Ухвала суду № 40289515, 21.08.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 822/2375/14

Головуючий у 1-й інстанції: Матущак В.В.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Загороднюка А.Г. Смілянця Е. С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства "Підприємство Замкової виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області (№58) на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом Хмельницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства "Підприємство Замкової виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області (№58) про стягнення коштів , -

В С Т А Н О В И В :

До Хмельницького окружного адміністративного суду звернулось Хмельницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом про стягнення з Державного підприємства "Підприємство Замкової виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області (№58) адміністративно-господарських санкцій в розмірі 8500 грн., пені в розмірі 147,90 грн.

02 липня 2014 року Хмельницький окружний адміністративний суду позов задовольнив.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду І інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Позивач та відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явились. Про причини своєї неявки суд не повідомили .

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні -не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено з матеріалів справи, 15.04.2014 року відповідач подав до Фонду звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2013 рік, згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників становить 14 осіб, фонд оплати праці штатних працівників - 238,0 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника - 17001,45 грн., середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", становить 0 осіб .

На підставі звіту позивач застосував до відповідача адміністративно-господарські санкції в сумі середньорічної заробітної плати штатного працівника за не створення 1 робочого місця для працевлаштування інваліда в розмірі 8500,00 грн., а за порушення строків їх сплати за період з 15.04.2014 до 12.06.2014 року нарахував пеню в розмірі 120% річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк ( 58 днів прострочення платежу) яка становить 147,90 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідач у 2013 року не виконав вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та не забезпечив виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Колегія суду погоджується з таким висновком з огляду на наступні обставини.

Згідно ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до Державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Водночас статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Відповідно до ст. 18-1 вказаного Закону інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Частиною 3 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Проте, згідно з ч. 1 ст. 18 цього Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Таким чином, з положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не вбачається, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для їх працевлаштування на створені ним робочі місця. Такий обов'язок відповідно до ст. 18 Закону покладено на органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.

Разом із цим, відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" передбачено, що роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Отже, на відповідача покладено не лише обов'язок створити робоче місце інваліда, але й в разі наявності вакансії інформувати про це органи зайнятості в порядку, встановленому вищезазначеним нормативно-правовим актом. На суб'єктів господарювання покладено обов'язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів в необхідній кількості та надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Колегія суддів апеляційної інстанції дослідивши докази по справі, вивчивши матеріали даної справи приходить до висновку, що відповідач не виконав обов'язку щодо створення робочого місця для працевлаштування інваліда та не обґрунтував з посиланням на норми чинного законодавства України, те, що дане підприємство звільняється від обов'язку створювати робочі місця для інвалідів та інформувати про це відповідні органи та установи.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі є не обґрунтованими, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги відповідача та залишення в силі постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 року.

Згідно з ч. 2 ст. 159 КАС України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198, ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Підприємство Замкової виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області (№58), - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Загороднюк А.Г.

ОСОБА_2