Рішення № 40273104, 18.08.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16

тел. 239-72-81

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"18" серпня 2014 р. Справа № 911/2454/14

за позовом Державної акціонерної компанії «Ліки України», м. Київ

до Комунального підприємства «Аптека № 64», м. Березань

про стягнення 7 708,04 грн.

Суддя Щоткін О.В.

за участю представників:

позивач – не з’явився;

відповідач – не з’явився.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Державної акціонерної компанії «Ліки України» до Комунального підприємства «Аптека № 64» про стягнення 7 708,04 грн. заборгованості за договором поставки № 285 від 04.01.2010 р. яка складається з: 6532,31 грн. основного боргу, 437,66 грн. інфляційних втрат, 479,27 грн. пені та 258,79 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.06.2014р. у справі №911/2454/14 було порушено провадження та призначено до розгляду на 28.07.2014р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.07.2014р. розгляд справи було відкладено на 18.08.2014р.

Позивач явку свого повноважного представника у судове засідання 18.08.2014р. не забезпечив, однак через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, яке судом було задоволено.

Відповідач повторно, не забезпечив явку свого повноважного представника в судове засідання, документів, витребуваних в попередніх ухвалах суду не надав, про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення до суду не надсилав.

Відповідно до частини 1 статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»).

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Враховуючи те, що ухвала суду була направлена за адресою, яка вказана у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, суд дійшов висновку, що відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином.

Згідно п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, яких достатньо для об’єктивного вирішення спору по суті, судом закінчено, а також враховуючи приписи статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи, суд керуючись нормами статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 18.08.2014р. оголосив вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності, суд,-

встановив:

04 січня 2010 року між Державною акціонерною компанією «Ліки України» (Постачальник) та Комунальним підприємством «Аптека № 64» (Покупець) укладено договір поставки лікарських засобів, виробів медичного призначення та супутніх товарів № 285, відповідно до умов якого Постачальник зобов’язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити лікарські засоби, вироби медичного призначення та супутні товари (далі «медпродукція») в кількості, асортименті та за цінами згідно видаткових накладних, що є невід’ємними частинами договору.

Згідно з п. 4.3. Договору, вартість відвантаженої партії медпродукції Покупець перераховує на рахунок Постачальника у термін згідно домовленості сторін, що вказаний у видаткових накладних.

Як стверджує позивач, він належним чином виконав умови договору та здійснив поставку товару, на підтвердження чого надав копії видаткових накладних № 62862 від 03.09.2012р. на суму 2 941,84 грн., № 63051 від 10.09.2012р. на суму 328,60 грн., № 63052 від 10.09.2012р. на суму 2 333,88 грн., № 63412 від 26.09.2012р. на суму 3 517,44 грн.

Проте, відповідач здійснив лише часткову оплату видаткової накладної № 62862 від 03.09.2012р. на суму 2 598,45 грн.(15.01.2013р. – 89,45 грн., 22.01.2013р. – 450,00 грн., 23.01.2013р. – 550,00 грн., 28.01.2013р. – 500,00 грн., 29.01.2013р. – 500,00 грн., 07.02.2013р. – 304,00 грн., 08.02.2013р. – 196,00 грн.), у зв’язку з чим на момент подачі позову за відповідачем рахувалась заборгованість у розмірі 6 532,31 грн., яку позивач і просить стягнути з відповідача.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до частини першої статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно частини другої статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки, заборгованість відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашена, доказів оплати відповідач до суду не надав, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога про стягнення з відповідача 6 532,31 грн. боргу за поставлений товар підлягає задоволенню.

Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 479,27 грн. пені.

Як передбачено п. 7.3. Договору, при затримці оплати поставленої продукції на строк більш ніж 2 банківських дні, Покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочки.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що позивачем було нараховано пеню на всю суму заборгованості за півроку до подачі позову з 05.12.2013р. по 05.06.2014р.

Однак, як встановлено п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем невірно визначено порядок та період нарахування пені, оскільки розрахунок ним здійснювався за півроку до подачі позову, що суперечить вимогам п. 6 ст. 232 ГК України, у зв’язку з чим судом було здійснено власний розрахунок пені, відповідно до вимог чинного законодавства, застосовуючи подвійну облікову ставку НБУ, від кожної видаткової накладної окремо, з урахуванням часткових проплат, строків кінцевої оплати та встановлено, що розрахунок мав бути здійснений наступним чином:

Видаткова накладна № 62862 від 03.09.2012р. (дата оплати 03.10.2012р.)

- з 06.10.2012р. (рахуючи 2 банківські дні надані для оплати) по 14.01.2013р. на суму заборгованості 2941,84 грн. сума пені складає 121,77 грн.

- з 15.01.2013р. по 21.01.2013р. на суму заборгованості 2852,39 грн. сума пені складає 8,21 грн.

- з 21.01.2013р. по 27.01.2013р. на суму заборгованості 1852,39 грн. сума пені складає 3,81 грн.

