Постанова № 40298024, 13.05.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2014 р. Справа № 804/3020/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В., при секретарі судового засідання Пополітові І.М., за участю позивача - ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідача - Колот В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання дій незаконними, визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області із позовними вимогами про визнання дій працівників Дніпродзержинської ОДПІ щодо проведення перевірок та нарахування фінансових санкцій ФОП ОСОБА_1 незаконними; визнання недійсними та скасування податкових повідомлень - рішень № 0000971701 від 12.04.2011 року, № 0015491703 від 16.10.2013 року, № 0000041703 від 15.01.2014 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2014 року закрито провадження у даній справі в частині позовних вимог про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000971701 від 12.04.2011 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податковим органом була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань своєчасності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах та взаєморозрахунках з ТОВ «Будтехнолюкс» за грудень 2010 року. Під час проведення перевірки встановлено порушення п. 1.7 ст.1, п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216 ст.ст.662, 655, 656 ЦК України, в результаті чого донараховано податок на додану вартість за грудень 2010 р. на суму 5520 грн. 33 коп. На підставі акту перевірки було винесено податкове повідомлення-рішення № 0015491703 від 16.10.2013 року. Також, податковим органом була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання податкового та валютного законодавства України та правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «П'ятий фактор» за березень 2011 року та ПП «Віва-Актив» за червень-липень 2011 року. Під час проведення перевірки встановлено порушення п.п.198.2, п.198.6 ст.198, абз. б) п.201.11 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на додану вартість в сумі 11 913 грн. 34 коп. На підставі акту перевірки було винесено податкове повідомлення - рішення № 0000041703 від 15.01.2014 року. Позивач вважає дії працівників Дніпродзержинської ОДПІ щодо проведення перевірок незаконними, а зазначені податкові повідомлення - рішення протиправним, оскільки висновки, викладені в актах перевірки є необґрунтованими такими, що не відповідають фактичним обставинам, у зв'язку з чим просить суд визнати їх недійсними та скасувати.

У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, просили суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на надані суду письмові заперечення, у яких зазначено, що висновки перевірок відповідають фактичним обставинам справи, акти перевірки складені правомірно, згідно із діючим законодавством, висновки за результатами актів перевірок є цілком обґрунтованими, тому винесені податкові повідомлення - рішення є такими, що відповідають вимогам діючого законодавства, а отже підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Заслухавши доводи представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 зареєстрований виконавчим комітетом Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області 07.06.2004 року та перебуває на обліку як платник податків в Дніпродзержинській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів в Дніпропетровській області.

Відповідно до пункту 20.1.4 статті 20 Податкового кодексу України органи податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Підпунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до ст.75.1.2. статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України), документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Судом встановлено, що у період з 17.09.2013 року по 23.09.2013 року, на підставі наказу від 17.09.2013 року № 317 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1», посадовими особами Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Будтехнолюкс» з грудень 2010 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 631/106/04-03-17-03-26/НОМЕР_4 від 30.09.2013 року.

Згідно висновків акту перевірки, відповідачем встановлено:

-нереальність проведення господарських операцій між ФОП ОСОБА_1 та контрагентом ТОВ «Будтехнолюкс»;

-порушення ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216, ст.662, ст. 655 та ст.656 ЦК України - в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст.203 ЦК України) по правочинах;

- ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні»; п.1.7 ст.1, п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.2.3 п. 7.2, п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого донараховано ПДВ за грудень 2010 року у розмірі 5520 грн. 33 коп.

16.10.2013 року на підставі висновків перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення - рішення № 0015491703, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем на суму 5520 грн. 33 коп. та штрафні санкції - 1380 грн. 08 коп.

Судом встановлено, що у період, який перевірявся, ФОП ОСОБА_1 перебував у господарських взаємовідносинах з ТОВ «Будтехнолюкс».

