Постанова № 40300200, 20.08.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/188/14

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Зіньковський О. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,

при секретарях Василенко І.Ю. та Мадюді В.В.,

за участю представників позивача Жидкової К.В. та Ляшенко Л.О., а також представника відповідача Жайворонок А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 січня 2014 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АгроМакс» до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «АгроМакс» (далі ТОВ «АгроМакс») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області) про скасування податкових повідомлень-рішень від 14 січня 2014 року № 0000442201, № 0000452201 та № 0000461703.

В обґрунтування позову зазначалось, що з 10 по 18 грудня 2013 року посадовими особами ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 16 грудня 2013 року. За результатами перевірки складено акт від 25 грудня 2013 року за № 433/14-03-22-01/31497923, в якому, серед іншого, зазначено про порушення позивачем ст. 134, п. п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, пунктів 138.1 та 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на 270787 грн., п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на 29101 грн., а також п. п. «б» п. 176.2 ст. 176 ПК України, оскільки позивачем за період з 01 липня 2011 року по 16 грудня 2013 року до наданих відповідачу податкових розрахунків сум доходу, нарахованого на користь платника податку, і сум утриманого з них податку не включено виплачені суми доходів фізичним особам-підприємцям за придбаний товар. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 14 січня 2014 року № 0000452201, яким ТОВ «АгроМакс» визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 270787 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 67697 грн., № 0000442201, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в 29101 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 7275 грн., а також № 0000461703, яким підприємству нараховано штрафні (фінансові) санкції з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 510 грн.. На думку позивача, висновки акта перевірки не відповідають вимогам Податкового кодексу України, а тому прийняті відповідачем на його підставі податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 січня 2014 року позовні вимоги ТОВ «АгроМакс» задоволено у повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 14 січня 2014 року № 0000442201, № 0000452201 та № 0000461703. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 4872 грн..

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області в апеляційній скарзі зазначає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, і, крім того, судом порушено норми матеріального права. Так, судом не прийнято до уваги вимоги статей 14, 123, 135, 198 Податкового кодексу України, статей 3 та 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, щодо необхідності належного підтвердження позивачем фактичного здійснення господарських операцій з контрагентом під час визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити оскаржене судове рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи представника відповідача в підтримку апеляційної скарги, а також представників позивача про залишення постанови суду першої інстанції без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність її часткового задоволення.

Судом встановлено, що з 10 по 18 грудня 2013 року посадовими особами ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 16 грудня 2013 року.

За результатами перевірки складено акт від 25 грудня 2013 року за № 433/14-03-22-01/31497923, в якому, серед іншого, зазначено про порушення позивачем ст. 134, п. п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, пунктів 138.1 та 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на 270787 грн., п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на 29101 грн., а також п. п. «б» п. 176.2 ст. 176 ПК України, оскільки позивачем за період з 01 липня 2011 року по 16 грудня 2013 року до наданих відповідачу податкових розрахунків сум доходу, нарахованого на користь платника податку, і сум утриманого з них податку не включено виплачені суми доходів фізичним особам-підприємцям за придбаний товар.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 14 січня 2014 року № 0000452201, яким ТОВ «АгроМакс» визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 270787 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 67697 грн., № 0000442201, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в 29101 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 7275 грн., а також № 0000461703, яким підприємству нараховано штрафні (фінансові) санкції з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 510 грн..

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «АгроМакс» по скасуванню податкового повідомлення-рішення від 14 січня 2014 року № 0000452201 в частині визначення позивачу зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 240231 грн. за основним платежем та 60058 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачем в цій частині не доведено фактів порушення ТОВ «АгроМакс» норм Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно п. п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 названого Кодексу інші доходи платника податку включають суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

За визначеннями, наведеними в ст. 14 Податкового кодексу України, безповоротна фінансова допомога - це, серед іншого, сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності (п. п. 14.1.257 п. 14.1 названої статті Кодексу).

Безнадійна заборгованість - це, зокрема, заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності (п. п. 14.1.11 «а» п. 14.1 названої статті Кодексу).

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України встановлено тривалість загальної позовної давності у три роки.

Згідно ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Як встановлено матеріалами справи, 14 серпня 2008 року між позивачем та ПАТ «Укрсоцбанк» (правонаступник АКБ СР «Укрсоцбанк») укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 646/4-370, відповідно до умов якого банк надав позивачу кредит у сумі 800000 грн. зі сплатою 21% річних та кінцевим терміном повернення кредиту 13 серпня 2009 року.

В 2010 році ПАТ «Укрсоцбанк» в межах строку позовної давності звернулось до суду з позовом про стягнення з ТОВ «АгроМакс» заборгованості за вказаним вище договором.

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 07 березня 2013 року по справі № 849/10 стягнуто з ТОВ «АгроМакс» на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 950156 грн. 72 коп. заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 14 серпня 2008 року № 646/4-370 (а. с. 62-64).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що всупереч висновку посадових осіб податкового органу грошові кошти в сумі 800000 грн. не являються безповоротною фінансовою допомогою, оскільки стягнуті банком згідно рішення суду, а тому вказана грошова сума не входить до складу інших доходів та не підлягає оподаткуванню.

Матеріалами справи також встановлено, що 28 грудня 2012 року між позивачем («Покупець») та ФГ «Велика Вись» («Продавець») було укладено договір купівлі - продажу за № 1/28.12.12, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання провести оплату вартості товару (сої врожаю 2012 року) до 30 червня 2013 року (а. с. 65).

19 липня 2013 року між позивачем («Первісний боржник»), ФГ «Велика Вись» («Кредитор») та ТОВ «Експо - Транс» («Новий боржник») укладено договір про переведення боргу, відповідно до п. 1.3.1 якого позивач перевів свій борг в сумі 471660 грн. за договором купівлі - продажу № 1/28.12.12 від 28 грудня 2012 року на ТОВ «Експо - Транс», яке зобов'язалося сплатити ФГ «Велика Вись» 471660 грн. в порядку та в строк, визначені договором купівлі - продажу № 1/28.12.12 від 28 грудня 2012 року (а. с. 66-68).

Пунктом 1.3.3 договору про переведення боргу визначено, що залишок заборгованості в сумі 347340 грн. позивач зобов'язується сплатити ФГ «Велика Вись» в порядку та в строк, встановлені договором купівлі - продажу № 1/28.12.12 від 28 грудня 2012 року.

На підставі наведених вище положень ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг строку позовної давності за договором купівлі - продажу від 28 грудня 2012 року № 1/28.12.12 розпочався з 01 липня 2013 року та закінчиться 30 червня 2016 року.

Таким чином, оскільки строк позовної давності за договором, укладеним позивачем з ФГ «Велика Вись», не сплив, грошові кошти в сумі 347340 грн. не є безнадійною кредиторською заборгованістю в розумінні п. п. 14.1.11 «а» п. 14.1 ст. 14 ПК України, а тому ці кошти не відносяться до інших доходів, які підлягають оподаткуванню.

З аналогічних підстав необґрунтованим є і висновок відповідача про наявність у позивача безнадійної кредиторської заборгованості в сумі 112450 грн. по господарським операціям з СФГ «Агросвіт».

Так, СФГ «Агросвіт» поставило позивачу пшеницю в загальній кількості 65 тон на суму 112450 грн. згідно видаткових накладних від 12 вересня 2012 року № 25 та від 13 вересня 2012 року №26 (а. с. 70).

Строк оплати товару сторони не узгодили, у зв'язку з чим СФГ «Агросвіт» в серпні 2013 року пред'явило позивачу вимогу про сплату боргу в сумі 112450 грн., яку отримано позивачем 19 серпня 2013 року (а. с. 69).

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, позивач мав сплатити СФГ «Агросвіт» заборгованість в сумі 112450 грн. в строк до 26 серпня 2013 року, що визначає початок перебігу позовної давності за вказаним зобов'язанням з 27 серпня 2013 року та закінчення строку позовної давності 26 серпня 2016 року, а тому грошові кошти в сумі 112450 грн. також не є безнадійною кредиторською заборгованістю, у зв'язку з чим правомірно не включені позивачем до складу інших доходів, які підлягають оподаткуванню.

Правильним є і висновок суду першої інстанції щодо неможливості віднесення до безнадійної кредиторської заборгованості коштів в сумі 0 грн. 14 коп. (контрагент ФГ «Дахно М.О.»), 0 грн. 13 коп. (контрагент СТОВ «Агролан»), 13 грн. (контрагент СТОВ «Славутич»), 4565 грн. (контрагент ФГ Гарагая В.В.), оскільки строки позовної давності за вказаними зобов'язаннями також не сплили (а. с.71-79).

Із врахуванням викладеного, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ТОВ «АгроМакс» по скасуванню податкового повідомлення-рішення відповідача від 14 січня 2014 року № 0000452201 в частині визначення позивачу зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 240231 грн. за основним платежем та в розмірі 60058 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями за названими вище господарськими операціями (пункти 1 та 2 розрахунку зобов'язань - а. с. 171) є правильним.

Разом з цим, з висновками суду першої інстанції щодо задоволення вимог позивача в іншій частині погодитись не можна.

Так, відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (п. п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України).

Згідно пунктам 138.2, 138.4, 138.6 ст. 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 названого Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568), товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Перевізник - особа, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування.

Вантажовідправник - будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення.

Вантажоодержувач - будь-яка фізична або юридична особа, яка здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.

Замовник - вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів.

Експедитор транспортний - працівник, який забезпечує виконання комплексу операцій транспортно-експедиторського обслуговування під час перевезення вантажів.

Пунктом 10.1 розділу 10 Правил встановлено, що перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених Договорів із Замовниками згідно з заявками (додаток 1) або за разовими договорами (додаток 2).

Договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання.

Як встановлено матеріалами справи, позивачем (Клієнт) укладено з ТОВ «Негоциант-Агро» (Експедитор) договір на транспортно-експедиторські послуги від 02 квітня 2012 року № 02/04, відповідно до якого Експедитор зобов'язується за плату і за рахунок Клієнта за його заявкою виконати або організувати виконання визначених цим договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів Клієнта автомобільним транспортом на території України. Вид, найменування, вага (об'єм) вантажу, що перевозиться, пункт завантаження і розвантаження зазначаються Клієнтом в заявці (а. с. 80).

Також, позивачем (Замовник) укладено з ТОВ «Рейсмус-Д» (Експедитор-перевізник) договір транспортного експедирування та надання транспортних послуг від 04 червня 2012 року № 04/06, відповідно до якого Експедитор-перевізник від свого імені та за рахунок Замовника забезпечує здійснення перевезення вантажу Замовника автомобільним транспортом у міжміському сполученні. На підтвердження наданих послуг за договором складають акт (а. с. 96-97).

Крім того, позивачем (Замовник) укладено з ТОВ «Віджі Буд» (Експедитор-перевізник) договір транспортного експедирування та надання транспортних послуг від 01 червня 2012 року № 01/06, відповідно до якого Експедитор-перевізник від свого імені та за рахунок Замовника забезпечує здійснення перевезення вантажу Замовника автомобільним транспортом у міжміському сполученні. На підтвердження наданих послуг за договором складають акт (а. с. 100-101).

Серед іншого, перевіркою встановлено, що за серпень 2012 року ТОВ «АгроМакс» мало взаємовідносини з ТОВ «К-В-С», проте як інспекторам податкового органу, так і до суду позивачем договір про надання послуг від 21 серпня 2012 року № 21-08/2012У для перевірки не надано.

Витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою послуг за вказаними угодами, віднесено ТОВ «АгроМакс» до складу валових витрат.

На підтвердження факту отримання послуг від вказаних вище підприємств позивачем до податкового органу та до суду першої інстанції надано акти виконаних робіт, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), виписки з рахунків, квитанції та податкові накладні (а. с. 81-95, 98-99, 102-105).

Проте, як вірно зазначено посадовими особами податкового органу в акті перевірки, зі змісту представлених позивачем актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) неможливо встановити об'єм та характер наданих контрагентами послуг, що суперечить наведеним вище положенням ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, в ході перевірки встановлено відсутність реальної можливості отримання та відвантаження товарів (робіт, послуг) контрагентами позивача, а саме: відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, виробничих активів, засобів для транспортування та іншого майна, яке економічно необхідне для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах.

Зазначені факти щодо нереальності здійснених господарських операцій також підтверджено наданими до суду апеляційної інстанції листами УДАІ УМВС України в Миколаївській та Вінницькій областях, Держсільгоспінспекції у Вінницькій області, ГУ Міндоходів в Миколаївській та Одеській областях (а. с. 178-196).

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «АгроМакс», суд першої інстанції зазначив про те, що надання контрагентами позивача (ТОВ «Віджі Буд», ТОВ «Негоциант Агро», ТОВ «Рейсмус-Д», ТОВ «К-В-С») послуг транспортного експедирування підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме договорами, актами приймання-передачі, видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними (а. с. 133).

Проте, товарно-транспортні накладні (ТТН) не були надані ні для перевірки податковому органу, ні до суду першої інстанції, незважаючи на те, що в доповненні до адміністративного позову (а. с. 59) позивач зазначив, що їх копії додаються. При цьому, як вбачається з додатків до листа, підприємство названі накладні не надавало (а. с. 60 зворот, 61), а тому надання цих документів до суду апеляційної інстанції не спростовує правильність висновків податкового органу.

Відповідно до п. 44.6 ст. 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Будь-яких інших документів на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу валових витрат сум грошових коштів, пов'язаних з виконанням названих вище договорів, позивачем як під час перевірки податковим органом, так і під час розгляду справи судом першої інстанції не надано.

З урахуванням викладеного, надані позивачем документи не підтверджують належним чином зміст та обсяг господарських операцій з названими вище контрагентами, що свідчить про правомірність висновків посадових осіб ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 30556 грн. (п. 3 розрахунку зобов'язань - а. с. 171).

Відповідно до п. п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 названого Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

На підставі п. 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як вбачається з акта перевірки, податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 29101 грн. за основним платежем визначено позивачу податковим органом у зв'язку зі зменшенням відповідачем підприємству суми валових витрат по угодам з ТОВ «Віджі Буд», ТОВ «Негоциант Агро», ТОВ «Рейсмус-Д» та ТОВ «К-В-С».

Оскільки, як зазначено вище, витрати по названим вище договорам про надання послуг безпідставно віднесено позивачем до складу витрат операційної діяльності, то і формування ТОВ «Агро Макс» податкового кредиту з включенням до нього суми в 29101 грн. є неправомірним.

Із врахуванням викладеного, відсутні підстави для задоволення позовних вимог ТОВ «АгроМакс» про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 14 січня 2014 року № 0000442201.

Задовольняючи позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 14 січня 2014 року № 0000461703, яким підприємству нараховано штрафні (фінансові) санкції з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 510 грн., суд першої інстанції взагалі не послався на будь-які норми права та не мотивував своє рішення. При цьому, позивачем, як при зверненні до окружного адміністративного суду, так і при подачі додаткових пояснень, жодним чином не обґрунтовано неправомірність висновків податкового органу в цій частині.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача визнала, що у підприємства відсутні будь-які доводи щодо неправомірності визначених податковим органом штрафних санкцій в розмірі 510 грн..

За таких обставин, відсутні підстави для задоволення позовних вимог ТОВ «АгроМакс» в частині скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 14 січня 2014 року № 0000461703.

Враховуючи, що висновки суду першої інстанції частково не відповідають обставинам справи, і, крім того, судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині позовних вимог, постановлене судове рішення на підставі пунктів 3 та 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з винесенням нової постанови про часткове задоволення вимог позивача.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 січня 2014 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «АгроМакс» задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 14 січня 2014 року № 0000452201 в частині визначення товариству з обмеженою відповідальністю «АгроМакс» зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 300289 (триста тисяч двісті вісімдесят дев'ять) грн., з яких 240231 (двісті сорок тисяч двісті тридцять одна) грн. - за основним платежем, 60058 (шістдесят тисяч п'ятдесят вісім) грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

В іншій частині відмовити товариству з обмеженою відповідальністю «АгроМакс» у задоволенні позовних вимог.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст постанови складено 26 серпня 2014 року.

Головуючий:

Судді: