Рішення № 40283695, 29.08.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № Провадження №361/1844/13-ц 22-ц/780/3287/14 Головуючий у І інстанції Білик Г.О.Категорія42Доповідач у 2 інстанціїМихайло 29.08.2014 ______________

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

26 серпня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Поліщука М.А.

суддів: Лащенка В.Д., Коцюрба О.П.

при секретарі Лопатюк В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 2 квітня 2014 року у справі за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житлом та своїм майном за місцем реєстрації,-

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2011 року ОСОБА_2 звернувся в суд із зустрічним позовом і просив зобов'язати ОСОБА_3 не чинити позивачу перешкод у користуванні жилим приміщенням площею 11,7 кв.метрів, підсобними приміщеннями та належним йому майном за місцем реєстрації в квартирі АДРЕСА_1.

Свої вимоги обґрунтував тим, що 27 грудня 1996 року він був зареєстрований у вказаній квартирі як член сім'ї співвласника квартири ОСОБА_4, що доводиться йому матір'ю, якій на той час належало 3/8 частини вказаної квартири. З дня свого вселення до квартири, він почав користуватись разом з ОСОБА_4 ізольованою кімнатою площею 11,7 кв.м., вони брали участь у витратах на утримання будинку, прибудинкової території та сплачували комунальні платежі.

Згодом в дану квартиру вселилась сім'я ОСОБА_3, який набув право власності на частину вказаної квартири за договором дарування і з того часу між сім'ями стали виникали постійні конфлікти, а 26 вересня 2002 року повернувшись до квартири, він з ОСОБА_4 виявили на сходовій клітині металеву перегородку, що була замкнута на замок та перекривала вхід до їхньої та сусідньої квартир. Внаслідок таких дій відповідача, позивач був позбавлений можливості користуватись квартирою та особистими речами, які там залишилися.

В обґрунтування позову посилався також на те, що відповідачем не виконане рішення Броварського міськрайонного суду від 7.02.2005 року за позовом КП «Служба замовника» до ОСОБА_3, яким зобов'язано відповідача усунути незаконні переобладнання - встановлення дверного блоку на сходовій клітині будинку біля спірної квартири.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 2 квітня 2014 року позов задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_2 в користуванні житловою кімнатою площею 11,7 кв.метрів та підсобними приміщеннями в квартирі АДРЕСА_1.

В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду в частині відмови судом в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача не чинити перешкод в користуванні майном скасувати і ухвалити нове рішення, яким відшкодувати йому моральну шкоду, завдану порушенням його немайнових прав на користування житлом та своїм майном на місцем реєстрації, посилаючись на те, що суд не сприяв повному і всебічному з'ясуванню обставин, що мають значення для справи, невідповідність рішення суду Конституції України, порушення норм процесуального і матеріального права.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, посилаючись на незаконність рішення, ухвалення його з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_2 і задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 та скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення по суті позовних вимог із наступних підстав.

Відповідно до ст.309 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду не відповідає.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що право ОСОБА_2 на користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1, в якій він був зареєстрований в 1996 році із згоди на той час власника 3\8 частин вказаної квартири ОСОБА_4, не припинилось, є незмінним з моменту вселення, а тому він має право на безперешкодне користування вказаним житлом і дії ОСОБА_3 по вчиненню перешкод в користуванні житлом є незаконними.

Проте погодитись із вказаними висновками не можна, так як вони не відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено наступні обставини справи.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.04.1995 року мати позивача - ОСОБА_4 була власником 3/8 частини квартири АДРЕСА_1. (том 1 а.с.53).

27 грудня 1996 року ОСОБА_2 зареєстрований за вказаною адресою, що підтверджується копією паспорта (том 1 а.с.52) та довідкою ЖЕК№1 від 20.04.2004 року (том 1 а.с.78).