Реальність господарських відносин позивача з ТОВ «Будтехнолюкс» підтверджується наступними первинними документами: договором на надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів № 200101 від 20.01.2010 року; видатковими накладними № БТ-00451 від 15.12.2010 року, № БТ-00464 від 27.12.2010 року; податковими накладними № 940 від 15.12.2010 року, № 942 від 16.12.2010 року, № 1033 від 27.12.2010 року; банківськими виписками про повний розрахунок від 16.12.2010 року, 17.12.2010 року, 30.12.2010 року; актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № БТ-0000567 від 16.12.2010 року.

При проведенні перевірки ФОП ОСОБА_1 враховано обставини, викладені у акті перевірки ТОВ «Будтехнолюкс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за грудень 2010 року № 3468/242/23-407/34496887 від 02.08.2011 року, та зазначено, що факт нереальності здійснення господарської діяльності ТОВ «Будтехнолюкс» за грудень 2010 року вбачає відсутність факту реального вчинення ФОП ОСОБА_1 господарських операцій з придбання товару та послуг від контрагента-постачальника ТОВ «Будтехнолюкс» у грудні 2010 року.

Таким чином, суд доходить висновку, що посадові особи податкового органу зробили висновок про незаконність віднесення ФОП ОСОБА_1 витрат з виконання договору до податкового кредиту за грудень 2010 року в сумі 5520 грн. 33 коп. лише на підставі акту перевірки підприємства контрагента, який жодним чином не є доказом, та проігнорували факт наявності первинної документації, що підтверджує податковий кредит.

Крім того, у період з 20.12.2013 року по 25.12.2013 року, на підставі наказу від 18.12.2013 року № 702 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1», посадовими особами Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «П'ятий фактор» за березень 2011 року та ПП «Віва-Актив» за червень-липень 2011 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 2181/237/04-03-17-03-26/НОМЕР_4 від 25.12.2013 року, згідно висновків, що викладені в ньому, відповідачем встановлено нереальність проведення господарських операцій між ФОП ОСОБА_1 та контрагентами ТОВ «П'ятий фактор» та ПП «Віва-Актив»; порушення п.198.2, п. 198.6 ст. 198, абз. б) п. 201.11 ст.201 Податкового кодексу України. Донараховано ПДВ всього за 2011 рік в сумі 11913 грн. 34 коп., в тому числі за березень 2011 року - в сумі 5548 грн. 34 коп., за червень 2011 року - в сумі 2110 грн., за липень 2011 року - в сумі 4255 грн.

15.01.2014 року на підставі висновків перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення - рішення № 0000041703, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем на суму 11913 грн. та штрафні санкції - 5957 грн.

Крім того, у період, який перевірявся, ФОП ОСОБА_1 перебував у господарських взаємовідносинах з ТОВ «П'ятий фактор» та ПП «Віва-Актив».

Реальність господарських відносин позивача з ТОВ «П'ятий фактор» підтверджується наступними первинними документами: договором купівлі-продажу № 010304 від 01.03.2011 року; видатковими накладними № ПФ-0000368 від 15.03.2011 року, № ПФ-0000388 від 24.03.2011, № ПФ-0000554 від 30.03.2011 року; № ПФ-0000555 від 30.03.2011 року; податковими накладними № 72 від 15.03.2011 року, № 74 від 24.03.2011 року, № 301 від 30.03.2011 року, № 302 від 30.03.2011 року; банківськими виписками про повний розрахунок від 16.03.2011 року, 25.03.2011 року, 31.03.2011 року, 31.03.2011 року.

Реальність господарських відносин позивача з ПП «Віва-Актив» підтверджується наступними первинними документами: договором на надання послуг по технічному обслуговуванню та ремонту автотранспортних засобів № 1/06/11 від 01.06.2011 року; накладною № 14 від 14.07.2011 року; податковими накладними № 43 від 14.07.2011, № 12 від 21.06.2011; банківськими виписками про повний розрахунок від 13.07.20111 року, 08.09.2011 року; актом прийому-передачі виконаних робіт від 21.06.2011 року.

При проведенні перевірки ФОП ОСОБА_1 враховано обставини, викладені у акті перевірки ТОВ «П'ятий фактор» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства № 2963/149/23-206/36981232 від 24.05.2011 року, та зазначено, що внаслідок встановлення нереальності здійснення господарської діяльності ТОВ «П'ятий фактор», підстави для включення сум ПДВ до складу дозволеного податкового кредиту у позивача по взаємовідносинам з ТОВ «П'ятий фактор» відсутні.

Також при проведенні перевірки було враховано матеріали слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області щодо проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення відносно ПП «Віва-Актив», яке у червні-липні 2011 року перебувало у господарських відносинах з ФОП ОСОБА_1, та зазначено, що директор ПП «Віва-Актив» не має відношення до діяльності зазначеного підприємства. На цій підставі встановлено нереальність проведення господарських операцій між ФОП ОСОБА_1 та контрагентом-постачальником ПП «Віва-Актив» за червень-липень 2011 року, та відсутність підстав для включення сум ПДВ до складу дозволеного податкового кредиту у позивача по взаємовідносинам з ПП «Віва-Актив».

При цьому, у судовому засіданні встановлено та визнано відповідачем, що висновки актів перевірок, за результатами яких винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, ґрунтуються на висновках актів перевірок підприємств контрагентів - ТОВ «Будтехнолюкс» та ТОВ «П'ятий фактор», податкові повідомлення-рішення по яким винесені не були, а також на висновках документів досудового розслідування по кримінальному провадженню відносно ПП «Віва-Актив», за результатами якого жодного судового рішення не виносилося.

Також, судом встановлено, що господарська діяльність ТОВ «Будтехнолюкс», ПП «Віва-Актив» та ТОВ «П'ятий фактор» не припинена, всі зазначені підприємства знаходяться в ЄДР, що підтверджено відповідачем у судовому засіданні.

Таким чином, суд доходить висновку, що посадові особи податкового органу зробили висновок про незаконність віднесення ФОП ОСОБА_1 витрат з виконання договорів до податкового кредиту за грудень 2010 року та червень-липень 2011 року лише на підставі документів, які жодним чином не є доказами, та проігнорували факт наявності первинної документації, що підтверджує податковий кредит.

Стосовно посилань відповідача при проведенні перевірки ФОП ОСОБА_1 на акти перевірок його контрагентів - ТОВ «Будтехнолюкс» та ТОВ «П'ятий фактор», якими встановлено нереальність здійснення ними господарської діяльності, суд зазначає наступне.

Законність відповідних господарських операцій визначається законністю тих правочинів, які стали підставою для проведення даних операцій.

У відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу(загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Отже, підставами для визнання договору недійсним є недотримання сторонами при укладенні такого договору вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, недійсність такого договору прямо не передбачена законом, а одна із сторін або інша зацікавлена сторона вважає, що договір укладений з порушенням ст. 203 ЦКУ, то такий договір може бути визнаний недійсним тільки в судовому порядку. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Суд зазначає, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення - рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів.

Крім того, суд звертає увагу на принцип персональної відповідальності платника податку, згідно якого, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Порушення постачальником товару правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та валових витрат. За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Таким чином, позивач не може нести відповідальність за господарську діяльність контрагентів.

Пунктом 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України передбачено, що доходи, що враховуються при обчислені об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2, та складаються з: доходу від операційної діяльності та інших доходів, які визначаються відповідно до п. 135.5, за винятком доходів, визначених у пункті 135.4 та у статті 136.

Відповідно п.137.1 ст. 137 Податкового кодексу України, дохід від реалізації товарів визначається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визначається за датою складання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

У п. 135.2 ст. 135 Податкового кодексу України вказано, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (ч.1 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених .

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Виходячи з положень пп. 14.1.181. п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладений з контрагентами правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними. Сторонами господарських відносин були дотримані вимоги чинного законодавства України у спосіб передбачений законом, що в свою чергу підтверджує здійснення господарських операції та правомірно сформований податковий кредит.

Таким чином, суд доходить висновку, що правовідносини за означеними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Згідно п.198.1, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів, послуг.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту необхідні належним чином оформленні первинні документи.

З наведеного вбачається, що підставою для формування податкового кредиту є саме наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної, та здійснення операцій з метою досягнення господарської мети.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2. ст.198 Кодексу).

Виходячи з положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 , є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

У відповідності з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року.

