Постанова № 40296361, 14.08.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 серпня 2014 року № 2а-7754/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФА Інтертрейдінг Україна» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.11.2011 р. № 0002300702 та № 0002310702.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ФА Інтертрейдінг Україна» (далі-позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі-відповідач) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.11.2011 р. № 0002300702 та № 0002310702.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2013 року у справі № 2а-7754/12/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 червня 2014 р. рішення судів першої та апеляційної інстанції у справі №2а-7754/12/2670 скасовані, а матеріали справи скеровані до Окружного адміністративного суду міста Києва на новий розгляд.

Відповідно до розподілу справ між суддями Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2014 року адміністративну справу № 2а-7754/12/2670 передано на розгляд судді Качуру І.А.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2014р. суддею Качуром І.А. справу № 2а-7754/12/2670 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду по суті.

07.08.2014р. в судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, викладених в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03 червня 2014 р. у справі № 2а-7754/12/2670, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку про те, що позов задоволенню підлягає з огляду про наступне.

Судом встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної виїзної перевірки ТОВ «ФА Інтертрейдінг Україна» з питань достовірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість за листопад - грудень 2010 року, січень-червень 2011 року, складено акт перевірки від 04.11.2011 року № 195/07-02/32708773, яким зафіксовані виявлені порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: пп. 7.4.1 п.7.4, пп. пп. 7.7.1, 7.7.4 п. 7.7 ст. 7, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. п. 200.1, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суму бюджетного відшкодування за липень 2011 року в розмірі 1 130 751,00 грн.; п. 200.14 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми бюджетного відшкодування за березень 2011 року в розмірі 8 315,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 24.11.2011 року:

- № 0002300702, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (в тому числі заявленого за рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за липень 2011 року в розмірі 1 130 751,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 282 687,75 грн.;

- № 0002310702, яким позивачу збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2011 року в розмірі 8 315,00 грн.

Зі змісту акту перевірки встановлено, що підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 24.11.2011 року № 0002300702 стали висновки податкового органу про порушення вимог пп. 7.7.2, пп. 7.7.4 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 200 Податкового кодексу України, у зв'язку із завищенням суму бюджетного відшкодування за грудень 2010 року та безпідставним декларуванням суми до бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок за січень 2011 року в розмірі 7 109 338,00 грн., за лютий 2011 року в розмірі 4 799 636,00 грн., за березень 2011 року в розмірі 9 164 186,00 грн., за квітень 2011 року в розмірі 500 635,00 грн., за травень 2011 року в розмірі 1 253 602,00 грн., що, відповідно, призвело до завищення суми бюджетного відшкодування за липень 2011 року, оскільки згідно з уточнюючими розрахунками суми рядка 24 (26) «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» декларацій з ПДВ зменшено та віднесено до рядків 25 (23) «Сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню» та 25.1 (23.1) «на рахунок платника у банку»; пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, у зв'язку із безпідставним віднесенням позивачем до податкового кредиту за листопад 2010 року суму ПДВ 5 214 811,00 грн. по податковим накладним, виписаним постачальниками у попередніх періодах.

При цьому, підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0002310702, яким позивачу збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2011 року в розмірі 8 315,00 грн., слугував висновок відповідача про заниження суми бюджетного відшкодування за березень 2011 року в розмірі 8 315,00 грн.

Вирішуючи питання щодо правомірності спірних податкових повідомлень - рішень, суд виходив із наступного.

Відповідно до п.1.7. ст.1. Закону, пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону, п.198.1, п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону, п.198.6. ст.198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп.7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону, п.201.4. ст.201 Кодексу, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону, п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів. Що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів/послуг (абз.2 пп.7.2.6. п.7.2. ст7 Закону,п.201.10.ст.201 Кодексу).

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з п. 1.7 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану варітьсь» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно із пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг) (пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 цього Закону).

У відповідності до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів/послуг (абз. 2 пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Аналогічні положення кореспондуються з п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.4, 201.10 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України.

Згідно з пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 зазначеного Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду.

Платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників (пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Зазначені норми права кореспондуються з нормами Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011р.

Відповідно до п. п. 200.1, 200.4 ст. 200 цього Кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду; якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми податку на додану вартість, яка фактично сплачується у будь-якому попередньому податковому періоді.

Крім того, згідно п. п. 200.6, 200.7 ст. 200 ПК України платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів; платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Відповідно до п. 50.1 ст. 50 зазначеного Кодексу у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім митної декларації або обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Передбачене у п. 50.1 ст. 50 ПК України право виправити самостійно виявлені помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, може бути обмежено виключно випадками, визначеними у Кодексі.

Наведена норма Кодексу не передбачає обмежень щодо виправлення платником податків самостійно виявлених помилок, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, у будь-якому рядку такої декларації. Не міститься таких обмежень і в інших нормах Кодексу.

Таким чином, системнимй аналіз вищевказаних положень законодавства свідчить про те, що платник за умови невключення податкових накладних, виписаних в попередніх податкових періодах, до податкового кредиту цих періодів, не позбавлений можливості включити їх в податковий кредит наступного періоду.

Разом з тим, суд не погоджується з доводами податкового орану про необхідність надання листів з рекомендованим повідомленням про вручення, які доводить дату надходження податкової накладної від продавця, оскільки чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством такі вимоги для формування податного кредиту не встановлені.

Доводи відповідача про завищення суми бюджетного відшкодування за липень 2011 року у зв'язку тим, що уточненням розрахунків, суми рядка 24 (26) «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» декларацій з ПДВ зменшено та віднесено до рядків 25 (23) «Сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню» та 25.1 (23.1) «на рахунок платника у банку» та про відсутність права у платника на зміну раніше обраного напряму відшкодування шляхом подання уточнення, спростовані з огляду про наступне.

Як встановлено п. 4.5 ст. 4 Закону «Про податок на додану вартість» (чин ного на момент виникнення податкових зобов'язань), якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компе нсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін чи перерахунок у випадку повернення товарів, суми податкових зобов'язань і податкового кредиту поста чальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Вказана норма повністю узгоджується з п. 192.1 ст. 192 ПК України (в редакції, чинній на момент здій снення коригування), якою передбачено, що якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка змі на суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при повер ненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобо в'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

При цьому, відповідно до п. 7.7 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість», ст. 200 ПК України платник податків вправі самостійно обрати напрям відшкодування

(на розрахунковий рахунок чи в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів), вказавши його у податковій декларації.

При цьому, суд звертає увагу на те, що право платника виправити самостійно виявлені помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, означає можливість змінювати не лише фінансові показника, а будь-які дані, відображені в декларації.

Разом з тим, зі змісту матеріалів справи вбачається, що позивач просить визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 24.11.2011 р. №0002300702 та № 0002310702, що свідчить про обрання позивачем невірного способу захисту порушеного права, з огляду про наступне.

Так, частиною 2 статті 162 КАС України передбачено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання не чинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Встановлені ж статтями 105, 162 КАС України способи захисту порушеного права не є вичерпними. Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних відносин. Так, вимога про визнання не чинним акта може стосуватись лише нормативно-правового акта, а при визнанні протиправним - індивідуального акта.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акту - визнання його не чинним.

Враховуючи факт помилкового обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, суд прийшов до висновку про необхідність в порядку частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи, а саме шляхом визнання спірних податкових рішень протиправними та скасування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність спірних податкових повідомлень - рішень.

Враховуючи викладене, керуючись статями 9, 11, 128, 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 24.11.2011р. №0002300702 та № 0002310702.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур