Рішення № 40283934, 21.08.2014, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/904/14-ц

Провадження по справі № 2/752/2079/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.08.2014 року м.Київ

Голосіївський районний суд м. Києва

ускладі: головуючогосудді Сальникової Н.М.,

секретарів Коркіної М.М., Кондратенко М.Л., Лимар Н.Б.,

за участю представника позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києвіцивільну справу за позовом Товариства з обмеженою «ПОРЯД.ОК. Управління та експлуатація нерухомості» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРЯД.ОК. Управління та експлуатація нерухомості», треті особи Спільне підприємство фірма «Київ-Донбас», Обєднання співвласників багатоквартирного будинку «Дипломат Хол» про визнання договору недійсним та стягнення моральної шкоди,

встановив :

В січні 2014 року позивач звернувся до Голосіївського районного судум.Києва з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за житлово-комунальні по квартирі АДРЕСА_1 за період з 01.07.2010 року по 01.11.2013 року у сумі 50 222 грн 13 к. і заборгованість по паркомісцю АДРЕСА_1 у сумі 8 592 грн 00 к..

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач, вказує на те, що відповідач проживає в АДРЕСА_1, споживає житлово-комунальні послуги які надає позивач, але не оплачує їх в повному обсязі, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість за отримані послуги перед позивачем, яку останній просить стягнути з відповідача.

Ухвалою суду від 26.02.2014 року прийнято до розгляду та об'єднано в одне провадження із первісним позовом зустрічний позов до позивача про визнання договору недійсним та відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними діями позивача, у сумі 10 00 грн 00к. (а.с.152-155, 105-113).

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, підтвердила викладені у позові обставини та з викладених у ньому підстав просила задовольнити позов в повному обсязі. Проти задоволення зустрічного позову заперечувала, пославшись на його безпідставність викладених у письмових запереченнях (а.с. 178-182), просила в зустрічному позові відмовити.

Представник відповідача первісний позов не визнав, з підстав, викладених у письмових запереченнях (а.с. 47-53), просив відмовити у задоволенні позову, а зустрічний позов задовольнити на підставах, викладених в зустрічній позовній заяві ( а.с. 105-113).

Суд, заслухавши пояснення сторін, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, розглянувши надані ними докази, які мають юридичне значення, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у сукупності, приходить до переконання, що первісний позов підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову слід відмовити з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Отже, при вирішенні спору суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з"ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

З обставин, наведених у позовних заявах, які згідно з ч.1 ст.61 ЦПК не підлягають доказуванню, оскільки визнані сторонами, судом встановлено, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1.

01.05.2006 року між сторонами було укладено Договір ДХ314 Ж-04/06 про відносини власника приміщення житлового комплексу та управителя, відповідно до п. 1.3 якого, датою початку нарахування плати за послуги сторонами визначено 01.04.2006 року.(а.с. 11-19)

Згідно п.п. 1.1. та 1.2. зазначеного вище договору, позивач зобов'язався надати відповідачеві послуги з управління неподільним та загальним майном житлового комплексу, забезпечити відповідні умови користування ним, належну його експлуатацію, якісне та своєчасне надання житлово-комунальних послуг, авідповідач зобов'язався частково сплачувати послуги позивача стосовно житлового комплексу в цілому та сплачувати повністю послуги з обслуговування належних йому приміщень.

Позивач є балансоутримувачем та виконавцем житлово-комунальних послуг в будинку АДРЕСА_1 на підставі Договору № 35 про передачу новозбудованого житлового будинку з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями та підземним паркінгом експлуатуючій організації від 23.12.2005 р. (а.с. 24-27). Вказаний статус позивача підтверджений Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 04.02.2013 р. (а.с. 184-190), яке залишено в силі Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17.04.2013 р. (а.с. 191-193) та Ухвалою ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.08.2013р. (а.с. 194-196), в якому зокрема встановлено, що АДРЕСА_1 перебуває на балансі ТОВ «ПОРЯД.ОК. Управління та експлуатація нерухомості» на підставі Договору №35 про передачу новозбудованого житлового будинку від 23 грудня 2005 року і ТОВ «ПОРЯД.ОК.» є виконавцем житлово-комунальних послуг у цьому будинку, а також Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22.01.2014р. (а.с. 221-224), Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 03.04.2013р. (а.с. 225-228) та Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22.08.2013р. (а.с. 229-232).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Додаткового доказування обставини щодо визначеного статусу позивача як балансоутримувача та виконавця житлово-комунальних послуг в АДРЕСА_1 не потребують.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за житлово-комунальні послуги, позивач забезпечує надання послуг зокрема з утримання будинку, споруд та прибудинкових територій, з холодного водопостачання та водовідведення, з гарячого водопостачання та водовідведення, з опаленнявідповідно до чинного законодавства за тарифами, затвердженими органом місцевого самоврядування. Копії відповідних розпоряджень КМДА містяться в матеріалах справи (а.с.86-162).

Також позивач надає додаткові послуги і здійснює нарахування до резервного фонду за тарифами відповідно до рішень (Протокол № 6/11.10.2012 від 11.10.2012р.) загальних зборів членів ОСББ «Дипломат Хол», яке створене та діє в будинку.

Згідно розгорнутого розрахунку заборгованості, за відповідачем рахується заборгованість по квартирі №314 - 50 222 грн 13 к., по паркомісцю - 8 592 грн 00 к. (а.с.7-9). Відповідність нарахувань в розрахунку тарифам КМДА та рішенням загальних зборів членів ОСББ перевірена в ході судового розгляду справи.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У відповідності до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 156, 162 ЖК України власник та члени його сім'ї зобов'язані своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги щомісячно у встановлені строки.

Статтею 179 ЖК України визначено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюються з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.7 Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України №572 від 08.10.1992 року зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України №45 від 24.01.2006 року, власники квартир зобов'язані оплачувати надані житлово-комунальні послуги.

Обов'язок на власника житлового приміщення по несенню витрат на утримання будинку та прибудинкової території, сплаті комунальних послуг покладений ст.322 ЦК України, ст.ст. 12,13,20,29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Судом не приймаються до уваги заперечення відповідача стосовно того, що позивач не є виконавцем житлово-комунальних послуг в будинку, оскільки такі обставини вже встановлювались судами, і стосовно цього постановлені судові рішення, які зазначались вище по тексту рішення.

Посилання відповідача на те, що розпорядження КМДА, на які посилався позивач як на підставу нарахування тарифів за житлово-комунальні послуги, не зареєстровані органами юстиції і тому не є чинними, помилкові та не ґрунтуються на законі.

Згідно ст. 7, 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг віднесено встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону; органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Відповідно до п. 2 ч. "а" ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчого органу Київської міської ради віднесено встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Конституційний Суд України (Рішення Конституційного Суду України від 25.12.2003 N 21-рп/2003 (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві)), надав тлумачення закону, у відповідності до якого Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань віднесених, до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міські раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету міністрів України.

Враховуючи викладене виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), приймаючи рішення у формі розпоряджень, діяв у відповідності до положень та в межах повноважень встановлених ч. 2. ст. 19 Конституції України, оскільки іншої форми рішень, в тому числі і при реалізацій функцій виконавчого органу ради, законом для виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)не передбачено. При цьому, в силу положень норм Закону "Про столицю України - місто-герой Київ" виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві. Тобто виконавчий орган ради в місті Києві створений на базі постійно діючого суб'єкта владних повноважень, який паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві в силу закону.

Крім того, Вищим адміністративним Судом України у постанові від 04.10.2012 року по справі № 2а-59/09 про визнання розпоряджень виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) невідповідними законодавству, зобов'язання утриматись від вчинення дій, якою залишено без змін постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011 року про відмову у задоволенні даного позову, зазначено, що виконавчим органом Київради (Київською міською державною адміністрацією) було винесено оскаржувані розпорядження (зокрема, і розпорядження КМДА № 979 від 31.08.2009 року за яким нараховувалась плата за послуги відповідачеві) в межах повноважень органу місцевого самоврядування, а не органу державної виконавчої влади, на підставі та у спосіб, що встановлені законами України.

