Ухвала суду № 40296469, 07.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2014 року м. Київ К/800/25306/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Костенка М.І.

Островича С.Е.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014

у справі № 2а-14415/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кам-Трейд»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кам-Трейд» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2013 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ „НВП „Арт Пром", ТОВ „НВЦ „Електропромторг", ТОВ „Телерадіокомпанія „Реклама-Дизайн", ТОВ „HBO „Мета", ТОВ „ТК „Поділля - Інвест" та ТОВ „Ізумруд" за період з 01.01.2009 по 01.07.2012 та складено акт №2964/22-210-37202887 від 17.09.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість на суму 247415, 23 грн.; п.5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2., пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, завищено витрати за період з 01.01.2009 по 01.07.2012 на загальну суму 1237076 грн.; п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. l ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 ЦК.

На підставі вищезазначеного акту відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення форми «Р» №0001392220 від 09.10.2012, яким збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 286828 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 1 грн.; №000142220 від 09.10.2012, яким збільшено суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах в розмірі 247415 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 1 грн.

Висновок щодо завищення ПДВ та правомірності формування бюджетного відшкодування, податковий орган обґрунтовує фіктивністю господарської діяльності позивача за спірними угодами з вищенаведеними контрагентами.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення прийшов що висновку, що позивачем не було допущено порушення норм діючого законодавства при формуванні податкового кредиту, оскільки господарські угоди є реальними, що підтверджуються первинними документами.

Суд касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Із аналізу положень статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість" випливає, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто Закон пов'язує виникнення у платника ПДВ права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Згідно п.198.1 ст.198 ПК (який набрав чинності з 01.01.2011р. та діяв в період взаємовідносин позивача з контрагентами) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.6 ст.198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст. 201 зазначеного Кодексу передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, позивач у межах своєї господарської діяльності мав взаємовідносини з ТОВ „НВП „Арт Пром", ТОВ „НВЦ „Електропромторг", ТОВ „Телерадіокомпанія „Реклама-Дизайн", ТОВ „HBO „Мета", ТОВ „ТК „Поділля - Інвест" та ТОВ „Ізумруд".

Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення господарських операцій та в період їх виконання відомості в Єдиному державному реєстрі з приводу реєстрації вказаних контрагентів були чинні. Крім того, вказані особа були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

З врахуванням положень п.п. 1, 2 ст.9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» за наявності доказів: договорів, актів приймання-передачі обладнання, податкових накладних, рахунків-фактур, банківських виписок тощо, вбачається реальність вчинення позивачем господарських операцій.

Отже, висновки суду податкового органу щодо безтоварності господарських операцій за спірним договором не ґрунтуються на нормах законодавства та матеріалах справи.

При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014 у справі № 2а-14415/12/2670 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2014 у справі № 2а-14415/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді М.І. Костенко С.Е. Острович