Постанова № 402812, 23.01.2007, Господарський суд Чернігівської області

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

________________

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 7-38-36, факс 7-44-62

Іменем України

ПОСТАНОВА

"23" січня 2007 р. Справа № 17/372/35

м. Чернігів « 23 »січня 2007 року

Суддя Кушнір І.В. розглянув у відкритому судовому засіданні за участю:

Секретаря судового засідання: Чепурна О.В.

Представника позивача: Телєгіна Т.О. –провідний спеціаліст, довіреність №04-30/81 від 20.01.2007р.;

Представника відповідача: не з’явився.

матеріали справи №17/372/35

За ПОЗОВОМ: Відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області

14017, м. Чернігів, вул. Комінтерну, 14

До ВІДПОВІДАЧА: Товариства з обмеженою відповідальністю „Лисогір”

17200, Чернігівська область, Талалаївський район, с. Довгалівка

Про стягнення 3351,72 грн. штрафних санкцій

СУТЬ СПОРУ :

Заявлено позов про стягнення штрафних санкцій в сумі 3351,72 грн. за недотримання у 2005 році передбаченого законодавством нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Відповідач відзив на позовну заяву або письмові пояснення суду не надав, представника для участі в судовому засіданні не направив, хоча двічі належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи (поштові повідомлення про вручення поштового відправлення №292600 та №318391 свідчать про вручення ухвали, повістки, копії позову з додатками 16.12.06р. та 11.01.07р. відповідно).

За таких обставин, неявка представника Відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті. Справа розглядається за наявними матеріалами.

Заслухавши представника Позивача та дослідивши надані докази, суд –

ВСТАНОВИВ :

Статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів” № 875-ХІІ від 21.03.1991 р. (далі –Закон №875), передбачено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Згідно форми №10-ПІ державно-статистичної звітності “Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів” за 2005 рік середньо облікова чисельність штатних працівників у Відповідача становить 58 штатних працівників.

4% норматив становить 2 робочих місця.

Згідно вищевказаного звіту у 2005 році у Відповідача інваліди не працювали.

Згідно п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95р. №314 (далі Положення):

“Робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації (далі - підприємство) незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.”

Відповідно п.3 Положення, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Згідно п.5 Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування ) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до п.14 вищезазначеного Положення підприємства:

· у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів;

· визначають види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів;

· інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів;

Згідно ст.18 Закону №875 працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 03.05.1995р., передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Обов’язки зазначених органів щодо працевлаштування інвалідів конкретизовані пунктами 11,12 Положення, згідно з якими місцеві органи соціального захисту населення виявляють інвалідів, які бажають і можуть працювати, щомісячно надсилають державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати, із зазначенням професій та спеціальностей, подають службі зайнятості заявки на професійне навчання інвалідів та ведуть інформаційний банк даних на інвалідів, які працюють і бажають працювати.

Таким чином, на органи соціального захисту не покладені обов’язки вести облік вільних або створених робочих місць для інвалідів та безпосередньо направляти інвалідів на підприємства для працевлаштування. Разом з тим, такі обов’язки покладені на державну службу зайнятості.

Тобто, згідно вимог вищевказаного Положення, нині діючі державні органи (служба зайнятості та органи соціального захисту населення), кожні в межах своєї компетенції організовують працевлаштування інвалідів, а не безпосередньо підприємства, обов’язок яких лише полягає у створенні робочих місць.

З аналізу викладених норм слідує, що до направлення органами державної служби зайнятості, або іншими уповноваженими органами, інвалідів на підприємство для працевлаштування, підприємство зобов’язане:

1. Створити робочі місця для працевлаштування інвалідів.

2. Проінформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про створені місця для працевлаштування інвалідів.

Згідно листа Талалаївського райцентру зайнятості протягом 2005 року ТОВ «Лисогір»звітів форми 3-ПН не надавало, в зв`язку з чим направлення на працевлаштування інвалідів на вказане підприємство не проводилось.

Витребувані судом документи, які могли б підтвердити, створення Товариством в належній кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про них державної служби зайнятості, Відповідач не надав.

За таких обставин, суд доходить висновку, що Відповідачем не виконано його обов’язок, передбачений ст.19 Закону №875, створити робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про них державну службу зайнятості.

Таким чином, невиконання нормативу становить 2 робочих місця.

Відповідно до ч.1 ст. 20 Закону №875, Підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.

Середньорічна заробітна плата штатного працівника Відповідача обчислена шляхом ділення фонду оплати праці на середньооблікову чисельність штатних працівників, становить 1675,86 грн., таким чином сума штрафних санкцій, яку має сплатити Відповідач, становить 3351,72 грн.

Відповідно до п.4 Порядку сплати підприємствами, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. №1767, штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Дані вимоги Відповідач не виконав та штрафні санкції в установлений строк не сплатив.

Згідно ч.2 п.11 зазначеного Порядку, у разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.

Докази, які спростовують вищевказані обставини, Відповідач не надав.

На підставі викладеного, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.4 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України:

“У справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.”

Покладення на Відповідача держмита у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, даною статтею взагалі не передбачено.

На підставі викладеного, суд не знаходить підстав для покладення на Відповідача обов’язку сплачувати держмито за розгляд даної справи.

Керуючись ст.ст.94, 158-163, п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Лисогір” (17200, Чернігівська область, Талалаївський район, с. Довгалівка, р/р 260015298 у ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”, МФО 353348, код ЄДРПОУ 30866180) в дохід Державного бюджету України (отримувач: Державний бюджет Талалаївського району, банк отримувача: УДК у Чернігівській області, рахунок: 31214230600507, МФО 853592, код ЄДРПОУ 22827315) 3351 грн. 72 коп. штрафних санкцій.

Виконавчий лист видати після набрання постановою законної сили в разі надходження заяви особи, на користь якої ухвалено судове рішення.

3. Дана Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного господарського суду в наступному порядку. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

4. Дана Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

5. Дана Постанова після набрання законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Суддя І.В. Кушнір