У зазначеній постанові від 04.10.2012 року Вищим адміністративним Судом України зроблено висновок про те, що нормативно-правові акти Київської міської державної адміністрації (виконавчого органу Київради) щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги, прийняті в межах повноважень виконавчого органу Київської міської ради, державній реєстрації не підлягають, а тому відсутність реєстрації оскаржуваних нормативно-правових актів в органах Міністерства юстиції України не може бути підставою для визнання оскаржуваних розпоряджень не чинними.

Таким чином, реєстрація розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в сфері встановлення (погодження) тарифів на житлово-комунальні послуги у відповідності до Указу Президента України №493 «Про державну реєстрацію нормативно правових актів міністерств, інших органі виконавчої влади» від 28.12.1992 р. управлінням юстиції у м. Києві не потребується.

Крім того, Указ Президента України №493 «Про державну реєстрацію нормативно правових актів міністерств, інших органі виконавчої влади» від 28.12.1992 р., ст. 6 зобов'язав Кабінет Міністрів України затвердити до 1 грудня 1992 року Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи та інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. N 731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" тільки з 01.08.2011 року, у відповідності до внесених змін згідно Постанови КМУ від 1 серпня 2011 р. доповнивши постанову п. 22 2 наступним змістом: Київській міській державній адміністрації забезпечити подання на державну реєстрацію нормативно-правових актів, які зачіпають права, свободи та законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, виданих нею як місцевим органом виконавчої влади та як виконавчим органом Київської міської ради; відповідно зобов'язав КМДА подавати на держреєстрацію видані нею нормативно-правові акти. Оскільки вищевказані Розпорядження КМДА, якими затверджені тарифи для Відповідача, як для виконавця житлово-комунальних послуг були прийняті до 01.08.2011 року то такі вимоги щодо держреєстрації не ставились, а відповідно не потребували такої реєстрації.Така сама позиція викладена зокрема в Рішенні Апеляційного суду м. Києва від 27 червня 2013 р.

Також не заслуговують на увагу посилання відповідача з приводу того, що між сторонами відсутні належні договірні відносини, оскільки між позивачем та відповідачем укладений Договір ДХ314 Ж-04/06 відносин власника приміщення житлового комплексу та управителя від 01.05.2006р. (а.с. 11-19) предметом якого є надання житлово-комунальних послуг.

Всі інші доводи відповідача не заслуговують на увагу, оскільки не стосуються справи та не спростовують позовні вимоги позивача.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку про законність і обґрунтованість заявлених позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРЯД.ОК. Управління та експлуатація нерухомості» та необхідність їх задоволення у повному обсязі.

Що стосується зустрічних позовних вимог, з врахуванням безпосередньо встановлених у суді обставин, які ретельно були перевіреними дослідженими належними і допустимими доказами, суд вважає їх необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

В своєму зустрічному позові відповідач просить визнати Договір ДХ314 Ж-04/06 відносин власника приміщення житлового комплексу та управителя від 01.05.2006р. (а.с. 11-19) недійсним. Свої вимоги обґрунтовує тим, що позивач не може бути стороною оспорюваного договору, а також, що Договір не відповідає вимогам типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території. Посилається, що такі порушення встановлені Актом №33 від 14.12.2009р. Державної житлово-комунальної інспекції в м. Києві, а також на практику Верховного суду України зі справ про спонукання до укладення договору, а саме на Постанову №6-110цс12 від 10.10.2012р.

Аналізуючи Договір ДХ314 Ж-04/06 відносин власника приміщення житлового комплексу та управителя від 01.05.2006р. суд приходить до висновку, що оспорюваний договір укладений як комплексний договір по управлінню та наданню житлово-комунальних послуг, в тому числі на утримання будинку, постачання холодної та гарячої води, опалення. Таким чином вимоги відповідності змісту оспорюваного договору Типовому договору, який затверджений постановою КМУ №560 від 12.07.2005р. не може розповсюджуватися на оспорюваний договір, оскільки останній не є виключно договором про надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій.

