Постанова № 40297366, 26.08.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" серпня 2014 р.

Справа № 923/701/14

Одеський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді Ліпчанської Н.В.

Суддів Мацюри П.Ф., Лисенко В.А.

При секретарі судового засідання Стеблиненко В.С.

Представники сторін в судове засідання не з’явились. Про час, дату та місце його проведення повідомлені належним чином.

Розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Херсонський суднобудівний завод”

на рішення господарського суду Херсонської області від 03.07.2014р.

по справі № 923/701/14

за позовом Приватного акціонерного товариства „4-й експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт”

до Публічного акціонерного товариства „Херсонський суднобудівний завод”

про стягнення 54 701,63 грн.,

Встановив:

У травні 2014 року Приватне акціонерне товариство „4-й експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт” (Далі – ПАТ „4-й експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт”) звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Публічного акціонерного товариства „Херсонський суднобудівний завод” (Далі – ПАТ „Херсонський суднобудівний завод”) про стягнення 51 475,59 грн., з яких: 40 765,83 грн. - сума основного боргу, 2 214,24 грн. - сума 3% річних, 5 601,11 грн. - сума пені та 2 894,41 грн. - сума інфляційних витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ПАТ „4-й експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт”, посилаючись на приписи ст.ст. 526, 530, 549, 625 ЦК України та ст.ст. 20, 193, 239 ГК України, вказує на те, що 01.09.2011 р. між ним та ПАТ „Херсонський суднобудівний завод” укладено договір виконання підрядних робіт №762/11-50 (а.с. 9 – 10).

ПАТ „4-й експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт” зазначило, що на виконання договірних зобов'язань, ним були виконані роботи по ущільненню створів воріт докової камери інв. № 001730, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт від 24.07.2012 р., який підписаний та скріплений печатками сторін (а.с. 11). У зв'язку із належним виконанням повного обсягу робіт, ним було виставлено ПАТ „Херсонський суднобудівний завод” рахунок на оплату № 208 від 24.07.2012р. на суму 66 919,00 грн. (а.с. 13).

Позивач вказав, що ПАТ „Херсонський суднобудівний завод”, в порушення умов п.3.4. договору даний рахунок № 208 від 24.07.2012 р. на суму 66 919,00 грн. оплатив частково - лише у розмірі 26 153,17 грн., у зв'язку з чим його борг перед становить 40 765,83 грн.

10.06.2014р. ПАТ „Херсонський суднобудівний завод” подало до суду клопотання про розстрочку виконання рішення, в якому просить розстрочити виконання рішення строком на 6 місяців. Також 10.06.2014р. представник відповідача подав до суду заяву про застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення пені (а.с. 41-61).

16.06.2014р. ПАТ „4-й експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт” подало до суду письмове заперечення на зазначене клопотання про розстрочку виконання рішення, в якому просить відмовити відповідачу у задоволенні зазначеного клопотання. Крім того, 16.06.2014 р. представник позивача подав до суду письмове заперечення на заяву відповідача про застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення пені, в якому просить відмовити відповідачу у задоволенні зазначених заяв та клопотання (а.с. 62, 63).

24.06.2014р. ПАТ „4-й експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт” подало до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог. У вказаній заяві позивач збільшує розмір позовних вимог в частині стягнення суми 3% річних з 2 214,24 грн. до 2 231,51 грн. та суми інфляційних втрат з 2 894,41 грн. до 5 992, 61 грн., зазначаючи, що розмір позовних вимог в частині стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат збільшився у зв'язку із збільшенням позивачем періоду нарахування даних сум.

Місцевий господарський суд задовольнив заяву ПАТ „4-й експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт” про збільшення розміру позовних вимог.

03.07.2014р. ПАТ „4-й експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт” подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог. У вказаній заяві позивач збільшує розмір позовних вимог в частині стягнення суми 3% річних з 2 231,51 грн. грн. до 2 342,08 грн., зазначивши, що розмір позовних вимог в частині стягнення суми 3% річних збільшився у зв'язку із допущеною ним помилкою при обрахунку кількості днів, за які нараховуються 3% річних у заяві від 24.06.2014р.

Місцевий господарський суд задовольнив заяву ПАТ „4-й експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт” про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення суми 3% річних з 2 231,51 грн. грн. до 2 342,08 грн., а отже станом на 03.07.2014 р. суд визнав ціну позову у розмірі 54 701,63 грн.

ПАТ „Херсонський суднобудівний завод” позовні вимоги визнав частково - в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 40 765,83 грн., суми інфляційних втрат у розмірі 4 442,92 грн. та суми 3% річних у розмірі 2 342,08 грн. В іншій частині позовних вимог відповідач просив відмовити.

Рішенням господарського суду Одеської області від 03.07.2014р. (Суддя – Нікітенко С.В.) позов було задоволено частково. Суд стягнув з ПАТ „Херсонський суднобудівний завод” на користь ПАТ „4-й експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт” суму основного боргу у розмірі 40 765,83 грн., суму 3 % річних у розмірі 2 342,08 грн., суму інфляційних втрат у розмірі 4 442,92 грн. та судовий збір у розмірі 1 588,17 грн. В іншій частині позовних вимог було відмовлено (а.с. 103 – 105).

Мотивуючи дане рішення місцевий господарський суд, посилаючись на приписи ст.ст. 258, 261, 267, 509, 530 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 193, 223, 232 Господарського кодексу України, та ст.ст. 83, 121 ГПК України, дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду 04.08.2014 р. ПАТ „Херсонський суднобудівний завод” звернулось із апеляційною скаргою до Одеського апеляційного господарського суду, в якій просить його скасувати в частині відмови надання розстрочки виконання рішення, та прийняти нове, яким задовольнити клопотання про надання розстрочки виконання рішення строком на 6 місяців.

В обґрунтування своєї позиції, скаржник зазначає, що ним надані до суду документи, які підтверджують важке фінансове становище та наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення у встановлені строки.

19.08.2014 р. до Одеського апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ПАТ „4-й експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт” просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, вважаючи рішення законним, обґрунтованим, та таким, що прийняте із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Представники сторін в судове засідання не з’явились, хоча про час, дату та місце його проведення повідомлені належним чином.

19.08.2014 р. від ПАТ „4-й експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт” надійшла заява, в якій воно просить розглянути справу за його відсутності.

З огляду на вищевказане, та відповідно до положень ст. 75 ГПК України, апеляційна скарга розглядається за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що рішення господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено матеріалами справи, 1 вересня 2011 року між сторонами був укладений договір на виконання підрядних робіт №762/11-50 (а.с. 9 – 10).

Згідно із п.1.1. договору, у відповідності із завданням замовника, підрядник приймає зобов'язання виконати роботи по ущільненню створів воріт докової камери інв. № 001730.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що за своєю правовою природою він є договором підряду, правовідносини, які витікають із нього, регулюються параграфом 4 глави 61 ЦК України, та про те, що вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов’язань, а саме майново-господарських зобов’язань.

Ст. 174 Господарського кодексу України визначає, що договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Відповідно до положень ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Доказів сплати суми основного боргу у розмірі 40765,83 грн. ПАТ „Херсонський суднобудівний завод” суду не було надано.

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 40 765,83 грн., є доведеними і обґрунтованими.

Ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www.ukrstat.gov.ua). Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора.

В разі, якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею.

З огляду на зазначене, судова колегія вважає правильним висновок місцевого господарського суду про те, що позовна вимога в частині стягнення суми 3% річних у розмірі 2 342,08 грн. (період нарахування з 01.08.2012 р. по 30.06.2014 р. - 699 днів) підлягає задоволенню у повному обсязі, оскільки вони погоджені та розраховані в установленому законом порядку.

Розглядаючи даний спір, місцевий господарський суд правильно встановив факт щодо того, що позовна вимога в частині стягнення суми інфляційних втрат у розмірі 5 992,61 грн. підлягає задоволенню частково, лише у розмірі 4 442,92 грн., оскільки сукупний індекс інфляції за період з 01.08.2012 р. по 30.06.2014 р. становить 1.109.

Умовами п.4.7. договору встановлено, що при простроченні строку оплати по актам виконаних робіт, визначеного п.3.4. договору, замовник сплачує підряднику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплати за кожний день прострочення.

Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи положення п.3.4. та п.4.7. договору та приписи ст. ч.6 ст. 232 ГК України, відповідач повинен був виконати зобов'язання по оплаті виконаних робіт до 31.07.2012р., а відтак пеня може бути нарахована лише за період з 01.08.2012 р. по 31.01.2013р.

Згідно приписів ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 223 ГК України, при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. N 01-06/928/2012, у вирішенні питань, пов'язаних із застосуванням частини шостої статті 232 ГК України, господарським судам слід враховувати викладене пункті 6 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011р., N 01-06/1624/2011 “Про практику застосування Вищим господарським судом України розгляді справ окремих норм матеріального права” та, що нарахування неустойки за прострочення виконання зобов'язання за шість місяців, що передують моменту зверненні з позовом, можливе лише в тому випадку якщо період нарахування неустойки не перевищує одного року від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто сторони у договорі можуть визначити початок нарахування пені інакше, ніж від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, але в межах одного року від цього дня (постанова Верховного Суду України від 27.04.2012 р. N 13/110-11, Постанови Вищого господарського суду України N 3-27гс12 та постанова від 01.02.2012 р. N 15/065-11).

Враховуючи, що період нарахування пені почався 01.08.2012р. та припинився 31.01.2013р., а позивач звернувся з позовом до суду лише 20.05.2014р., а тому встановлений ч.2 ст. 258 ЦК України річний строк давності для стягнення пені сплив ще 31.01.2014р., що відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови в позові в цій частині.

А тому, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги в частині стягнення суми пені у розмірі 5601,11 грн. не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення. Таким чином, це є не обов'язком суду, а його правом.

Відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника, за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурорами його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

З огляду на матеріальні інтереси як позивача, так і відповідача та їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, та інші обставини справи, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про відсутність у спірних правовідносинах виняткових обставин, які можуть бути підставою для розстрочки виконання судового рішення, оскільки з матеріалів справи не вбачається того, що відсутність розстрочки виконання судового рішення унеможливить виконання такого рішення або ускладнить його виконання, в зв'язку з чим суд відмовив в наданні розстрочки на виконання рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду винесено при повному з’ясуванні та дослідженні всіх обставин справи з правомірним застосуванням норм діючого законодавства, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99; 101-105 ГПК України, суд -

Постановив:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Херсонський суднобудівний завод” - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Херсонської області від 03.07.2014 р. у справі № 923/701/14 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до ВГСУ.

Повний текст постанови підписано 29.08.2014р.

Головуючий суддя Н.В. Ліпчанська

Суддя П.Ф. Мацюра

Суддя В.А. Лисенко