Ухвала суду № 40282647, 07.08.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2014 р.Справа № 816/1601/4Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Водолажської Н.С. , Філатова Ю.М.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2014р. по справі № 816/1601/4

за позовом Виробничо-будівельного колективного підприємства "Рассвет"

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Виробничо-будівельне колективне підприємство "Рассвет" (далі - ВБКП "Рассвет"), звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - Кременчуцька ОДПІ), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17 квітня 2014 року № 0003121501/681, від 18 квітня 2014 року № 0001362201/689, № 0001372201/690 та № 0005631701/684.

Ухвалою від 22 травня 2014 року позовну заяву в частині вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 квітня 2014 року № 0003121501/681 - залишено без розгляду за клопотанням позивача.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2014р. по справі № 816/1601/14 позов задоволено.

Відповідач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представники позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, наполягаючи на законності і обґрунтованості постанови суду першої інстанції.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про причини неявки не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить поштове повідомлення.

Враховуючи положення ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що неприбуття представника відповідача не перешкоджає судовому розгляду справи, оскільки він був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, пояснення представників позивача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що позивач пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, Виробничо-будівельне колективне підприємство "Рассвет" зареєстровано як юридична особа Кременчуцької районною державною адміністрацією Полтавської області 01 липня 1997 року, код ЄДРПОУ 24831310, номер запису 1 569 120 0000 000105, перебуває на податковому обліку у відповідача та зареєстровано платником ПДВ з 15 травня 2006 року.

Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.

У період з 14 березня 2014 року по 27 березня 2014 року на підставі направлень від 13 березня 2014 року № 756/16-03-17-01, № 755/16-03-22-05, № 754/03-22-01 та № 753/16-03-22-01, виданих Кременчуцькою ОДПІ згідно із підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ, відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок проведено документальну планову виїзну перевірку ВБКП "Рассвет" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2012 року по 31 грудня 2013 року, законодавства про збір та облік єдиного соціального внеску за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року.

Результати перевірки оформлені актом від 03 квітня 2014 року № 923/16-03-22-01-08/24831310.

У висновках вказаного акту перевірки контролюючим органом відображено порушення позивачем приписів: пп. 14.1.159, 14.1.36, 14.1.27, 14.1.202, 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, 138.2, 138.4 ст. 138, пп. 139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 статті 139, п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, в результаті чого неправомірно віднесено суму 1280541,24 грн. до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування в періоді, що перевірявся, у тому числі за період з 01 липня 2012 року по 31 грудня 2013 року, а отже і порушено п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1280541,24 грн.; п. 198.1, 198.6 ст. 198, п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 48977,28 грн., у томі числі по періодам: за вересень 2012 року - 21666,25 грн., за жовтень 2012 року - 1466,64 грн., за листопад 2012 року - 16866,36 грн., за грудень 2012 року - 8978,03 грн. та завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту у сумі 7705 грн., у тому числі за грудень 2012 року; пп. 164.2.11 п. 164.2, п.164.5 ст. 164, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, пп. 170.9.1 та 170.9.2 п. 170.9 ст. 170, абз. "а" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України в результаті чого було позивачем недоутримано податку з доходів фізичних осіб у сумі 1139,60 грн., у тому числі за жовтень 2012 року - 890 грн., червень 2013 року - 249,49 грн. (а.с. 8-54, т.1).

На підставі даного висновку Акту перевірки, контролюючим органом прийнято наступні податкові повідомлення-рішення від 18 квітня 2014 року:

- № 0001362201/689, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1280541,24 грн.;

- № 0001372201/690, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах на суму 61221,25 грн., в тому числі 48977 грн. - за основним платежем, 12244,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0005631701/684, яким збільшено суму податкового зобовязання позивача з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку в розмірі 1771,78 грн., в тому числі 1139,60 грн. - за основним платежем, 632,18 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 56-58, т.1).

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені субєктом владних повноважень в основу спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 18 квітня 2014 року № 0001372201/690, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах на суму 61221,25 грн., в тому числі 48977 грн. - за основним платежем, 12244,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, колегія суддів виходить з наступного.

Правовідносини щодо формування платником податків податкового кредиту з 01 січня 2011 року врегульовано статтею 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI.

Так, в силу пункту 198.3 зазначеної статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до положень пункту 198.6 статті 198 вказаного вище Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, валові витрати для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, що є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відтак, надаючи правову оцінку рішенню контролюючого органу про визначення платнику податків грошового зобовязання, суд досліджує факт здійснення господарської операції (її реальність/товарність), на підставі якої таким платником сформовано дані податкового обліку.

З матеріалів справи слідує, що між позивачем (Покупець) та приватним підприємством "Сієра-Сервіс" (Продавець) укладено договір купівлі-продажу від 10 вересня 2012 року № 22/12-2 (а.с. 92-94, т.1).

Відповідно до умов вказаного договору Продавець продає, а Покупець набуває у власність сопло НК -10, в кількості згідно виставлених рахунків-фактур.

Поставка Товару Продавцем Покупцеві здійснюється повністю або окремими партіями, за домовленістю сторін, на умовах "EXW склад Продавця" (Інкотермс, 2000) за адресою: вул. Занасипський шлях, 4, м. Кременчук. Загальна вартість Товару відображається у товарних накладних, рахунках-фактурах, які є невід'ємною частиною даного договору

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до матеріалів справи, підставою для формування позивачем податкового кредиту були наступні податкові накладні, видані ПП "Сієра-Сервіс": від 11 вересня 2012 року № 1 на загальну суму 129997,50 грн., у тому числі ПДВ - 21666,25 грн.; від 31 жовтня 2012 року № 14 на загальну суму 8799,84 грн., у тому числі 1466,64 грн.; 08 листопада 2012 року № 2 на загальну суму 57198,96 грн., у тому числі ПДВ - 9533,16 грн.; від 12 листопада 2012 року № 3, на загальну суму 43999,20 грн., у тому числі ПДВ - 7333,20 грн.; від 05 грудня 2012 року № 1 на загальну суму 100098,18 грн., у тому числі ПДВ - 16683,03 грн. (а.с. 99, 104,109, 115, 121-122).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем долучено до матеріалів справи належним чином завірені копії наступних документів: рахунки-фактури від 11 вересня 2012 року № 1, від 30 жовтня 2012 року № 3010-1, від 08 листопада 2012 року № 0811-1, від 12 листопада 2012 року № 1211-2, від 05 грудня 2012 року № 0512-1; а також видаткові накладні від 11 вересня 2012 року № 2, від 31 жовтня 2012 року № 31/10-1, від 03 листопада 2012 року № 09/11-1, від 12 листопада 2012 року № 12/11-2, від 05 грудня 2012 року № 05/12-1 (а.с. 96-97, 102-103, 107-108, 113-114, 118-119, т.1).

Отриманий товар був оплачений ПП "Сієра-Сервіс" згідно банківських виписок з відмітками банківської установи, належним чином завірені копії яких долучені до матеріалів справи (а.с. 95, 100-101, 106, 111-112, 117, т.1).

Перевезення товару, придбаного у спірного контрагента, здійснювалось транспортом позивача, що перебуває у його власності відповідно до свідоцтв про державну реєстрацію транспортного засобу, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 54-56), та здійснювалась на підставі товарно-транспортних накладних, що підтверджується копіями останніх, що долучені до матеріалів справи (а.с. 98, 105, 110, 116, 120, т.1).

В подальшому придбані у вказаного контрагента товари використані при виконанні умов договору субпідряду від 17 січня2012 року № 17/01-СП 1, укладеного між позивачем та ТОВ "Паркінг+", реальність взаємовідносин з яким відповідачем не оспорюється та підтверджується долученими до матеріалів справ належним чином завіреними копіями вказаного договору, попередніх калькуляцій вартості виробництва продукції, актів списання та приймання виконаних будівельних робіт (а.с. 125-137, 139-156, т.1).

Посилання відповідача на наявність розбіжностей у відображені ПП "Сієра-Сервіс" у податковому зобо'язанні контрагентами останнього, суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Дана думка також висвітлена у ОСОБА_1 адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11.

Зауваження Кременчуцької ОДПІ стосовно обов'язковості сертифікації якості товарів, придбаних у вказаного вище контрагента, спростовується наявним у матеріалах справи листом Державного підприємства "Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" від 11 квітня 2014 року № 07-19/664, відповідно до якого зазначено, що спірна продукція, а саме - сопло НК-10, код ДКПП 28.11.23.600 не включена до переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні (а.с. 138, т.1).

Господарські операції позивача здійснювались в межах основних видів діяльності позивача за КВЕД.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції позивача зі спірним контрагентом у перевіряємий період мали реальний характер, викликаючи зміни в структурі активів позивача, підтверджені документами первинного бухгалтерського обліку, тому формування позивачем податкового кредиту з ПДВ на підставі належним чином оформлених податкових накладних ПП "Сієра-сервіс" ґрунтується на вимогах Податкового кодексу України.

Окрім того, позивачем було повністю здійснено розрахунки із вищезазначеними контрагентами за отримані товари, що підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень.

Таким чином, в ході судового розгляду справи в повному обсязі доведено реальність господарських операцій з придбання товарів, встановлено факт понесення позивачем витрат та сплати у ціні придбаних товарів податку на додану вартість, а також використання таких товарів у подальшій господарській діяльності позивача.

Беручи до уваги наведене, податкове повідомлення-рішення від 18 квітня 2014 року № 0001372201/690, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах на суму 61221,25 грн., в тому числі 48977 грн. - за основним платежем, 12244,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, суперечить вимогам Податкового кодексу України, винесене без урахування усіх обставин, які мають значення для прийняття такого рішення.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню від 18 квітня 2014 року № 0001362201/689, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1280541,24 грн, колегія суддів виходить з наступного.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом № 996-XIV. Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст. 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 ст. 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З матеріалів справи слідує, що у період, який перевірявся, між позивачем (Покупець) та ФОП ОСОБА_2 (Продавець) укладено договір купівлі-продажу від 14 грудня 2012 року № 34/12 (а.с. 158-160, т. 1).

Відповідно до умов вказаного договору Продавець продає, а Покупець набуває у власність: плита гранітна полірована 300*L*20 у кількості 2635 шт. за ціною 207,82 грн.; плита гранітна полірована 400*L*20 у кількості 2030 шт. за ціною 207,42 грн.; плита гранітна полірована 300*L*30 у кількості 1555 шт. за ціною 259,77 грн.; плита гранітна полірована 400*L*30 у кількості 870 шт. за ціною 259,77 грн.

Поставка Товару здійснюється повністю або окремими партіями, за домовленістю сторін, на умовах "EXW склад Продавця" (Інкотермс, 2000) за адресою: вул. Занасипський шлях, 4, м. Кременчук.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем долучено до матеріалів справи належним чином завірені копії наступних документів:

- накладні: від 15 лютого 2012 року № 1, від 05 березня 2012 року № 2, від 13 березня 2012 року № 3, від 15 березня 2012 року № 4, від 28 березня 2012 року № 5, від 29 березня 2012 року № 6, від 01 квітня 2012 року № 7, від 08 квітня 2012 року № 8, від 30 квітня 2012 року №9, від 15 травня 2012 року № 10, від 29 травня 2012 року № 11, від 19 червня 2012 року № 12, від 12 липня 2012 року № 13, від 19 липня 2012 року № 14, від 29 липня 2012 року № 15, від 07 серпня 2012 року № 16, від 28 серпня 2012 року № 17, від 27 листопада 2012 року № 18; видаткові касові ордери: від 15 лютого 2012 року, від 12 березня 2012 року, від 13 березня 2012 року, від 15 березня 2012 року, від 28 березня 2012 року, від 29 березня 2012 року, від 01 квітня 2012 року, від 28 серпня 2012 року, від 27 листопада 2012 року (а.с. 161-175, 183, 187, 189, 191, 194, 199, 202, 205, 208, 210-211, т.1).

Отриманий товар був оплачений ФОП ОСОБА_2 згідно банківських виписок з відмітками банківської установи, належним чином завірені копії яких долучені до матеріалів справи (а.с. 176-182, 184-186, 188, 190, 192-193, 195-198, 200-201, 202-203, 206-207, т.1).

Перевезення товару, придбаного у спірного контрагента, фактично не здійснювалось, оскільки спірні товарно-матеріальні цінності, до моменту продажу позивачу, перебували на відповідальному зберіганні відповідно до договору від 18 вересня 2012 року № 2, укладеного з міжнародною науково-виробничою корпорацією "Владимир", що відповідачем не спростовано та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (а.с. 83-86, т.2).

В подальшому придбані у ФОП ОСОБА_2 товари використані при виконанні умов контракту від 23 липня 2010 року № 1, укладеного між позивачем та ТОВ "Віс" (Російська федерація), відповідно до умов якого здійснювались поставки будівельних, оздоблювальних та інших матеріалів з натурального каменю.

Вказані господарські взаємовідносини підтверджуються долученими до матеріалів справи належним чином завіреними копіями вказаного контракту, митними деклараціями, рахунками та пакувальними листами (а.с. 243-250, т.2; 1-26, т.2).

Посилання Кременчуцької ОДПІ на пов'язаність осіб позивача та його контрагента відповідно до пп. 14.1.159 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, судом оцінюється критично, оскільки наявність чи відсутність таких зв'язків не є самою по собі підставою для встановлення порушень в частині податкового законодавства.

Під час віднесення фізичної особи до категорії пов'язаних слід ураховувати, що загальна частка корпоративних прав підприємства (голосів у керівному органі), якою вона володіє, визначається як частка корпоративних прав, що безпосередньо належить такій фізичній особі, та частка корпоративних прав, що належить юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою.

Натомість відповідачем не наведено таких відомостей, а тому, на думку суду, така обставина не може впливати на право позивача у частині формування валових витрат та подальшого визначення сум від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Відповідно до акту перевірки та заперечень Кременчуцька ОДПІ при аналізі господарської діяльності позивача зроблено висновок про здійснення останнім економічної діяльності, що характеризується витратами на виробництво, що не направлена на отримання прибутків. Таким чином, актом перевірки визначено, що така діяльність заснована на меті отримання податкової вигоди без мети сплати податку на прибуток до Державного бюджету та з порушенням принципу фіскальної достатності.

Оцінюючи твердження перевіряючих про збитковість господарської діяльності ВБКП "Рассвет" як підставу встановлення порушення останнім норм діючого податкового законодавства, колегія суддів наголошує на наступному.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

При цьому, колегія суддів враховує, що Верховний суд України в постанові від 28.02.2011 року № 21-13а11 вказав: "...господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності. Збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю Підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції".

Відповідно до частини другої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Наведені відповідачем в акті перевірки твердження щодо ведення відповідачем завідомо збиткової діяльності, що порушує суспільний порядок, жодними доказами не підтверджені і відповідачем не обґрунтовані.

Сам по собі факт наявності у позивача збитків за відсутності умислу посадових осіб на їх спричинення не свідчить про відсутність у позивача мети отримання прибутку, а є лише негативним результатом від здійснення господарської діяльності.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог чинного законодавства України, сформовані на підставі аналізу фінансової діяльності спірних контрагентів є необґрунтованими, оскільки результати аналізу фінансово-господарської діяльності контрагентів відповідно до вимог податкового законодавства України не можуть бути підставами для висновків в частині податкового обліку позивача.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги ВВБКП "Рассвет" в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18 квітня 2014 року № 0001362201/689, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1280541,24 грн - підлягають задоволенню.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню від 18 квітня 2014 року № 0005631701/684, яким збільшено суму податкового зобовязання позивача з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку в розмірі 1771,78 грн, в тому числі 1139,60 грн - за основним платежем, 632,18 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями, колегія суддів виходить з наступного.

У перевіряємому періоді підприємством видавались кошти під звіт працівникам на відрядження та господарські потреби.

До звітів про використання коштів наданих на відрядження або під звіт додаються документи, що не в повному обсязі підтверджують витрату коштів на господарські потреби підприємства на суму 6457,75 грн., а саме: проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (встановленої форми та змісту), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів.

Відповідно до пп. 164.2.11, п. 164.2. ст. 164 до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються сума надміру втрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до пункту 170.9 статті 170 Податкового Кодексу України.

Відповідно до пп. 170.9.1. п.170. 9. ст. 170 Податкового Кодексу України податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого пп. 170.9.2 т. 170.9 ст.170 строку, є особа, що видала таку суму, а саме: б) під звіт для здійснення окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала, - у сумі, що перевищує над суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій.

Згідно п.164.5 ст.164 Податкового кодексу України під час нарахування (надання) доходів у будь-якій негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені згідно з цим Кодексом, помножена на коефіцієнт, який обчислюється за такою формулою: К = 100 : (100 - Сп), де К - коефіцієнт; Сп - ставка податку, встановлена для таких доходів на момент їх нарахування. У такому самому порядку визначаються об'єкт оподаткування і база оподаткування для коштів, надміру витрачених платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки.

На підставі пп. 168.1.1 п. 168.1 ст.168 Податкового Кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобовязаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 167 цього Кодексу.

Підпунктом "а" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України встановлено, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Відповідно до позиції відповідача сума коштів у розмірі 6457,75 грн., отримана під звіт, документально не підтверджена підзвітною особою, відповідно до зазначених норм податкового законодавства, у зв'язку з чим зафіксоване таке порушення.

Проте, з матеріалів справи слідує, що підзвітними особами на підтвердження використання коштів надано чеки на придбання дизельного палива у населених пунктах по маршруту слідування відповідно до подорожніх листів. На підтвердження даної обставини до матеріалів справи долучені належним чином завірені копії вказаних чеків, звітності та подорожніх листів (а.с. 27-38, т.2).

Інших належних та допустимих доказів на підтвердження встановленого Кременчуцькою ОДПІ порушення, суду не надано.

Відповідно до частини першої статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірних повідомлень-рішень покладено на податковий орган.

В даному випадку відповідач не довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2014р. по справі № 816/1601/4 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

ОСОБА_3Судді

ОСОБА_4

ОСОБА_5

Повний текст ухвали виготовлений 12.08.2014 р.