ЦК України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст. ст. 642 - 643 ЦК України.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою шостою статті 203 цього Кодексу.

Позивачем не доведено наявності підстав зазначених в ст. 203 ЦК України для визнання Договору ДХ314 Ж-04/06 відносин власника приміщення житлового комплексу та управителя від 01.05.2006р. недійсним.

Таким чином, суд дійшов до висновку про недоведеність та необґрунтованість заявлених позовних вимог ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРЯД.ОК. Управління та експлуатація нерухомості» про визнання недійсним Договору ДХ314 Ж-04/06 відносин власника приміщення житлового комплексу та управителя від 01.05.2006р. на підставах, викладених в зустрічній позовній заяві.

Також, не підлягають задоволенню вимоги відповідача до позивача в частині стягнення з останнього на користь відповідача моральної шкоди.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди відповідач зазначає, що позивач завдав їх моральних страждань у зв'язку обмеження у наданні житлово-комунальних послуг, а саме невчасним включенням опалення в квартирі АДРЕСА_1, в якій проживає відповідач.

Надані суду акт фіксування блокування картки доступу до паркінгу в АДРЕСА_1 від 05.08.2011р. та акт про відсутність опалення в житловому приміщенні від 14.10.2011 р не містять даних, що особи які приймали участь у його складанні є мешканцями цього ж будинку, а також не є підтвердженням того, що зазначені відключення мали місце саме з метою обмеження ОСОБА_5 у отриманні житлово-комунальних послуг.

Статтею 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачений порядок пред'явлення претензії споживачів до виконавців.

В разі незадоволення якістю наданих житлово-комунальних послуг, відповідно до ст.18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право викликати представника виконавця для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо.

Як вбачається з матеріалів справи представник виконавця не викликався, акт-претензії споживача складено не було. Відповідачем не надано до зустрічної позовної заяви документів (доказів) які б свідчили про дотримання відповідачем порядку пред'явлення претензії та документів, які б свідчили про неналежне надання позивачем житлово-комунальних послуг відповідачеві.

Права та обов'язки споживача у сфері житлово-комунальних послуг зазначені в ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», де не передбачено відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ненаданням чи неналежним наданням житлово-комунальних послуг.

Відтак, зазначені відповідачем, обставини, як підстави для зобов'язанняпозивачем відшкодувати завдану моральну шкоду не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, а тому заявлені зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору підлягають відшкодуванню відповідачем за правилами ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст. 66,67,68, 151 ЖК України, ст. 322 ЦК України, ст.ст. 10,11,60,61,147,212,213-215,218 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРЯД.ОК. Управління та експлуатація нерухомості» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_5 (ідн.НОМЕР_1, зареєстрованої: АДРЕСА_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРЯД.ОК. Управління та експлуатація нерухомості» (юридична адреса: м. Київ вул. Жилянська, 59, код ЄРДПОУ 32244592) заборгованість за житлово-комунальні послуги по квартирі АДРЕСА_1 за період з 01.07.2010 року по 01.11.2013 року у сумі 50 222 (п'ятдесят тисяч двісті двадцять дві) грн 13 к.

Стягнути з ОСОБА_5 (ідн.НОМЕР_1, зареєстрованої: АДРЕСА_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРЯД.ОК. Управління та експлуатація нерухомості» (юридична адреса: м. Київ вул. Жилянська, 59, код ЄРДПОУ 32244592) заборгованість по паркомісцю АДРЕСА_1 у сумі 8 592 (вісім тисяч п'ятсот дев'яносто дві) грн 00 к.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРЯД.ОК. Управління та експлуатація нерухомості», треті особи Спільне підприємство фірма «Київ-Донбас», Обєднання співвласників багатоквартирного будинку «Дипломат Хол» про визнання договору недійсним та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 (ідн.НОМЕР_1, зареєстрованої: АДРЕСА_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРЯД.ОК. Управління та експлуатація нерухомості» (юридична адреса: м. Київ вул. Жилянська, 59, код ЄРДПОУ 32244592) судовий збір у сумі 294 (двісті дев'яносто чотири) грн 07к.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Н.М. Сальникова