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2004 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 третя особа - ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договорів дарування недійсними первісний позов задоволено. Припинено право ОСОБА_4 на 3/8 частини квартири АДРЕСА_1 зі сплатою грошової компенсації на належну їй частку в розмірі 47 308 грн. Визнано ОСОБА_3 власником квартири АДРЕСА_1.

Зустрічний позов залишено без задоволення. (том 1 а.с.11-13, том 2 а.с.48-49).

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 5 лютого 2007 року у справі за позовом ОСОБА_4,ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_7 про вселення, встановлення порядку користування жилим приміщенням, відшкодування шкоди в позові відмовлено. (том 3 а.с.272-274).

Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції прийшов до висновку, що право ОСОБА_2 на користування жилим приміщенням за місцем своєї реєстрації залишилось незмінним з моменту вселення, а тому він має право на безперешкодне користування житловою кімнатою площею 11,7 кв. метрів та підсобними приміщеннями у квартиріАДРЕСА_1 і застосував до правовідносин сторін положення ст.ст.9, 71, 72, 116, 156 Житлового кодексу України, ст.405 ЦК України, ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року.

При апеляційному розгляді встановлено, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, наявним в матеріалах справи доказам дав неналежну правову оцінку, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно із ч.3 ст.9 Житлового кодексу Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст.156 Житлового кодексу Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналіз змісту наведених правових норм дає підстави для висновку, що право члена сім'ї співвласника квартири на користування житлом існує лише за умови, що ця особа залишається співвласником житла. Оскільки житлові права членів сім'ї власника квартири є похідними від прав власника цієї квартири, то припинення права власності особи на квартиру відповідно припиняє і право членів його сім'ї на користування цією квартирою.

Відповідно до ч.2 ст.346 ЦК України право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Одним із таких випадків є припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників якщо частка є незначною і не може бути виділена в натурі, що регулюється положеннями ч.1 п.1 ст.365 ЦК України.

Як вбачається із матеріалів справи рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2004 року, яке в установленому законом порядку набрало законної сили 14 липня 2005 року (том 1 а.с.204), припинено право ОСОБА_4 на 3/8 частини квартири АДРЕСА_1 зі сплатою грошової компенсації на належну їй частку в розмірі 47 308 грн. Визнано ОСОБА_3 власником квартириАДРЕСА_1.

До складу сім'ї ОСОБА_3 входять також: ОСОБА_8 - дружина, ОСОБА_9 - син, ОСОБА_10 - дочка, які зареєстровані та проживають у спірній квартирі, яка складається із 2 кімнат: житловою площею 16,40 кв.метрів та 11,70кв.метрів. (том 1 а.с.143).

Також встановлено, що первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про зняття з реєстраційного обліку залишено без задоволення рішенням апеляційного суду Київської області від 26 березня 2012 року ( том 2 а.с.128-131).

З врахуванням обставин, встановлених при апеляційному розгляді справи, суд першої інстанції до правовідносин сторін неправильно застосував положення ст.156 Житлового кодексу Української РСР, оскільки ОСОБА_2 не був і не є членом сім'ї ОСОБА_3, який є власником спірної квартири.

З цих-же підстав не регулюють вказані правовідносини і положення ст.405 ЦК України, застосовані судом першої інстанції.

Помилково судом також застосовано положення ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року, яка регулює підстави та порядок зняття з реєстрації з місця проживання.

Та обставина, що ОСОБА_2 27 грудня 1996 року був зареєстрований у вказаній квартирі із згоди на той час співвласника квартири ОСОБА_4, якій належало 3\8 частин у праві власності і це право власності ОСОБА_4 на частку у квартирі у встановленому законом порядку було припинено рішенням суду від 27 грудня 2004року, не надає права ОСОБА_2 на користування житловою кімнатою площею 11,7 кв.метрів та підсобними приміщеннями у спірній квартирі.

Нормами закону не передбачено при переході прав і обов'язків від попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом за членом сім'ї попереднього власника.

Право ОСОБА_2 на користування спірною квартирою припинено з часу набрання законної сили рішенням суду про припинення права власності на частку у спільному майні - квартирі ОСОБА_4, з дозволу якої він як член її сім'ї був вселений у квартиру, тобто з 14 липня 2005 року - дня постановлення ухвали колегією суддів апеляційного суду Київської області про залишення без змін ухвали судді Броварського міськрайонного суду від 28 лютого 2005 року, якою визнано неподаною і повернуто апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2004 року

На час ухвалення оскаржуваного рішення ОСОБА_3 є власником спірної квартири, а тому обґрунтованими є доводи поданої ним апеляційної скарги про порушення його права власності ухваленим рішенням суду, оскільки відповідно до вимог ст.ст.316, 319, 391 ЦК України він має право на здійснення права власності та вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Позивач також відповідно до ст.60 ЦПК України не довів, що у спірній квартирі, власником якої є ОСОБА_3, знаходиться належне йому майно, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в цій частині вимог.

Зазначена позивачем підстава позовних вимог - невиконання відповідачем рішення Броварського міськрайонного суду від 7.02.2005 року за позовом КП «Служба замовника» до ОСОБА_3, яким зобов'язано відповідача усунути незаконні переобладнання - встановлення дверного блоку на сходовій клітині будинку біля спірної квартири не є передбаченою законом підставою для задоволення позову.

Відповідно до ст.309 ЦПК України, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права рішення суду в частині позову про усунення перешкод в користуванні житлом за місцем реєстрації підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення, яким в позові відмовити.

В іншій частині рішення суду є законним і обґрунтованим, а тому його необхідно залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 на те, що рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2004 року є неналежним, недопустимим та недійсним доказом у справі, не містить посилань про набрання ним законної сили, не припинило право власності ОСОБА_4 на 3\8 частини спірної квартири, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 14 квітня 1995 року, є необґрунтованими.

Дійсно в матеріалах справи є неналежним чином завірена ксерокопія рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2004 року(том 1 а.с.11-13, том 2 а.с.48-49).

Проте ухвалення цього рішення судом 27 грудня 2004 року сторони визнають і не оспорюють.

Крім цього, як вбачається із журналу судового засідання від 1.04.2014 року, прослуховування технічного запису судового засідання від 1.04.2014 року суд першої інстанції оглянув і дослідив матеріали справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 третя особа - ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договорів дарування недійсними за 2004 рік.

При апеляційному розгляді встановлено, що вказане рішення в установленому законом порядку набрало законної сили 14 липня 2005 року (том 1 а.с.204). Тому вказаний доказ відповідає вимогам ст.ст.58, 59 ЦПК України.

Посилання апелянта на чинність свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого на ім.'я ОСОБА_4 від 14 квітня 1995 року, не заслуговують на увагу, оскільки вказане свідоцтво втратило свою чинність з часу набрання рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2004 року законної сили.

Інші доводи апеляційної скарги про фіктивність наданих суду ОСОБА_3 договорів дарування 3\8 та 1\4 частин спірної квартири підлягають відхиленню, так як тим-же рішенням суду від 27 грудня 2004 року відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договорів дарування недійсними.

Доводи апелянта щодо порушень судом вимог процесуального права при постановленні ухвал підлягають відхиленню, оскільки відповідно до ч.3 ст.309 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Інші доводи апеляційної скарги про те, що суд не сприяв повному і всебічному з'ясуванню обставин, що мають значення для справи, невідповідність рішення суду Конституції України, порушення норм процесуального і матеріального права не заслуговують на увагу і не впливають на законність і обґрунтованість рішення суду.

Керуючись ст.ст. 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 2 квітня 2014 року в частині позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житлом за місцем реєстрації скасувати і ухвалити нове рішення:

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житлом за місцем реєстрації - відмовити.

В іншій частині рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 2 квітня 2014 року залишити без змін.

Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: