Рішення № 40300663, 26.08.2014, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Радянська, 25, тел. (265) 6-17-89, факс (265) 6-16-76, inbox@fs.ko.court.gov.ua

______________

2/381/1069/14

381/3407/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2014 року Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді - Соловей Г.В.,

при секретарі -Момот Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Фастів Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод, що порушують право власності, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про усунення перешкод, що порушують право власності, посилаючись на те, що є власником земельних ділянок площею 0,2500 га, площею 0,3920 га, площею 0,0006 га, розташованих в АДРЕСА_1, які належать йому на підставі державних актів на право власності на земельні ділянки.

На весні 2013 року маючи намір встановити паркан по межі на належних йому ділянках ним було виявлено, що частину ділянок було огорожено парканом та знято складом будівельних матеріалів, будівлею гаражу, що належить відповідачу. На звернення про знесення даної будівлі відповідачка відмовилася.

В судовому засіданні представниками позивача позовні вимоги підтримано та суду пояснено, що після звернення до сільської ради про вирішення питання самочинного захоплення частини належних позивачу ділянок була створена комісія яка провела обстеження спірних ділянок і встановила не відповідність межам. В результаті обстеження інжерером-землевпорядником було виявлено самовільне захоплення частини земельної ділянки позивача відповідачем. Дані порушення призвели до моральних страждань з боку позивача які він оцінює в 5000 грн., а також просить стягнути з відповідача витрати на знесення самочинного будівництва і витрати на правову допомогу та судові витрати.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечувала і суду пояснила, що вона має державний акт на право власності на земельну ділянку що розташована в АДРЕСА_2 та яка межує з земельною ділянкою позивача. Дані будівлі розташовані на її земельній ділянці. Просить суд у задоволені позову відмовити.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши докази по справі, суд вважає позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Так, відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії КВ №004285 від 15.04.2004 року позивачу належить земельна ділянка площею 0,0006 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в АДРЕСА_1; до Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії КВ №004284 від 15.04.2004 року належить земельна ділянка площею 0,2500 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд яка розташована в АДРЕСА_1; до Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯЖ №650673 від 16.10.2008 року належить земельна ділянка площею 0,3920 га для ведення особистого селянського господарства яка розташована в АДРЕСА_1. Як зазначив позивач його земельна ділянка межують із земельною ділянкою відповідача але не зазначив яка саме з трьох земельних ділянок.

В ході розгляду справи відповідачем зазначено, що їй на праві власності належить земельна ділянка площею 0,4015 га для будівництва і обслуговування житлового будинку розташованої в АДРЕСА_2 відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку Ш-КВ №064211 виданий 23.11.2001 року та земельна ділянка площею 0,1518 га для ведення особистого селянського господарства розташованої в АДРЕСА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №243235 від 27.08.2008 року належить її чоловіку ОСОБА_3. Вказані державні акти були надані суду для їх огляду.

Відповідно до ст.321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.78 ЗК України та ст. 373 ЦК України, право власності в тому числі на землю, включає в себе право володіти, користуватися і розпоряджатися земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 90 ЗК України, право власника земельної ділянки, є право самостійно господарювати на землі, споруджувати житлові будинки, інші споруди тощо.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод що порушують право власності, посилаючись на те, що відповідачка самовільно зайняла частину належних позивачеві ділянок, а саме частину ділянок було огорожено парканом та зайнято складом будівельних матеріаллів, будівлею гаражу.

В своїх позовних вимогах позивач просить суд про усунення перешкод в володінні земельними ділянками, які належать йому, шляхом надання права позивачу на знесення самочинного будівництва у вигляді забору, гаражу та складу будівельних матеріалів, що знаходяться на належних йому земельних ділянках та просить стягнути витрати які будуть понесені ним на знесення самочинного будівництва.

Як вбачається з матеріалів справи належних доказів щодо підтвердження порушення меж земельної ділянки відповідачкою (самозахват) позивачем надано не було (ні акту земельної комісії сільської ради, ні будь яких комісій землевпорядних організацій, ні висновку експертизи).

Суд, критично відноситься до листа №170 від 16.08.2013 року наданого сільською радою так, як він не є офіційним документом, а також не відображає всіх фактів які підтверджують предмет спору (порушення якої частини і якої з трьох земельних ділянок належних позивачу, чи являється будівництво гаражу самочинним будівництвом і т.д.).

З нормами ст.10 ЦПК України, сторони ознайомленні.

Разом з тим відповідно до ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що небула відведена для цієї мети, або без належного дозволу, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Вказана норма Закону передбачає порядок знесення самочинного будівництва та порядок відшкодування витрат.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з вимогами ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, суд, оцінюючи зібрані у справі сукупні докази, вважає, що позов безпідставний, не грунтується на чинному законодавстві і задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.3,10,11,58-61,212,215,218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод, що порушують право власності відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Фастівський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

СУДДЯ Г.В.Соловей