Таким чином, наведеними нормами права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Посилання податкового органу під час проведення перевірки на матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення відносно ПП «Віва-Актив», суд до уваги не приймає, оскільки такі матеріали не містять преюдиційних фактів, а вироку суду по даному кримінальному провадженню, яким би було встановлено факт укладення господарських правочинів між позивачем та ПП «Віва-Актив» з метою оформлення документів без фактичного здійснення господарської діяльності, не винесено. Отже, вказані доводи відповідача є припущенням, на яких не може ґрунтуватися рішення про донарахування податкових зобов'язань.

Отже, висновки відповідача про те, що позивач порушив положення Податкового кодексу України є безпідставними, не підтвердженими фактичними обставинами справи, у зв'язку з чим суд доходить висновку про протиправність податкових повідомлень - рішень Дніпродзержинської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від № 0015491703 від 16.10.2013 року, № 0000041703 від 15.01.2014 року.

Ст. 162 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування або визнання нечинним рішення.

Логічне тлумачення наведеної вище правової норми в системному зв'язку з п. 10.2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» дає змогу зробити висновки, що стосовно одного рішення суб'єкта владних повноважень може бути обрано лише один зі способів захисту: або скасування рішення, або визнання його нечинним. При чому і визнання нечинним рішення суб'єкта владних повноважень, і його скасування є одними із способів захисту порушеного права лише за умови попереднього визнання даного рішення протиправним.

Більше того, абз. 8 п. 10.2 Постанови Пленуму ВАСУ «Про судове рішення в адміністративній справі» визначено, що з огляду на положення пункту 1 частини другої статті 162 КАС України, у разі визнання акта незаконним суд повинен скасувати його, якщо він є актом індивідуальної дії, або визнати нечинним, якщо він є нормативно-правовим актом, про що зазначити у резолютивній частині постанови.

Таким чином, визнанню рішення нечинним або його скасуванню повинно передувати визнання судом його протиправним. Однак позовними вимогами позивача є визнаня недійсними та скасуваня податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч.2 ст.11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог, а саме визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень - рішень Дніпродзержинської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області № 0015491703 від 16.10.2013 року, № 0000041703 від 15.01.2014 року.

Щодо позовних вимог про визнання дій працівників Дніпродзержинської ОДПІ щодо проведення перевірок та нарахування фінансових санкцій ФОП ОСОБА_1 незаконними, суд зазначає наступне.

В судовому засіданні встановлено, позивачем підтверджено, що претензій до права проведення перевірок він не має, проте оскаржує дії працівників Дніпродзержинської ОДПІ щодо висновків, викладених в актах перевірок.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

У розумінні ст. 2 та ст. 17 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Як зазначено у Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 27.07.2010 № 1145/11/13-10, обов'язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.

З наведених процесуальних норм права та положень ч. 2 ст. 11 КАС України вбачається, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень та визначає зміст позовних вимог. Проте, ці рішення, дії або бездіяльність повинні бути такими, що породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Отже, за своїм правовим значенням акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, яке в силу п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України може бути предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, оскільки, акт перевірки є службовим документом, який підтверджує факт проведення перевірки і фіксує обставини встановлені під час проведення перевірки, а тому сам по собі не створює для позивача будь-яких правових наслідків.

Оскарження ж дій щодо включення до акту перевірки відомостей є нічим іншим як оскарженням висновків акту перевірки, та не є дією, з якою закон пов'язує настання правових наслідків, якщо такі наслідки не настали.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Відповідно до частини 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Як підтверджується матеріалами справи, позивачем сплачено судовий збір в частині майнових вимог у сумі 182 грн. 70 коп. (квитанція № NOLGT56158), в частині немайнових вимог у сумі 73 грн. 08 коп. ( квитанція № NOLGT55986).

Керуючись ст.ст. 71, 72, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення № 0015491703 від 16.10.2013 року та № 0000041703 від 15.01.2014 року, винесені Дніпродзержинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Присудити з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 182 грн. 70коп. ( сто вісімдесят дві грн. 70 коп.)

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Повний текст постанови складений 19.05.2014 року.

Суддя М.В. Дєєв