Постанова № 40298199, 11.08.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 серпня 2014 року № 826/5363/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області

до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дівіна»

про визнання протиправними дій та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 01 квітня 2014 року № 40434581, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області (далі – ІДАБК у Харківській області, позивач) з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області (далі – Відділ примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Харківській області, відповідач) про:

- визнання дій відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області у винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження від 01.04.2014 р. протиправними;

- скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 01.04.2014 року по ВП № 40434581, винесену державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням чинного законодавства, є незаконною та такою, що підлягає скасуванню, а дії відповідача щодо її прийняття – протиправними, у зв’язку з тим що у позивача відсутня технічна можливість виконати рішення суду.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги повністю підтримав та просив їх задовольнити.

В судове засідання представник відповідача не з’явився, причину не явки суду не повідомив, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, заяв про розгляд справи за його відсутності чи відкладення розгляду справи суду не надав.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дівіна» надала письмові пояснення по справі, з яких зазначає, що позивач навмисно ухиляється від виконання рішення суду, твердження ІДАБК у Харківській області про незаконність дій відповідача по винесенню оскаржуваної постанови та протиправність самої постанови про закінчення виконавчого провадження від 01 квітня 2014 року № 40434581 є безпідставними.

В судовому засіданні представник третьої особи заперечував проти задоволення адміністративного позову.

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, в зв’язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В С Т А Н О В И В:

01 квітня 2014 року старшим держаним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управляння юстиції у Харківській області прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 40434581.

Не погоджуючись із діями відповідача щодо прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження № 40434581 від 01 квітня 2014 року, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області звернулася до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними дій та скасування вказаної постанови.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з доводами позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України (тут і далі по тексту всі нормативно-правові акти вказані чинним на момент виникнення спірних правовідносин) правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV (далі – Закон № 606-ХІV) та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 11 Закону № 606-ХІV встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Статтею 25 Закону № 606-ХІV передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова (частина друга статті 25 Закону № 606-ХІV).

Положеннями статті 17 Закону № 606-ХІV встановлено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Так, відповідно до зазначеної статті Закону № 606-ХІV, виконавчі листи, що видаються судами є виконавчими документами, які підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 606-ХІV, виконавче провадження підлягає закінченню у разі: визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; визнання боржника банкрутом; фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Так, частиною третьою статті 75 Закону № 606-ХІV передбачено, що у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (частина третя статті 49 Закону № 606-ХІV).

Таким чином, наведені вище норми законодавства відносять до компетенції відповідача, у разі наявності підстав, передбачених частиною першою статті 49 Закону № 606-ХІV, прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження, а тому її прийняття не суперечить вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Водночас, п. 8 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов’язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушуються, створено або створюють перешкоди для реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Оскільки наслідком розв’язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача, то вимога про визнання протиправними дій відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області, які полягали у винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження від 01.04.2014 р. не матиме своїм наслідком відновлення такого права, у зв’язку із чим задоволена бути не може.

Щодо вимоги позивача про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 01.04.2014 року по ВП № 40434581, винесеної державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області, суд зазначає наступне.

З дослідженої під час розгляду справи копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 40434581 встановлено, що 02 липня 2013 року Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист № 2а-13820/12/2670, яким зобов'язано Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю в Харківській області (61145, м. Харків, вул. Космічна, 21-А, корп.1) зареєструвати подану Товариством з обмеженою відповідальністю «Дівіна» (01001, м. Київ, вул. Городецького, буд. 9 літ «А», адреса для листування (01034, м. Київ, вул. Рейтарська, 29-Б, номер в ЄДРЮОФОП 31867604) – декларацію про готовність об’єкту до експлуатації, а саме: «Нежитлове приміщення – кафе в літ. «А-2» по вул. Квітки-Основ’яненко, 7».

25 жовтня 2013 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби України Головного управління юстиції у Харківській області, на підставі виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2013 року № 2а-13820/12/2670, прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 40434581 з примусового виконання рішення суду, та встановлено строк для самостійного виконання до 01.11.2013 року.

05 листопада 2013 року до відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Харківській області надійшов лист (вих. № 7/20-7040), в якому позивач зазначив, що нормативно-правовий акт, на підставі якого подані документи ТОВ «Дівіна» втратив чинність, а тому правові підстави для прийняття рішення про реєстрацію декларації про готовність об’єкта до експлуатації «Нежитлові приміщення-кафе в літ. А-2 по вул. Квітки-Основ’яненко, 7» у Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Харківській області відсутні.

Постановами відповідача від 27 лютого 2014 року та від 31 березня 2014 року по виконавчому провадженню ВП № 40434581 за невиконання рішення суду без поважних причин на позивача були накладені штрафи у розмірі 680,00 грн. та 1 360,00 грн. відповідно.

Крім того, відповідачем 31 березня 20104 року (вих. № 40434/08.01./в-2) направлено подання на адресу Дзержинського РВ ГУМВС України у Харківській області про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності по факту умисного невиконання рішення суду.

01 квітня 2014 року старшим держаним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управляння юстиції у Харківській області прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 40434581.

Відповідно до положень статті 75 Закону № 606-ХІV після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Якщо рішення не виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом. При цьому на боржника повторно накладається штраф у порядку, встановленому статтею 89 цього Закону.

У разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

З урахуванням встановлених у справі обставин, суд приходить до висновку що відповідачем у ВП № 40434581 вжито всіх можливих і необхідних заходів, передбачених Законом № 606-ХІV щодо примусового виконання судового рішення, а прийнята ним постанова про закінчення виконавчого провадження від 01 квітня 2014 року ґрунтується на вимогах законодавства.

Разом з тим, суд критично відноситься до доводів позивача про неможливість виконати рішення суду через відсутність технічної можливості з огляду на наступне.

Частиною п’ятою статті 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 255 КАС України визначено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Згідно частини другої статті 257 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Конституційний Суд України у Рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого та прокурора зауважив, що "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах" (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини).

Під час розгляду справи, судом встановлено, що з дня відкриття виконавчого провадження 25 жовтня 2013 року впродовж чотирьох місяців позивач не вжив жодних заходів для добровільного виконання рішення суду, у зв’язку з чим постановами відповідача від 27 лютого 2014 року та від 31 березня 2014 року на нього були накладені штрафи у розмірі 680,00 грн. та 1 360,00 грн.

Саме після того, як державним виконавцем були вжиті заходи щодо притягнення ІДАБК у Харківській області до відповідальності за невиконання рішення суду без поважних причин, позивач 17 березня 2014 року звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із заявою про встановлення способу і порядку виконання рішення суду від 12 листопада 2012 року по справі № 2а-13820/12/2670, який ухвалою від 18 квітня 2014 року в її задоволенні відмовив.

Крім того, суд враховує, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2014 року (залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2014 року) по справі № 826/4185/14 в задоволенні адміністративного позову Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення штрафу від 27 лютого 2014 року по ВП № 40434581 – відмовлено.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 69, 70 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи доводи позивача були спростовані.

Натомість, відповідачем доведено правомірність вчинених ним дій та прийнятого рішення.

Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об’єктивно, за правилами, встановленими статтею 86 КАС України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників осіб, які беруть участь у справі, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, в зв’язку із чим, в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.

Враховуючи те, що позивач, відповідно до приписів пункту двадцять четвертого частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI, звільнений від сплати судового збору, питання розподілу судових витрат судом не вирішувалося.

Керуючись статтями 69-71, статтею 94, статтями 158-163, статтею 167, статтею 181, статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області – відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко