Рішення № 40284854, 28.08.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/11965/13-ц Головуючий у І інстанції Шовкопляс О.П.Провадження № 22-ц/780/3730/14 Доповідач у 2 інстанції СавченкоКатегорія 26 28.08.2014

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28 серпня 2014 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Білоконь О.В., Фінагєєва В.О.,

при секретарі Франюк Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2014 року у справі:

- за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки;

- за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання збільшення плати за користування кредитом безпідставною, визнання іпотечного договору припиненим та визнання факту переплати за договором іпотеки,-

в с т а н о в и л а:

У серпні 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із вказаним вище позовом, який мотивував тим, що 22 листопада 2007 року між КБ «Приватбанк» і відповідачкою ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за яким остання отримала кошти в сумі 40000 гривень терміном на 10 років зі сплатою відсотків за користування коштами в розмірі 15 % на рік. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком і трьома відповідачами 21 листопада 2007 року було укладено договір іпотеки, згідно якого останні передали в іпотеку належне їм майно: квартиру АДРЕСА_1. Вказував, що за умовами кредитного договору позичальниця ОСОБА_2 мала повертати кредит щомісячними платежами, однак не виконує цих обов'язків має прострочену заборгованість, що згідно умов кредитного договору дає банку право на дострокове стягнення боргу, який станом на 14 квітня 2013 року становить 71274,79 грн., з яких 31588,87 гривень - залишок кредиту, 28721,76 грн. - відсотки, 4484,63 грн. - пеня, 6479,53 грн. - штраф. Посилаючись на ч.2 ст.1050 ЦК України, ст.ст.33,39 Закону України «Про іпотеку» та умови кредитного договору, просив в рахунок погашення боргу за кредитним договором в розмірі 71274,79 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою, з отриманням витягу з реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів у всіх установах, та здійсненням всіх інших повноважень, необхідних для продажу предмета іпотеки, виселити відповідачів та інших осіб із квартири АДРЕСА_1 зі зняттям із реєстраційного обліку, стягнути судові витрати.

У листопаді 2013 року відповідач ОСОБА_1 подав зустрічну позовну заяву, яку надалі уточнив, і просив визнати неправомірним підвищення банком процентних ставок за кредитним договором від 19 листопада 2007 року, визнати частково недійсним іпотечний договір від 21 листопада 2007 року у частині прав і обов'язків для ОСОБА_1 Вимоги мотивував тим, що банк всупереч умовам договору в одностороньому порядку, не повідомивши його як майнового поручителя, збільшив відсоткову ставку із 15 % до 30 %, що призвело до збільшення обсягу його відповідальності, а тому згідно ст.559 ЦК України майнова порука його, ОСОБА_3 і ОСОБА_2 припинилася. Крім того, наданий банком розрахунок боргу сфальшований і грунтується на методології, яка суперечить змісту кредитного договору, що призвело до збільшення заборгованості. Також посилався, що банк вимагає дострокового повернення кредиту всупереч положенням п.5.2.4 договору іпотеки, бо борг відсутній, а має місце переплата в розмірі 19457,60 грн.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2014 року у задоволенні обох позовів (первісного і зустрічного) відмовлено.

Позивач ПАТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови йому у позові і ухвалити нове, яким позов банку задоволити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зокрема зазначає, що судом невірно застосовано положення ст.35 Закону України «Про іпотеку» та не дано оцінки тому, що банк у встановленому законом порядку направив вимогу боржнику про дострокове погашення боргу. Рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову провить залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_1 (позивач за зустрічним позовом) подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови йому у задоволенні зустрічного позову і ухвалити нове, яким зустрічний позов задоволити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Вказує, що судом дана невірна оцінка факту неправомірного підвищення банком процентної ставки, необгрунтованості розрахунку боргу та відсутності у банку права на дострокове стягнення боргу. Рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову провить залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що обидів апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено і вбачається з матеріалів справи, що 19 листопада 2007 року між КБ «Приватбанк», правонаступником якого є позивач, і відповідачкою ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, згідно якого відповідачка отримала в банку на споживчі цілі кредит готівкою в розмірі 40000 грн. терміном на 10 років зі сплатою відсотків в розмірі 15 % річних (а.с.16-23). Повернення кредиту згідно п.2.4 договору передбачено шляхом внесення позичальником щомісячних платежів за кредитом та відсотками в розмірі 650,45 грн. (а.с.16).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком і відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_1 21 листопада 2007 року укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, за яким відповідачі передали в іпотеку належне їм майно: квартиру АДРЕСА_1 (а.с.24-29).

Також, судом встановлено, що банк скористався правом на дострокове повернення кредитних коштів в розмірі 71274,79 грн., з яких 31588,87 грн. - залишок кредиту, 28721,76 грн. - відсотки, 4484,63 грн. - пеня, 6479,53 грн. - штраф (а.с.99). Письмова вимога банку про необхідність дострокового повернення кредитних коштів та наслідки її невиконання, направлена відповідачам 3 березня 2013 року, залишена ними без задоволення (а.с.11-15).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову ПАТ КБ «Приватбанк» про дострокове повернення кредитних коштів шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позичальниця ОСОБА_2 порушує строки повернення кредиту, має прострочену заборгованість, однак подаючи до суду позов банк не дотримався вимог ст.39 Закону України «Про іпотеку», зокрема не вказав у позові всі відомості, передбачені вказаною нормою.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та не грунтуються на вимогах процесуального та матеріального закону.

Прийшовши до висновку, що позичальниця ОСОБА_2 порушує обов'язки за кредитним договором, суд не звернув уваги на доводи позичальниці та надані нею 72 квитанції про те, що на час звернення банку із позом до суду (серпень 2013 року) вона не тільки не має заборгованості, а у неї існує переплата за кредитом більше 19 тисяч грн. (а.с.55-92). З'ясування даних обстаивн має важливе значення для вирішення питання про наявність у банка права на дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки.

При цьому суд не дав оцінку тому факту, що п.2.4 кредитного договору визначений мінімальний щомісячний ануїтетний платіж, який має сплачувати позичальниця до 22 числа кожного місяця в розмірі 650,45 грн. Змін чи доповнень до кредитного договору не сторонами не вносилося. Отже від часу надання кредиту (листопад 2007 року) і до моменту звернення банку з позовом до суду (серпень 2013 року) пройшло 68 місяців і загальний розмір погашення кредиту згідно договору мав складати 44230,60 грн. (68 х 650,45 грн.), а фактично сплачений ОСОБА_2 розмір коштів згідно наданих нею квитанцій становить 65639,55грн. За таких обставин посилання банку на наявність у позичальниці простроченої заборгованості, що у свою чергу дає підстави для дострокового повернення коштів, не знайшли свого підтвердження.

Крім того, пославшись у рішенні на те, що при подачі позову банком не дотримані вимоги ст.39 Закону України «Про іпотеку», суд не звернув уваги, що дана норма регулює зміст судового рішення у випадку ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки (зазначення всіх необхідних обставин), а не зміст позову, який має відповідати положенням ст.119, 120 ЦПК України.

Така підстава відмови в позові як невідповідність позову вимогам закону відсутня, в такому випадку процесуальний закон передбачає інші процесуальні наслідки.

Крім того, колегія суддів не може погодитися із рішенням суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, поскільки рішення в цій частині суперечливе та взаємовиключне, зокрема вирішуючи спір в цій частині суд зазначає у рішенні про порушення банком при піднятті процентної ставки умов договору, проте в кінцевому висновку робить взаємовиключний висновок про відмову у позові, що ук свою чергу свідчить про незаконність та необнрунтованість судовго рішення. За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення в цій частині не може залишатися без змін.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає матеріалам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що первісний позов ПАТ КБ «Приватбанк» не підлягає до задоволення з наступних підстав.

За положеннями ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.

Судом встановлено, що за умовами укладеного 19 листопада 2007 року між КБ «Приватбанк» і відповідачкою ОСОБА_2 кредитного договору позичальниця зобов'язана повертати кредит шляхом внесення щомісячних ануїтетних платежів за кредитом та відсотками в розмірі 650,45 грн.

Зміни до кредитного договору щодо розміру обов'язкового платежу 650,45 грн. сторонами не вносилися.

Поскільки відповідачка виконує свій обов'язок по внесенню щомісячних платежів і прострочена заборгованість у неї відсутня, то відповідно у банка не виникло права на дострокове повернення кредиту із заявлених ним підстав, а саме - наявності простроченої заборгованості, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні первісного позову.

Доводи ПАТ КБ «Приватбанк» про те, що у зв'язку із збільшенням відсоткової ставки збільшився і розмір щомісячного ануїтетного платежу для погашення кредиту необгрунтовані, поскільки як вище вказувалося розмір щомісячного платежу визначений договором і щміни до нього не вносилися.

Щодо зустрічного позову, то він також задоволенню не підлягає, поскільки суд відмовляє у задоволенні первісного позову про дострокове стягнення кредитних коштів шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки з огляду на відсутність простроченої заборгованості у позичальниці, яка виконує свої обов'язки за кредитним договором і сплачує належні платежі.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задоволити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2014 року скасувати і ухвалити нове.

Відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання збільшення плати за користування кредитом безпідставною, визнання іпотечного договору припиненим та визнання факту переплати за договором іпотеки.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді :