Рішення № 40299527, 07.08.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.08.2014 р. Справа № 914/2122/14

За позовом:Публічного акціонерного товариства «Миколаївцемент», Львівська обл., м. Миколаїв;до відповідача:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Львів;про:стягнення 35036,14 грн. Суддя - Крупник Р.В. Секретар - Яслик Н.М.Представники сторін: від позивача:не з'явився;від відповідача:не з'явився.

Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

16.06.2014р. на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява Публічного акціонерного товариства «Миколаївцемент» (позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідача) про стягнення 35036,14 грн. Крім цього, в позовній заяві позивачем було заявлено клопотання про забезпечення позову.

Ухвалою господарського суду від 17.06.2014р. порушено провадження у справі, її розгляд призначено на 03.07.2014р., відмовлено позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову.

03.07.2014р. у зв'язку з надходженням від позивача клопотання про відкладення розгляду справи, а також відсутністю в матеріалах справи доказів належного повідомлення відповідача про час, дату та місце судового розгляду, розгляд справи було відкладено на 07.08.2014р., про що судом винесено відповідну ухвалу.

Представник позивача в судове засідання 07.08.2014р. повторно не з'явився, на адресу суду вдруге направив клопотання про відкладення розгляду справи, яким просить суд відкласти розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника позивача у відрядженні та зверненням представника відповідача з пропозицією укласти мирову угоду, проти укладення якої позивач не заперечує.

Як вбачається з позовної заяви та додаткових пояснень до неї позовні вимоги ПАТ «Миколаївцемент» мотивує тим, що 15.02.2014р. між ПАТ «Миколаївцемент» (надалі - Позивач) та ФОП ОСОБА_1 (надалі - Відповідач) було укладено Договір на поставку цементу №КК13-55, на виконання умов якого, позивачем 18.02.2013р. та 25.04.2013р. поставлено відповідачу цемент в обсязі 48 т на загальну суму 48937,54 грн. Відповідач зобов'язувався оплатити одержаний товар до 15-ти календарних днів з дня поставки. Однак, поставлений товар був оплачений відповідачем лише частково, до сплати залишилося 28102,54 грн. Крім цього, у зв'язку з простроченням оплати за поставлений товар, позивач просить суд стягнути з відповідача 4161,46 грн. пені, 1882,87 грн. інфляційних втрат та 889,27 грн. три відсотки річних.

Суд, розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, прийшов до висновку про відмову у його задоволенні, зважаючи на наступне.

Як зазначив Пленум ВГС України в п. 3.9.2. Постанови від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Також суд зазначає, що попереднє клопотання позивача про відкладення розгляду справи було задоволено судом, а відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Суд наголошує на тому, що сторони не позбавлені права і можливості укласти мирову угоду (про котру зазначається в клопотанні) в процесі виконання судового рішення.

Крім цього, суд відмічає, що згідно положень ст. 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Позовна заява у даній справі поступила до господарського суду 16.06.2014р. Так як, ні позивачем, ні відповідачем клопотання про продовження строку розгляду спору не заявлялося, суд вважає, що спір підлягає вирішенню в даному судовому засіданні, адже суд обмежений строком розгляду справи.

Відповідач явки повноважного представника в судове засідання 07.08.2014р. повторно не забезпечив, вимог ухвали суду від 17.06.2014р. та від 03.07.2014р. не виконав, хоча належним чином був повідомлений про час, дату та місце судового розгляду.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи зазначене, суд прийшов до висновку, що неявка представників сторін не перешкоджає вирішенню спору, оскільки, дослідивши наявні матеріали справи, суд визнав їх достатніми для того, щоб розглянути спір за цими матеріалами.

Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.02.2013р. між позивачем та відповідачем укладено Договір на поставку цементу №КК13-55 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець (позивач) зобов'язується поставити, а покупець (відповідач) прийняти та оплатити цемент (надалі - Товар) та послуги у кількості, асортименті, терміни і за ціною відповідно до умов даного Договору, додатків, додаткових угод, специфікацій, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Пунктом 2.3. Договору визначено, що товар вважається поставленим продавцем: по якості згідно - з документом про якість; по кількості - відповідно до ваги, зазначеній у залізничній накладній, у випадку поставки залізницею; по кількості - відповідно до кількості, зазначеній у товарно-транспортній накладній - у випадку поставки автомобільним транспортом.

Поставка товару проводиться згідно з графіком, погодженим сторонами (по електронній пошті або факсимілярним зв'язком) протягом двох робочих днів з дати подачі заявки на поставку товару автомобільним транспортом; та не пізніше, ніж через 3 робочі дні з дати подачі заявки для поставки залізничним транспортом (п. 3.1. Договору).

На виконання зобов'язань за Договором, позивачем 18.02.2013р. та 25.04.2013р. поставлено, а відповідачем прийнято товар загальною вартістю 48937,54 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних №13001964 від 18.02.2013р. та №13007600 від 25.04.2013р.

Відповідно до п. 5.1 Договору оплата покупцем за товар, в т.ч. витрат, пов'язаних з його доставкою (у випадку доставки товару продавцем), проводиться на умовах попередньої оплати на розрахунковий рахунок продавця. Загальна сума відтермінування платежу, на яку проводиться поставка товару покупцю продавцем (в т.ч. витрат, пов'язаних з доставкою товару продавцем), надається у розмірі 50000,00 грн. з терміном оплати до 15 (п'ятнадцять) календарних днів з дня поставки товару (з дня переходу права власності на товар до покупця згідно з п. 3.10. даного Договору).

З банківської виписки по рахунку вбачається, що відповідач частково розрахувався за товар, попередньо (14.02.2013р.) перерахувавши позивачу 20835,00 грн.

В додаткових поясненнях на позовну заяву від 06.08.2014р. №000911 позивач вказує, що жодних грошових коштів від відповідача станом на 06.08.2014р. не надходило.

Отже, судом встановлено, що поставлений товар у встановлений Договором строк відповідачем оплачений в повному обсязі не був.

Станом на день розгляду справи судом, докази сплати заборгованості відповідачем в матеріалах справи відсутні.

Встановивши наведені обставини справи, суд вважає позовні вимоги про стягнення боргу такими, що підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Статтею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконану роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку.

Положеннями ч. 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України.

Приписами ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В п. 5.1 Договору сторони погодили, що оплата покупцем за товар, в т.ч. витрат, пов'язаних з його доставкою (у випадку доставки товару продавцем), проводиться на умовах попередньої оплати на розрахунковий рахунок продавця. Загальна сума відтермінування платежу, на яку проводиться поставка товару покупцю продавцем (в т.ч. витрат, пов'язаних з доставкою товару продавцем), надається у розмірі 50000,00 грн. з терміном оплати до 15 (п'ятнадцять) календарних днів з дня поставки товару.

У відповідності із ст. 193 ГК України, положення якої є аналогічні до положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки, відповідачем у встановлений в п. 5.1. Договору термін кошти за одержаний товар сплачені не були, відтак ці кошти підлягають до стягнення з нього в судовому порядку в розмірі 28102,54 грн.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно положень п. 9.2. Договору у випадку порушення покупцем термінів оплати, згідно умов даного Договору, покупець зобов'язаний сплатити продавцю, на вимогу останнього пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, чинної на дату протермінування, від несплаченої суми за кожен день протермінування.

Як вбачається з позовної заяви, позивач, крім суми основного боргу, просить стягнути з відповідача 4161,46 грн. пені за період з 11.05.2013р. по 30.05.2014р. включно.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

З розрахунку пені прослідковується, що нарахування пені проводилося позивачем всупереч вимогам встановленим ч. 6 ст. 232 ГК України, а саме понад шість місяців (180 днів) від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Здійснивши перерахунок пені, суд прийшов до висновку, що така підлягає стягненню з відповідача частково, в розмірі 1897,11 грн. В решті цих вимог слід відмовити.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також, крім суми основного боргу та пені позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з червня 2013р. по квітень 2014р. включно, а також 889,27 грн. три відсотки річних. Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, суд прийшов до висновку, що такий розрахунок проводився позивачем всупереч вимогам Інформаційного листа ВГС України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», зокрема інфляційні розраховувалися в сукупності за період, а не за кожен місяць окремо та без врахування дефляції.

Натомість, перерахувавши три відсотки річних, суд зазначає, що розрахунок проведений позивачем арифметично правильно, відтак три відсотки річних підлягають стягненню з відповідача повністю, в розмірі 889,27 грн.

З огляду на викладені обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані та підтверджені належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, а тому, підлягають до часткового задоволення.

Судовий збір відповідно до положень ст. 49 ГПК України підлягає стягненню з відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 4-3, 12, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Миколаївцемент» (81600, Львівська обл., м. Миколаїв, вул. Стрийське шосе, 1; код ЄДРПОУ 00293025) 28102,54 грн. боргу, 1897,11 грн. пені, 1854,87 грн. інфляційних втрат, 889,27 грн. три відсотки річних.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Миколаївцемент» (81600, Львівська обл., м. Миколаїв, вул. Стрийське шосе, 1; код ЄДРПОУ 00293025) 1707,51 грн. судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 12.08.2014 р.

Суддя Крупник Р.В.