Ухвала суду № 40291494, 19.08.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/724/14 Головуючий у 1-й інстанції: Тихоненко О.М. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Романчук О.М., Шелест С.Б.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника відповідача - Полегешко Л.А.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне мало підприємство «Волстас» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 березня 2014 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «ВКМП «Волстас» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.02.2014 року № 0000602200, яким товариству визначене грошове зобов'язання з податку на додану вартість.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 березня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на необґрунтованість встановлення відповідачем порушень податкового законодавства під час перевірки позивача по господарським взаємовідносинам останнього з ПП «Оптовичок».

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності, повноти декларування в податковій звітності за липень - листопад 2010 року, квітень 2011 року, лютий, червень 2013 року, за підсумками якої складено акт від 31.01.2014 року №340/22/14252662 та виявлено порушення ст. ст. 185, 188, п. п. 198.2, 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, зокрема, за лютий 2013 року - на суму 1333 грн.

У зв'язку із наведеними порушеннями відповідачем 14.02.2014 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000602200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 1666 грн., в т.ч. 1333 грн. - за основним платежем, 333 грн. - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із таким рішенням податкового органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою визначення позивачу грошових зобов'язань з податку на додану вартість стало безпідставне, на думку контролюючого органу, віднесення ним до податкового кредиту ПДВ, сплаченого у складі вартості придбаних товарів у ПП «Оптовичок». Таких висновків податковий орган дійшов на основі аналізу акта ДПІ у м. Чернігові ДПС від 27.06.2013 року № 160/22/38341028 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Оптовичок» щодо правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за вересень, жовтень, листопад, грудень 2012 року, січень-квітень 2013 року, яким встановлено, що ПП «Оптовичок» не мало необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, транспортування, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей, що свідчить про безтоварність господарських операцій, наслідки яких контрагентами підприємства, в тому числі й позивачем, відображено в податковій звітності.

На спростування приведених доводів, позивачем надано до перевірки первинні документи, що опосередковували його взаємовідносини із вищевказаним контрагентом, проте, контролюючим органом не взято їх до уваги з огляду на вищевикладене.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Колегією суддів установлено, що 25.02.2013 позивачем (покупець) укладено договір поставки № 25/02/13-1 з ПП «Оптовичок» (постачальник), відповідно до якого постачальник зобов'язується за дорученням покупця поставити, а покупець - прийняти та оплатити товар.

Із матеріалів справи слідує, що в лютому 2013 року ПП «Оптовичок» на підставі зазначеного договору поставило позивачу товар, а останнім перераховано кошти на рахунок ПП «Оптовичок».

Реальність виконання обумовлених згаданим договором господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а саме: рахунком-фактури № СФ-0000050 від 28.02.2013 року на суму з ПДВ 8000,00 грн., видатковою накладною № РН-0000033 від 28.02.2013 року на суму з ПДВ 8000,00 грн., податковою накладною від 28.02.2013 року № 50 на суму з ПДВ 8000,00 грн. та банківською випискою по особовому рахунку позивача.

Доставка товару (шини нові TRN 385/65 R22.5 DSR588 T AO - 2 шт.) здійснювалась транспортом позивача, що підтверджується товарно-транспортною накладною № 701789 від 28.02.2013 року, подорожнім листом № 701789 вантажного автомобіля від 28.02.2013 року, договором найму (оренди) транспортного засобу та свідоцтвом на транспортний засіб.

Згідно штатного розпису працівників позивача, станом на 01.02.2013 року в останнього на посаді водія працюють 5 осіб.

Зазначена поставка належними чином відображена в бухгалтерському та податковому обліку позивача, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю.

Відповідний товар придбавався позивачем для встановлення на транспортний засіб, який використовується останнім у господарській діяльності, що підтверджується актом списання № ВС-0000045 від 31.10.2012 року та актом № 1 установки запасних частин на автомобіль МАЗ-543203-220 реєстраційний знак НОМЕР_1. Використання зазначеного транспортного засобу позивачем у господарській діяльності підтверджується подорожніми листами вантажного автомобіля.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що господарські операції між позивачем та ПП «Оптовичок» за договором поставки № 25/02/13-1 від 25.02.2013 року підтверджуються належними первинними документами, і такі безпосередньо пов'язані із господарською діяльністю першого, до якої згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відноситься, зокрема, оптова торгівля технічним обладнанням, приладдям, устаткуванням та вантажні автомобільні перевезення.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні названим контрагентом, колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 названого Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, судова колегія зазначає, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

У матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрованим платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, відповідність зазначених податкових накладних вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 ПК України стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, відповідачем не заперечується.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту.

Колегія суддів вважає, що матеріали зустрічної звірки контрагента позивача не можуть бути самостійною підставою для встановлення факту фіктивності господарських операцій, укладених між позивачем та цим контрагентом.

Зважаючи на все вищевикладене, колегія суддів вважає, що податковим органом не доведено існування обставин, які виключають право позивача на формування податкового кредиту у зв'язку із господарськими операціями, що відбулися між останнім та ПП «Оптовичок» за період, що був предметом податкової перевірки, а тому не доведено належним чином правомірності податкового повідомлення-рішення, прийнятого на основі недостатньо обґрунтованих висновків про відсутність реального характеру вищеописаних господарських взаємовідносин.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, що є підставою для його скасування.

Зважаючи на наведене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.М. Романчук суддяС.Б. Шелест

(Повний текст ухвали складено 26 серпня 2014 року.)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Романчук О.М

Шелест С.Б.