Ухвала суду № 40296483, 07.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2014 року м. Київ К/9991/87486/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Костенка М.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22.09.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011

у справі № 2а/0570/12221/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЄДА - ДОНБАС»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЄДА - ДОНБАС» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22.09.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011 постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22.09.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ «ЛЄДА-ДОНБАС» з питань правомірності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за взаємовідносинами з ПП «Транс Грейн» за вересень 2010 року, за взаємовідносинами з ТОВ «Крініум» за липень 2010 року, за результатами якої складено акт № З869/23-4//33489638 від 20.06.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 5.1 п.п. 5.2.1 п. 5.2 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 7.4.1 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі вищезазначеного акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 8 липня 2011 року № 16549/10/23-213, яким позивачу донараховано податку на додану вартість в сумі 34 490,00 грн. і застосовано штраф - 8 623, 00 грн. та №16550/10/23-213, яким позивачу донараховано податок на прибуток у сумі 43 112,00 грн. та застосовано штраф у сумі - 10 778,00 грн.

Приймаючи спірні рішення податковий орган виходив з того, що між позивачем і контрагентами були укладені договори які є нікчемними.

З матеріалів справи встановлено, що ТОВ «ЛЄДА - ДОНБАС» (Замовник), ТОВ «Крініум» (Виконавець) та ТОВ «Транс Грейн» (Виконавець) були укладені договори від 26.05.2010 року б/н та від 26.08.2010 року б/н, предметом укладених договорів стала підборка зернових (провіяння, сушіння - за показниками, вибраковка, утилізація - по показникам); вантажно-розвантажувальні роботи; експедиційні роботи.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Господарська діяльність визначена вказаним законом як будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно із пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20% від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Суди прийшли до висновків, що виконання умов договорів про надання послуг від 26.08.2010 б/н та від 26.05.2010 року б/н. підтверджено матеріалами справи: випискою банку про проведення розрахункових операцій від 17.09.2010 року, платіжним дорученням № 318 від 17.09.2010 року, податковою накладною № 5257 від 30 липня 2010 року, актом приймання-передачі робіт № 5257 від 30 липня 2010 року, випискою банку про проведення розрахункових операцій від 22.10.2010 року; платіжним дорученням № 369 від 22.10.2010 року; актом приймання-передачі № 2329 від 30 вересня 2010 року; податковою накладною від 30 вересня 2010 року № 2329.

Понесення вказаних витрат підтверджується документами на подальше і оприбуткування товару (пшениці), (податкові та видаткові накладні, виписки з банку про проведення розрахункових операцій, платіжні доручення).

За таких обставин, висновки відповідача про нікчемність правочинів, укладених позивачем з ТОВ «Крініум» (Виконавець) та ТОВ «Транс Грейн», ґрунтуються лише на припущеннях, оскільки не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду відносно посадових осіб позивача та його контрагентів, який би свідчив про наявність умислу у діях останніх на порушення публічного порядку.

Крім цього, матеріали справи свідчать, що правовідносини позивача з названими вище суб'єктами господарювання мали місце під час, коли останні були зареєстровані у встановленому законодавством порядку, перебували на обліку у державній податковій службі та мали статус платників ПДВ

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22.09.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011 у справі № 2а/0570/12221/11 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька відхилити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22.09.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011 у справі № 2а/0570/12221/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді М.І. Костенко С.Е. Острович