Постанова № 40273251, 04.08.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2014 р. Справа№ 910/2130/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Пашкіної С.А.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 28.04.2014

у справі №910/2130/14 (суддя - Чебикіна С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг Картон», м. Луцьк, Волинська обл.,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест», м. Київ,

про стягнення 989 416,47 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Плужник О.О. - представник (довіреність б/н від 18.04.2014);

від відповідача: Куркова А.В. - представник (довіреність б/н від 06.11.2013);

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юг Картон» (надалі - ТОВ «Юг Картон») звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» (надалі - ТОВ «РМ-Інвест» про стягнення 989 416,47 грн, з яких 927 161,47 грн основного боргу, 11 637,00 грн 3% річних та 50 618,00 грн пені, мотивуючи вимоги неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати вартості поставленого товару за договором поставки №ГК01/08/12 від 01.08.2012.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.04.2014 у справі №910/2130/14 позовні вимоги було задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг Картон» 877 161,47 грн боргу, 50 618,00 грн пені та 11 637,00 грн 3% річних. Провадження у справі в частині стягнення 112 255,00 грн боргу припинено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ТОВ «РМ-Інвест» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2014 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, скаржник посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2014 колегією суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів: Жук Г.А., Сухового В.Г. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 10.07.2014.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва без змін.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2014 та 21.07.2014 у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 21.07.2014 та 04.08.2014 відповідно.

Під час апеляційного провадження у справі через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відповідачем подані клопотання про призначення судової товарознавчої експертизи для визначення якості поставленої позивачем продукції та клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду справи №915/1168/14, порушеної ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.07.2014 за позовом ТОВ «РМ-Інвест» до ТОВ «Юг Картон» про визнання недійсним договору №ГК01/08/12 від 01.08.2012.

В судове засідання 04.08.2014 представники сторін з'явилися. Представник апелянта підтримав вказані клопотання про зупинення провадження у справі та призначення судової експертизи. Представник позивача проти задоволення зазначених клопотань заперечив.

Поставивши на обговорення заявлене відповідачем клопотання про призначення експертизи, судова колегія, порадившись, ухвалила в його задоволенні відмовити, з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

В пункті 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» зазначено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

З огляду на те, що відповідачем не наведено обставин, які входять до предмету доказування та потребують спеціальних знань, враховуючи, що матеріали справи містять достатню кількість доказів для повного та об'єктивного вирішення спору, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє клопотання відповідача про призначення експертизи у справі як необґрунтоване та безпідставне.

Поставивши на обговорення заявлене відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі, судова колегія, порадившись, ухвалила в його задоволенні відмовити, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Згідно приписів ч. 1 ст. 99 цього кодексу в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанцій з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. В частині 2 цієї статті вказано, що апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як роз'яснено у п. 2.3. Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 року №11 якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони.

Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у разі задоволення судом заявленої відповідачем вимоги про визнання договору, за яким здійснювалась поставка спірного товару недійсним, відповідач не позбавлений можливості звернутися до суду із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє клопотання відповідача про зупинення провадження у справі як необґрунтоване та безпідставне.

В судовому засіданні 04.08.2014 представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, а рішення законним і мотивованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

04.08.2014 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, 01.08.2012 між ТОВ «Юг Картон» (за договором - постачальник) та ТОВ «РМ-Інвест» (за договором - покупець) було укладено договір поставки №ГК01/08/12 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується виготовити і передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити гофрокартонну продукцію (надалі - товар) в узгодженій сторонами кількості та асортименті, на умовах передбачених даним договором (п. 2.1. договору).

Згідно п. 4.1 договору поставка товару здійснюється на умовах СРТ - склад покупця (в редакції Інкотермс-2010) або на інших умовах, погоджених та вказаних у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 4.11 договору приймання товару за кількістю та якістю здійснюється покупцем у відповідності до вимог Інструкції П-6, П-7, затвердженими постановами Держарбітража при Раді Міністрів СРСР відповідно 15.06.1965 та 25.04.1966 (зі змінами та доповненнями) з урахуванням вказаних нижче особливостей.

Претензії стосовно, кількості, якості і асортименту товару, які поставлені на підставі товарно-транспортної накладної, пред'являються покупцем у формі рекламації і можуть бути направлені постачальнику на протязі 24 годин з моменту надходження товару на склад покупця, але не пізніше 10 робочих днів з моменту відвантаження товару, факсимільним зв'язком. При виявленні невідповідності кількості, якості і асортименту товару виклик представника постачальника є обов'язковим, у іншому випадку всі претензії по кількості, якості і асортименту товару вважаються необґрунтованими і не підлягають розгляду (задоволенню). Остаточні взаєморозрахунки за товар відносно якого заявлена претензія, відбуваються на протязі 3 робочих днів з моменту врегулювання спору (п.4.12. договору).

При виявленні невідповідності якості поставленого товару в процесі його використання (скриті недоліки), рекламація складається протягом 10 робочих днів з моменту виявлення невідповідності з обов'язковим викликом представника постачальника (п.4.13. договору).

За поставлений товар постачальника оплата здійснюється на протязі 30-ти календарних днів з моменту поставки товару (п.7.2 договору).

Строк дії договору, згідно п. 13.1, встановлюється до 31.12.2013 з моменту його підписання.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу у період з 28.06.2013 по 10.09.2013 товар на загальну суму 934 203,35,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими та товаротранспортними накладними (а.с. 25-64), підписаними представниками обох сторін, підписи яких засвідчені печатками юридичних осіб.

Однак, як стверджує позивач та вбачається з матеріалів справи, відповідач свої обов'язки за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару належним чином не виконав, у зв'язку з чим на час подання позову до суду заборгованість відповідача перед позивачем, враховуючи наявність боргу за попередні періоди та з урахуванням часткової сплати, склала 927 161,47 грн.

З огляду на наявність заборгованості відповідача перед позивачем з оплати поставленого товару, ТОВ «Юг Картон» направило на адресу ТОВ «РМ-Інвест» претензію вих. №401/09/13 від 09.09.2013 (а.с. 16-17) з вимогою в строк до 13.09.2013 сплатити наявну заборгованість, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 09.09.2013 та фіскальним чеком №1758 від 09.09.2013 (а.с. 18-19).

Оскільки вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, заборгованість відповідача з оплати поставленого товару погашена не була, позивач був вимушений звернутися з даним позовом до суду.

Як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі, відповідач стверджував, що під час використання поставленого позивачем товару було виявлено його неналежну якість, а тому вважає, що обов'язок щодо здійснення його оплати у ТОВ «РМ-Інвест» відсутній. Разом з тим, апелянт наголошував на необхідності проведення судової експертизи для встановлення відповідності поставленого товару технічним нормам, стандартам і вимогам.

Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Юг Картон», місцевий господарський суд виходив з того, що всі претензії щодо невідповідності якості поставленого товару в силу погоджених сторонами умов договору є необґрунтованими, а відтак у відповідача виник обов'язок із здійснення його оплати. При цьому, враховуючи, що після звернення позивача з позовною заявою до суду відповідачем було сплачено основний борг у розмірі 112 255,00 грн, місцевий господарський дійшов висновку про припинення провадження в цій частині позовних вимог.

Колегія суддів апеляційного господарського суду частково погоджується з висновками суду першої інстанції, а доводи скаржника вважає необґрунтованими, безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами виникли правовідносини, які мають ознаки договору поставки товару, за яким у відповідності до статті 265 Господарського Кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне положення містить ст. 712 Цивільного кодексу України та відповідно до ч. 2 якої визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, укладення товариством з обмеженою відповідальністю «Юг Картон» та товариством з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» договору поставки №ГК01/08/12 від 01.08.2012 було спрямоване на отримання останнім товару і одночасного обов'язку по здійсненню його оплати.

Посилання відповідача на відсутність у нього обов'язку по оплаті неякісного товару колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки доказів виклику представника постачальника у зв'язку з виявленням невідповідності якості, кількості і асортименту товару, а також доказів пред'явлення відповідачем претензій до позивача з приводу наведеного, у відповідності до п. 4.12., п. 4.13 договору, апелянт не надав.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про належне виконання позивачем своїх обов'язків з поставки відповідачу товару згідно умов договору поставки №ГК01/08/12 від 01.08.2012.

Положеннями статті 691 та частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України (лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що вищезазначені видаткові накладні, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторонами у п. 7.2 договору погоджено, що за поставлений товар постачальника оплата здійснюється протягом 30-ти календарних днів з моменту поставки товару.

При цьому, згідно п. 4.9 договору для цілей визначення строків розрахунків датою поставки вважається дата підписання товаротранспортної накладної.

Відповідно до вимог статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Таким чином, підписання відповідачем накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості товару, свідчить про прийняття відповідачем поставленого відповідно до умов договору погодженого сторонами товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок щодо його оплати у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, не заперечується відповідачем та підтверджується наданими позивачем та оглянутими колегією суддів у судовому засіданні банківськими виписками по рахунку ТОВ «Юг Картон», після порушення провадження у даній справі до прийняття оскаржуваного рішення ТОВ «РМ-Інвест» перерахувало позивачу заборгованість у розмірі 112 255,00 грн.

У зв'язку з зазначеним, станом на час ухвалення оскаржуваного рішення заборгованість ТОВ «РМ-Інвест» перед ТОВ «Юг Картон», склала 877 161,47 грн, що підтверджується довідкою вих. №163/04/14 від 08.04.2014 за підписом головного бухгалтера та директора позивача, підписи яких скріплені печаткою товариства (а.с. 138).

З урахуванням даної обставини, позивачем в ході розгляду справи судом першої інстанції 10.04.2014 була подана заява про припинення провадження у даній справі на суму 112 255,00 грн.

При цьому, як пояснив представник позивача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, вказана заборгованість включає суму основного боргу, а також пені та 3% річних.

Пунктом 4.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Згідно з п. 4.4. вказаної Постанови, господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акту державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції правомірно припинив провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 112 255,00 грн. на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Разом з тим, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача 877 161,47 грн. основного боргу, оскільки враховуючи, що на час звернення з позовом до суду борг ТОВ «РМ-Інвест» перед ТОВ «Юг Картон» складав 927 161,47 грн, а часткова оплата після порушення провадження у справі становила 112 255,00 грн, судова колегія встановила, що основний борг відповідача перед позивачем станом на час прийняття оскаржуваного рішення склав 814 906,47 грн (927 161,47 грн - 112 255,00 грн ).

Враховуючи наведене та з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів оплати відповідачем отриманого товару в повному обсязі, колегія суддів дійшла висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 814 906,47 грн є обґрунтованою, доведеною позивачем належними та допустимими доказами, не спростованою у встановленому порядку відповідачем та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 50 618,00 грн пені, нарахованої за період з 29.07.2013 по 30.01.2014 на суму боргу за кожною окремою видатковою накладною.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 611 цього ж Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 названого Кодексу визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язань. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно п. 10.1 договору у випадку порушення покупцем строків розрахунків за поставлений товар, передбачених п.7.2. договору він сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє в той період за який виплачується пеня за кожен день прострочки платежу від вартості неоплаченого товару до дня повного виконання своїх зобов'язань.

Перевіривши правильність розрахунку позивачем розміру пені, апеляційний господарський суд находить його таким, що відповідає вимогам законодавства та умовам договору, однак, її розмір становить 50 942,42 грн.

Разом з тим, враховуючи приписи п. 2 ст. 83 ГПК, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що вимога в частині стягнення пені підлягає задоволенню відповідно до заявленої позивачем суми в розмірі 50 618,00 грн.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 11 637,00 грн , нарахованих за період з 29.07.2013 по 30.01.2014 на суму боргу за кожною окремою видатковою накладною.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перерахунок 3% річних, колегія суддів встановила, що її розмір становить 11 740,47 грн. Разом з тим, враховуючи приписи п. 2 ст. 83 ГПК, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що вимога в частині стягнення 3% річних підлягає задоволенню відповідно до заявленої позивачем суми в розмірі 11 637,00 грн.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку про часткове задоволення позову в сумі 877 161,47 грн, з яких: 814 906,47 грн основного боргу, 50 618,00 грн пені та 11 637,00 грн 3% річних. В іншій частині позову, а саме, у стягненні 112 255,00 грн. основного боргу провадження у справі підлягає припиненню.

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими твердження апелянта про необхідність припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку зі сплатою заборгованості відповідачем на суму 930 000,00 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями (а.с. 103-129), оскільки такі платежі були здійснені на погашення заборгованості, яка виникла з оплати поставленого товару до заявленого позивачем спірного періоду. Доказів протилежного відповідачем не надано.

Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає порушень судом першої інстанції норм процесуального права щодо відмови у задоволенні клопотання відповідача про витребування у позивача документів, оскільки їх ненадання позивачем не звільняє відповідача від обов'язку щодо здійснення оплати за поставлений товар.

Разом з тим, судова колегія відзначає, що відповідач не надав суду доказів тому, що в ході виконання договору ним висувались будь-які вимоги, претензії щодо ненадання позивачем таких документів.

Як пояснив суду апеляційної інстанції представник позивача, сертифікати якості продукції надавались відповідачеві у момент передачі товару, фіксування якимось чином такої передачі умовами договору не передбачалось.

У відповідності до п. 4 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду, у відповідності до частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України, є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

При цьому, згідно ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» з підстав, викладених у ній, задоволенню не підлягає, однак, рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2014 у справі №910/2130/14 підлягає зміні, як таке, що прийняте при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із частковим задоволенням позову та припиненням провадження у справі на підставі пункту 1-1 частини 1статті 80 ГПК України, а також у зв'язку з залишенням апеляційної скарги відповідача без задоволення, судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2014 у справі №910/2130/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2014 у справі №910/2130/14 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 19; код 24930146) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юг Картон» (43023, Волинська область, м. Луцьк, вул. Карбишева, буд 3; код 36880389) 814 906 (вісімсот чотирнадцять тисяч дев'ятсот шість) грн 47 коп. боргу, 50 618 (п'ятдесят тисяч шістсот вісімнадцять) грн 00 коп. пені, 11 637 (одинадцять тисяч шістсот тридцять сім) грн 00 коп. 3% річних та 19 788 (дев'ятнадцять тисяч сімсот вісімдесят вісім) грн 32 коп. судового збору.

Провадження у справі в частині стягнення 112 255 (сто дванадцять тисяч двісті п'ятдесят п'ять) грн 00 коп. основного боргу припинити».

3. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

4. Матеріали справи №910/2130/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.А. Пашкіна