Постанова № 40274345, 26.08.2014, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1

_____________________

Справа № 520/17795/13-а

Провадження № 2-а/520/90/14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.08.2014 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Петренка В.С.

за участю секретаря Гарнаженко Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом

ОСОБА_2

до виконуючого обовязки Одеського міського голови, секретаря Одеської міської ради ОСОБА_3, Одеського міського голови ОСОБА_4, Одеської міської ради, Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради

про скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся з позовом до виконуючого обовязки Одеського міського голови, секретаря Одеської міської ради ОСОБА_3, Одеської міської ради, третя особа Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради.

В подальшому позивач уточнив субєктний склад учасників процесу, визначивши в якості відповідачів виконуючого обовязки Одеського міського голови, секретаря Одеської міської ради ОСОБА_3, Одеського міського голову ОСОБА_4, Одеську міську раду, Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, а також уточнив позовні вимоги.

Відповідно до наданих уточнень ОСОБА_2 просить суд визнати протиправним та скасувати розпорядження виконуючого обовязки Одеського міського голови, секретаря Одеської міської ради ОСОБА_3 № 1781/К-01/079281 від 03.12.2013 року; поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді заступника начальника Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради; стягнути з Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 28 листопада 2013 року до дня поновлення на роботі; допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі і стягнення на його користь заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 посилається на те, що з 26.11.2010 року він був призначений на посаду головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку, діловодства та кадрового забезпечення Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради згідно розпорядженню Одеського міського голови № 1509/к-01 р від 26.11.2010 р. З 21.08.2012 р. позивач був переведений на посаду заступника начальника Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради згідно розпорядження Одеського міського голови № 1075/К-01/073442 від 17.08.2012 р.

Позивач стверджує, що весь цей час він працював у вказаному Управлінні, сумлінно та професійно, виконував покладені на нього обов'язки, суворо додержувався правил внутрішнього трудового розпорядку, жодного разу не притягувався до дисциплінарної відповідальності та до будь-якої іншої відальності.

ОСОБА_2 також вказує, що 28.11.2013 року він був звільнений з посади на підставі п. 4 ст. 40 КзПП України у зв'язку із вчиненням прогулу без поважних причин, згідно розпорядження в.о. Одеського міського голови, секретаря Одеської міської ради ОСОБА_3 № 1781/К 079281 від 03.12.2013 року, про що відповідачем був зроблений відповідний запис в трудову книжку.

Позивач вважає, що розпорядження в.о. Одеського міського голови, секретаря Одеської міської ради ОСОБА_3 № 1781/К-01/079281 від 03.12.2013 року є протиправним та підлягає скасуванню, а звільнення позивача з посади є незаконним, посилаючись на наступне.

27.11.2013 року позивач перебував на робочому місці, однак приблизно о 16 год. 30 хв. позивачу стало зле, у зв'язку з чим він був змушений звернутися за лікарською допомогою, про що усно повідомив свого безпосереднього керівника начальника Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради ОСОБА_5

ОСОБА_2 стверджує, що у період з 28.11.2013 року по 20.12.2013 року (п'ятниця) включно він хворів, на підтвердження чого надав суду копії листків непрацездатності серії АГК № 049044, виданий 02.12.2013 р., та серії АГЕ № 349737, виданий 13.12.2013 р.

За твердженням ОСОБА_2 28.11.2013 року він додатково повідомив свого безпосереднього керівника начальника управління про хворобу телефонним дзвінком.

У п'ятницю, 20.12.2013 року, після завершення лікування, ОСОБА_2 з'явився до місця своєї роботи, однак йому було повідомлено, що він звільнений з роботи, при цьому листки непрацездатності у ОСОБА_2 прийняти відмовились.

20.12.2013 року позивача ознайомили з оскаржуваним розпорядженням про звільнення та видали трудову книжку із записом про звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Позивач вказує, що лише 20.12.2013 року він мав можливість ознайомитись та отримати копію розпорядження про звільнення, в якому зазначено, що його звільнено на підставі п. 4 ст. 40 КзПП України, за прогул без поважних причин, у зв'язку з відсутністю 27.11.2013 року на робочому місці без поважних причин, підставою чого слугував акт про відсутність робітника на робочому місці від 27.11.2013 року.

ОСОБА_2 вважає, що його звільнення відбулось із порушенням норм трудового законодавства, оскільки відсутність позивача на робочому місті 27.11.2013 року була обумовлена поважними причинами, не тривала більше трьох годин протягом робочого дня та, крім того, була погоджена з керівником управління в усній формі. Позивач зазначає, що у нього навіть не було взято пояснень про причини його відсутності.

Отже, ОСОБА_2 наполягає на тому, що причини його відсутності на роботі після 16 год. 30 хв. 27.11.2013 р. є поважними та не можуть вважатись прогулом в розумінні п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Крім того, за твердженням ОСОБА_2, відповідач в.о. Одеського міського голови, секретар Одеської міської ради ОСОБА_3 порушив вимоги ч. 3 ст. 40 КЗпП України, згідно якої не допускасться звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності. Як вбачається з розпорядження про звільнення, воно датується 03.12.2013 р., тобто було прийнято в період тимчасової непрацездатності позивача.

Окрім викладеного, позивач вказує також на порушення порядку накладення дисциплінарного стягнення, передбаченого ст. 47 КЗпП України, відповідно до положень якої власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи, проте цього зроблено не було.

Безпідставно, як на думку ОСОБА_2, застосувавши до нього дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, відповідачами були порушені вимоги ст. 149 КЗпП України, яка встановлює, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку

Викладені обставини зумовили звернення ОСОБА_2 до суду із адміністративним позовом.

У судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник наполягали на задоволенні позову.

Представник Одеського міського голови ОСОБА_4, який одночасно є представником Одеської міської ради, а також представник Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради у судове засідання зявилися, заперечували проти задоволення позову, вказували, що звільнення відбулось із додержанням вимог трудового законодавства.

У наданому суду письмовому запереченні, представник Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради вказував, що один з листків непрацездатності був виданий Донецьким обласним клінічним територіальним медичним об'єднанням, яке знаходиться за адресою: м. Донецьк, пр. Ілліча, 14, до якого позивач прибув вже 28.11.2013 року, що, на думку відповідачів, суперечить здоровому глузду та викликає сумніви щодо дійсності ситуації та справжності пояснень позивача, адже ОСОБА_2 не надано жодного доказу, які свідчили б про дійсність вимушеного лікарняного відрядження до м. Донецьк 28.11.2013 року.

У запереченні на позов Управління вказує, що надає суду засвідчений печаткою установи доказ, відповідно до якого жоден з працівників Управління не знає та не був свідком подій на які посилається позивач, однак такого доказу протягом розгляду справи суду надано так і не було.

Представник Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради посилається на протокол засідання профспілкового комітету Управління, відповідно, а також на акт про відсутність робітника на робочому місці, зі змісту яких вбачається, що позивач був відсутній на робочому місці без наявних на то підстав та надання будь-яких обґрунтувань, проте відповідачами суду не були надані ні протокол засідання профспілкового комітету Управління, ні акт про відсутність робітника на робочому місці.

Представник Управління вказує, що впродовж 25.11.2013 року та 26.11.13 року головним спеціалістом з кадрової роботи Управління вживались усі можливі заходи для встановлення зв'язку з позивачем, але лише наприкінці робочого дня 27.11.2013 року у телефонному режимі його було повідомлено про необхідність надання пояснень та запрошено на засідання профспілкового комітету яке відбуватиметься 29.11.13 р.

Відповідач зазначає, що засідання профспілкового комітету відбулось за відсутністю позивача, на ньому було розглянуто низку питань та прийняте рішення про звільнення з роботи ОСОБА_2 в порядку та на умовах п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Представник Управління також зазначає, що 30.11.2013 року з метою належного, особистого сповіщення ОСОБА_2 про прийняте рішення чотири співробітника Управління були відряджені до місця реєстрації позивача з метою надання йому копії протоколу засідання профспілкового комітету №5 під розпис. На момент прибуття співробітників ОСОБА_2 знаходився за місцем реєстрації, прийняти копію протоколу відмовився. З цього приводу на зворотній сторінці протоколу засідання співробітниками був складений акт в довільній формі відповідно до якого позивач відмовився від отримання копії протоколу, який надавався співробітниками Управління для вручення ОСОБА_2

Секретар Одеської міської ради ОСОБА_3, який на момент видання оскаржуваного розпорядження виконував обовязки Одеського міського голови, у судове засідання не зявився, повідомлений належним чином.

Вислухавши пояснення позивача ОСОБА_2, його представника, представника Одеського міського голови ОСОБА_4, який одночасно є представником Одеської міської ради, а також представника Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у судовому засіданні 26.11.2010 року позивач був призначений на посаду головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку, діловодства та кадрового забезпечення Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради згідно розпорядження Одеського міського голови № 1509/к-01 р від 26.11.2010 року. З 21.08.2012 року ОСОБА_2 був переведений на посаду заступника начальника Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради згідно розпорядження Одеського міського голови № 1075/К-01/073442 від 17.08.2012 року.

За період трудової діяльності ОСОБА_2 жодного разу не притягувався до дисциплінарної як і до будь-якої іншої відповідальності, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія його трудової книжки.

З 28.11.2013 року ОСОБА_2 був звільнений з посади заступника начальника Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з вчиненням прогулу без поважних причин, згідно розпорядження в.о. Одеського міського голови, секретаря Одеської міської ради ОСОБА_3 № 1781/К 079281 від 03.12.2013 року, про що був зроблений відповідний запис в трудову книжку (а.с. 18).

З пояснень позивача слідує, що 27.11.2013 року ОСОБА_2 перебував на робочому місці, однак протягом робочого дня, приблизно о 16 год. 30 хв. йому стало зле, у зв'язку з чим він був вимушений звернутися за лікарською допомогою, про що усно повідомив свого безпосереднього керівника начальника Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради ОСОБА_5

Судом також встановлено, що ОСОБА_2 у звязку із перенесеною у м. Донецьку операції з трансплантації нирки (а.с. 79-80) є інвалідом першої групи та згідно довідки до акту огляду МСЕК потребує постійного стороннього догляду (а.с. 9, 10).

У судовому засіданні ОСОБА_2 пояснив суду, що у звязку із загрозою відторгнення нирки він був вимушений 28.11.2013 року терміново звернутися за медичною допомогою до Донецького клінічного територіального медичного обєднання, тобто до лікувального закладу, який здійснював позивачу операцію з трансплантації нирки.

Таким чином, у період з 28.11.2013 року по 20.12.2013 року включно ОСОБА_2 хворів, перебував на стаціонарному лікуванні у КУ «Донецьке клінічне територіальне медичне обєднання», а в подальшому у КУ «ОСОБА_1 клінічна лікарня № 10», що підтверджується копіями листків непрацездатності серії АГК № 049044, виданий 02.12.2013 р., та серії АГЕ № 349737, виданий 13.12.2013 р (а.с. 12, 13), оригінали яких були оглянуті у судовому засіданні.

На виконання вимог ухвали суду про витребування доказів КУ «ОСОБА_1 клінічна лікарня № 10» надіслала суду завірені копії медичної документації з приводу перебування ОСОБА_2 на стаціонарному лікуванні у період з 03.12.2013 року по 13.12.2013 року (а.с. 118-134), оскільки сам факт такого лікування відповідачами заперечувався та ставився під сумнів.

З вказаної вище медичної документації вбачається, що ОСОБА_2 дійсно перебував у стаціонарі лікарні, а доводи відповідачів щодо фіктивності листків непрацездатності суд вважає неспроможними.

Позивач також пояснив суду, що 28.11.2013 року він додатково повідомив свого безпосереднього керівника начальника управління про хворобу телефонним дзвінком.

20.12.2013 року, після завершення лікування, ОСОБА_2 з'явився до місця роботи, однак йому було повідомлено, що він звільнений з роботи, при цьому оригінали листків непрацездатності у ОСОБА_2 прийняти відмовились.

Лише 20.12.2013 року позивач мав можливість ознайомитись та отримати копію оскаржуваного розпорядження про звільнення, в якому зазначено, що його звільнено на підставі п. 4 ст. 40 країни, за прогул без поважних причин, у зв'язку з відсутністю нібито 27.11.2013 р. на робочому місці без поважних причин, підставою чого слугував акт про відсутність робітника на робочому місці від 27.11.2013 р. Із самим актом позивача не ознайомили, копію не надали.

У судовому засіданні представник Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради стверджував, що у вказаному акті зазначено про відсутність ОСОБА_2 на робочому місці не 27.11.2013 року, а 25.11.2013 року та 26.11.2013 року, проте в порушення вимог ч. 2 ст. 71 КАС України копію вищезазначеного акту, як і будь-яких інших доказів відсутності позивача на робочому місці з 25.11.2013 року по 27.11.2013 року суду не надав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради як і в.о. Одеського міського голови ОСОБА_3 при прийнятті розпорядження не було враховано, що відсутність ОСОБА_2 на робочому місті після 16 год. 30 хв. 27.11.2013 року була викликана поважними причинами, не тривала більше трьох годин протягом робочого дня 27.11.2013 року, була погоджена з його прямим керівником в усній формі.

Пояснень причин відсутності ОСОБА_2 на робочому місці керівництво Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради не отримало в порушення вимог ст. 149 КЗпП України.

Таким чином, суд вважає, що причини відсутності позивача на роботі після 16 год. 30 хв. 27.11.2013 р. є поважними, будь-яких доказів відсутності позивача на робочому місці до 27.11.2013 року в матеріалах справи немає, а тому позивач не допустив прогулу в розумінні п. 4 ст. 40 КЗпП України, тому його звільнення з цієї підстави не може вважатися законним.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.

Як вбачається із розпорядження про звільнення, воно датовано 03.12.2013 р., тобто було прийнято в період тимчасової непрацездатності позивача ОСОБА_2

Відповідно до вказаного розпорядження ОСОБА_2 звільнили 28.11.2013 року, однак під час розгляду даної справи Одеським міським головою ОСОБА_4 було прийнято розпорядження № 977к від 07.08.2014 року, яким внесені зміни у розпорядження в.о. Одеського міського голови, секретаря Одеської міської ради ОСОБА_3 № 1781/К 079281 від 03.12.2013 року щодо дати звільнення ОСОБА_2 Відповідно до цих змін ОСОБА_2 звільнили не 28.11.2014 року, а 30.12.2013 року (а.с. 107).

Судом також встановлені й інші порушення порядку звільнення ОСОБА_2

Ст. 47 КЗпП України вказує, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи, проте таких дій у порушення ст. 47 КЗпП України.

Лише 20.12.2013 р. позивача було ознайомлено із розпорядженням про звільнення та видана трудова книжка.

Застосувавши до ОСОБА_2 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, відповідачем були порушені вимоги ст. 149 КЗпП України, яка встановлює, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Згідно вимог ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено.

Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

В матеріалах справи взагалі відсутні будь-які докази надання згоди профспілкової організації на звільнення ОСОБА_2, хоча представник Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради у запереченні вказував, що таке засідання мало відбуватися 29.11.2013 року, тобто на день пізніше ніж був звільнений ОСОБА_2 (а.с. 95), однак у судовому засіданні представник відповідача усно посилався на одержання відповідної згоди профспілкової організації вже 28.11.2013 року.

За відсутності матеріалах справи копії відповідного подання та протоколу засідання профспілкової організації, суд не може пересвідчитися в тому чи надавалася згода профспілкової організації на звільнення ОСОБА_2, однак навіть якщо така згода і надавалася судовим розглядом встановлено, що всупереч вимог ст. 43 КЗпП України подання з проханням про отримання згоди на звільнення ОСОБА_2 за п. 4 ст. 40 КЗпП України членами профкому розглядалося без його участі та у день, коли він був відсутній на робочому місці і причини його відсутності з'ясовані не були.

Імперативні приписи ст. 43 КЗпП України зобовязують первинну профспілкову організацію відкласти засідання якщо працівник або його представник не з'явився в межах п'ятнадцятиденного строку, однак при розгляді подання про звільнення ОСОБА_2 це нормативне положення було порушено та проігноровано.

Представник Управління зазначав, що 30.11.2013 року з метою належного, особистого сповіщення ОСОБА_2 про прийняте рішення чотири співробітника Управління були відряджені до місця реєстрації позивача з метою надання йому копії протоколу засідання профспілкового комітету №5 під розпис. На момент прибуття співробітників ОСОБА_2 знаходився за місцем реєстрації, прийняти копію протоколу відмовився, про що на зворотній сторінці протоколу засідання співробітниками був складений акт в довільній формі відповідно до якого позивач відмовився від отримання копії протоколу.

Суд критично оцінює зазначені пояснення представника відповідача, оскільки згідно листка непрацездатності серії АГК № 049044 ОСОБА_2 з 28.11.2013 року по 02.12.2013 року включно перебував на стаціонарному лікуванні у м. Донецьку у КУ «Донецьке клінічне територіальне медичне обєднання» (а.с. 12), а тому жодним чином не міг бути за своїм місцем проживання у м. Одесі та відмовлятися від одержання документів.

Крім того, у судовому засіданні 01.08.2014 року судом було задоволено клопотання представника Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради щодо допиту свідків, які, за твердженням відповідача, могли підтвердити викладені у запереченні обставини, однак у судове засідання 11.08.2014 року та у судове засідання 26.08.2014 року жоден зі свідків не зявився.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порушення вимог ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачами, окрім письмових заперечень та усних пояснень у судовому засіданні, не надано суду жодного доказу на підтвердження законності оскаржуваного розпорядження та правомірності звільнення ОСОБА_2

Згідно ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Оскільки ОСОБА_2 було звільнено з роботи з грубим порушенням законодавства про працю, він підлягає поновленню на роботі, а Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради повинно виплатити ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 27329, 60 грн.

При здійсненні розрахунку заробітної плати за час вимушеного прогулу суд виходив з наступного.

Час вимушеного прогулу складає 160 робочих дня (грудень 2013 року 1 календарний день, січень 2014 року 21 робочий день, лютий 2014 року 20 робочих днів, березень 2014 року 20 робочих днів, квітень 2014 року 21 робочий день, травень 2014 року 19 робочих днів, червень 2014 року 19 робочих днів, липень 2014 року 23 робочих дня, серпень 2014 року 16 робочих днів).

Згідно з довідкою № 0113/1909 за підписом в.о. начальника та головного бухгалтера Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (а.с. 88) заробітна плата ОСОБА_2 за вересень - жовтень 2013 року складає (3511,13+4004,72) 7515 гривень 85 коп.

Середньоденна зарплата ОСОБА_2 складає 170,81 грн. (7515,85:44 (вересень 2013 року - 21 робочий день + жовтень 2013 року 23 робочих дня =44)=170,81).

Таким чином заробітна плата за час вимушеного прогулу складає 27329,60 грн. (170,81х160= 27329,60).

Враховуючи, що вимоги позивача є обґрунтованими, а адміністративним відповідачем суду не надано ніяких доказів на підтвердження правомірності свого рішення, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

З урахуванням того, що Одеським міським головою ОСОБА_4 було прийнято розпорядження № 977к від 07.08.2014 року, яким внесені зміни у розпорядження в.о. Одеського міського голови, секретаря Одеської міської ради ОСОБА_3 № 1781/К 079281 від 03.12.2013 року щодо дати звільнення ОСОБА_2 та дату звільнення відповідно змінили з 28.11.2014 року на 30.12.2013 року час вимушеного прогулу розраховується судом не з 28.11.2014 року, як просить у позові ОСОБА_2, а з 30.12.2014 року.

Відповідно до ст. 256 КАС України постанова суду підлягає негайному виконанню в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі і стягнення на його користь заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4-15, 18, 19, 79, 160 - 163, 185, 186, 256 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження виконуючого обовязки Одеського міського голови, секретаря Одеської міської ради ОСОБА_3 № 1781/К-01/079281 від 03.12.2013 року про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради згідно п.4 ст. 40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді заступника начальника Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради.

Стягнути з Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 60, код 25830731) на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 30 грудня 2013 року до 26 серпня 2014 року у розмірі 27329 (двадцять сім тисяч триста двадцять девять) грн. 60 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Звернути постанову до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі і стягнення на його користь заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць.

Постанову може бути оскаржено шляхом подання до Одеського апеляційного адміністративного суду через Київський районний суд м. Одеси апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Петренко В. С.