- з 28.01.2013 р. по 06.02.2013р. на суму заборгованості 852,39 грн. сума пені складає 3,50 грн.

- з 08.02.2013р. по 05.04.2013р. на суму заборгованості 352,39 грн. сума пені складає 8,25 грн.

Видаткова накладна № 63051 від 10.09.2012р. (дата оплати 10.10.2012р.)

- з 13.10.2012р. (рахуючи 2 банківські дні надані для оплати) по 12.04.2013р. на суму заборгованості 328,60 грн. сума пені складає 24,51 грн.

Видаткова накладна № 63052 від 10.09.2012р. (дата оплати 10.10.2012р.)

- з 13.10.2012р. (рахуючи 2 банківські дні надані для оплати) по 12.04.2013р. на суму заборгованості 2333,88 грн. сума пені складає 174,08 грн.

Видаткова накладна № 63412 від 26.09.2012р. (дата оплати 26.10.2012р.)

- з 31.10.2012р. (рахуючи 2 банківські дні надані для оплати) по 30.04.2013р. на суму заборгованості 3517,44 грн. сума пені складає 262,37 грн.

Загальна сума пені за розрахунком суду складає 606,50 грн.

Водночас, суд зазначає, що у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 479,27 грн. пені, тоді як за розрахунком суду розмір пені є більшим і становить 606,50 грн., проте, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

З аналізу даної норми вбачається, що господарський суд не має права з власної ініціативи виходити за межі заявлених позовних вимог. Відтак, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 479,27 грн. обґрунтованою, а відтак такою, що підлягає задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача інфляційних у розмірі 437,66 грн. та 3% річних у розмірі 258,79 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення.

За змістом наведеної норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат останнього від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати 3% річних та суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції виникає у останнього незалежно від вини боржника, сплати ним неустойки та наявності відповідного погодження в умовах договору, починаючи з дня, наступного за днем, коли зобов'язання мало бути виконане, та може бути реалізоване кредитором на власний розсуд за весь період прострочення чи лише за його частину.

Враховуючи викладене, період нарахування інфляційних витрат та 3 % річних обирається позивачем на власний розсуд.

У зв’язку з чим, позивачем був заявлений період нарахування 3 % річних з 09.02.2013р. по 05.06.2013р.

Також, відповідач обрав період нарахування інфляційних втрат за травень 2013р., липень 2013р., серпень 2013р., жовтень 2013р., листопад 2013р., грудень 2013р., січень 2014р., лютий 2014р., березень 2014р. та квітень 2014р.

З цього приводу суд зазначає, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція викладена у п.3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013р.

Порядок проведення підрахунку інфляційних втрат передбачено листом Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ». Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення сплати заборгованості. Сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

У відповідності до зазначених нормативно-правових актів розрахунок індексу споживчих цін за квартал, за період з початку року і т. п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів.

Отже, процес зміни вартості грошей, який характеризується рівнем інфляції, є безперервним процесом, і інфляційні процеси не залежать від волевиявлення будь-якої особи, - будь-то позивач, відповідач чи суд, тому інфляційні мають розраховуватись з урахуванням як індексів інфляції, так і індексів дефляції.

Однак, як слідує з розрахунку позивача, ним при розрахунку збитків від інфляції не було враховано, червень 2013р. та вересень 2013р. що є помилковим, оскільки не відповідає вимогам законодавства.

Враховуючи вищевикладене, суд здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за період з травня 2013р. по квітень 2014р., встановив, що до стягнення підлягає 444,20 грн. інфляційних втрат.

З огляду на те, що за відсутності відповідного клопотання заінтересованої сторони суд не вправі виходити за межі позовних вимог, то з'ясувавши правомірність визначення позивачем початкової та кінцевої дат періоду розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, суд не вправі виходити за межі останнього, навіть у разі встановлення обґрунтованої можливості їх нарахування за більш тривалий період.

Таким чином, судом перевірений вказаний розрахунок, який є вірним та обґрунтованим.

Зважаючи на те, що перевірений судом розрахунок є вірним та обґрунтованим, позовні вимоги про стягнення інфляційних збитків у розмірі 437,66 грн. та 3% річних у розмірі 258,79 грн. підтверджуються матеріалами справи та відповідають діючому законодавству, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 6 532,31 грн. боргу, 479,27 грн. пені, 258,79 грн. 3% річних та 437,66 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судом покладається на відповідача.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Аптека № 64» (07540, Київська обл., м. Березань, вул. Леніна, 114, код ЄДРПОУ 19422643) на користь Державної акціонерної компанії «Ліки України» (01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16; код ЄДРПОУ 20078889) – 6 532 (шість тисяч п’ятсот тридцять дві) грн. 31 коп. боргу, 479 (чотириста сімдесят дев’ять) грн. 27 коп. пені, 258 (двісті п’ятдесят вісім) грн. 79 коп. 3% річних, 437 (чотириста тридцять сім) грн. 66 коп. інфляційних втрат та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення 28.08.2014р.

Суддя Щоткін О.В.