїни кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Відповідно до п. 34 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року, оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316 - 319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР).

У зв'язку із цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.

Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).

Права власника житлового будинку квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири) (на відміну від договору найму (оренди) житла - ст. ст. 810, 814 ЦК України).

Частина ж 4 ст. 156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

Зазначені висновки не суперечать нормам ст. 47 Конституції України, ст. 9 ЖК України, ст. 311 ЦК України, враховуючи, що право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи.

Враховуючи, що відповідачі не набули самостійного права на житло з підстав, передбачених законом (найм, оренда, вселення наймачем чи на підставі ордера тощо - ст. 810 ЦК України, ст. ст. 61, 64 ЖК України), вірним є висновок суду про виселення відповідача ОСОБА_5 із спірного будинку, та визнання відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим будинком. Служба у справах дітей та сім»ї Бориспільської райдержадміністрації Київської області в своєму запереченні на апеляційну скаргу зазначила, що погоджуються с рішенням суду першої інстанції, і будь-яких порушень при постановленні рішення вони не вбачають. (а.с. 139).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в порядку ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, та дійшов правильного висновку про задоволення позову, підстави для скасування рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313- 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів ,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Бориспісльського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2014 року - відхилити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: