Постанова № 40273057, 28.07.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2014 р. Справа№ 910/5930/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 30.04.2014

у справі №910/5930/14 (суддя - Чинчин О.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна», м. Київ,

до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім», м. Київ,

про відшкодування збитків в порядку регресу в розмірі 17 355,00 грн.

за участю представників:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: Подолянко Т.В. - представник (довіреність б/н від 23.10.2013);

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Провідна» (надалі - ПрАТ «СК «Провідна») звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» (надалі - ПрАТ «Київський страховий дім») про стягнення в порядку регресу страхового відшкодування в сумі 17 355,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.04.2014 у справі №910/5930/14 позов задоволено повністю, стягнуто з ПрАТ «Київський страховий дім» на користь ПрАТ «Страхова компанія «Провідна» 17 355,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду, ПрАТ «Київський страховий дім» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2014 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, порушенням і неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження колегією суддів у складі: головуючий - суддя Мальченко А.О., судді - Жук Г.А., Скрипка І.М., та призначено в судове засідання на 17.07.2014.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва без змін.

У судовому засіданні 17.07.2014 на підставі ст. 77 ГПК України колегією суддів було оголошено перерву на 28.07.2014.

В судовому засіданні 28.07.2014 представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2014 скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач свого уповноваженого представника в судове засідання не направив, про день, місце та час розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.

Вислухавши думку представника відповідача, враховуючи, що представником позивача були надані пояснення з приводу апеляційної скарги у судовому засіданні 17.07.2014, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності позивача.

28.07.2014 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у справі матеріали та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 06.03.2013 між ПрАТ «СК «Провідна» (в тексті договору - страховик) та ПАТ «Харчпродпакування» (в тексті договору - страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №06/0627521/1007/13, за яким застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом, а саме, автомобілем «ВАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1, на випадок настання страхових випадків, зокрема, при настанні ДТП. Вигодонабувачем за договором є ПАТ «Харчпродпакування».

05.08.2013 на вулиці Червонопрапорній, 42 в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «ВАЗ», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ПАТ «Харчпродпакування» під керуванням ОСОБА_3, та транспортного засобу «ГАЗ 3302», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, який належить ОСОБА_4, під керуванням ОСОБА_5, що підтверджується довідкою ВДАІ Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві (а.с. 38) та Відомостями про дорожньо-транспортну пригоду №9242520 (а.с. 39-40).

З вказаних відомостей слідує, що дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_5. Останнього постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 27.08.2013 у справі №752/14674/13-п визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП (а.с. 41-42).

В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «ВАЗ», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, було пошкоджено, а його власнику та вигодонабувачу за договором добровільного страхування наземного транспорту №06/0627521/1007/13 - ПАТ «Харчпродпакування» завдано матеріальної шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі Заяви про факт настання події №2300018246 від 06.08.13 (а.с. 33-34), Акту виконаних робіт №ЗА-0000218 від 11.12.2013 (а.с. 31), Страхового акту № 1 2300018246 від 13.11.2013 (а.с.27) та Страхового акту № 2 2300018246 від 24.12.2013 (а.с.24), позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 17 355,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №0059410 від 18.11.2013 на суму 6 155,00 грн. (а.с. 26) та від 25.12.2013 на суму 11 200,00 грн. (а.с.23).

Відповідно до статті 979 ЦК України та ч. 1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно якої страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 228 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Таким чином, виконавши свої зобов'язання перед страхувальником за договором добровільного страхування наземного транспорту №06/0627521/1007/13 від 06.03.2013, шляхом виплати страхового відшкодування, позивач набув право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «ГАЗ», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, на момент настання страхової події була застрахована у ПрАТ «Київський страховий дім» на підставі Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АВ/9079057 (а.с. 73), згідно якого ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну становить 50 000,00 грн., франшиза - нуль.

У зв'язку з тим, що винною особою у скоєнні ДТП 05.08.2013 було визнано ОСОБА_5, який керував автомобілем «ГАЗ», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації якого на момент виникнення ДТП була застрахована ПрАТ «Київський страховий дім» згідно вищезазначеного полісу, з метою отримання страхового відшкодування в порядку регресу позивач звернувся до відповідача з заявою №Р/1007/13/7 від 03.02.2014 щодо виплати страхового відшкодування у сумі 17 355,00 грн. (а.с. 19-20).

Вказана заява було отримана уповноваженим представником відповідача 10.02.2014, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.21).

Звертаючись із позовом до суду, ПрАТ «СК «Провідна» зазначало, що кошти від ПрАТ «Київський страховий дім» на виконання вимог вказаної заяви не надходили, а тому позивач просив суд стягнути з відповідача суму страхового відшкодування у розмірі 17 355,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ПрАТ «СК «Провідна», місцевий господарський суд виходив з того, що реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжне доручення, а тому, враховуючи визначені полісом №АВ/9079057 розміри лімітів відповідальності та франшизи, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 17 355,00 грн.

Як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі відповідач наголошував на тому, що позивачем не дотримано вимог статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо звернення до відповідача з заявою про страхове відшкодування протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП, а також, враховуючи положення ст. 36 вказаного закону, звернення з даним позовом є передчасним. Крім того, відповідач стверджує, що розрахунок суми страхового відшкодування повинен бути визначений виходячи з вартості матеріального збитку, встановленого суб'єктом оціночної діяльності згідно Актуалізованого звіту про оцінку вартості (розміру) збитків.

Колегія суддів апеляційного суду не може в повній мірі погодитися з такими твердженнями апелянта, а також з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини 5 статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що особою відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є ПрАТ «Київський страховий дім».

За приписами частини 2 статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Колегія суддів зазначає, що розмір вимог позивача про відшкодування фактичних витрат до страхової компанії, яка застрахувала цивільно-правову відповідальність винної у ДТП особи, обмежується спеціальним законом, а саме, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з преамбули якого вбачається, що він регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Так, за приписами пункту 22.1. статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Таким чином, положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачають відшкодування страховиком цивільно-правової відповідальності лише оціненої шкоди, тобто вартості відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ, визначеної за результатом проведеної оцінки суб'єктом оціночної діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках, зокрема, визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що належним доказом в підтвердження оціненого розміру реальної вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням значення коефіцієнту його фізичного зносу є Звіт суб'єкта оціночної діяльності про визначення вартості матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу в результаті його пошкодження в ДТП, складання якого є обов'язковим при визначенні збитків, що підлягають відшкодуванню згідно вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України у справі №910/1333/13 від 30.07.2013 та постанові Вищого господарського суду України у справі №910/19355/13 від 01.07.2014.

З матеріалів справи вбачається, що на замовлення позивача, суб'єктом оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_6 було проведену незалежну оцінку автотранспорту, за результатами якої складено Актуалізований звіт №03511/КВ від 21.10.2013 про оцінку вартості (розміру) збитків, нанесених пошкодженням транспортного засобу «ВАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1, відповідно до якого вартість матеріального збитку склала 13 103,93 грн., що відповідає вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу, який у даному випадку дорівнює 0,3395.

При цьому, посилання апелянта на неповідомлення відповідача про огляд транспортного засобу «ВАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1, що на думку останнього свідчить про зловживання позивачем своїми правами та нехтування обов'язками, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.2. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 №142/5/2092, у разі потреби виклик заінтересованих осіб для технічного огляду із зазначенням дати, місця та часу проведення огляду КТЗ (після їх узгодження з виконавцем дослідження) здійснюється замовником дослідження шляхом вручення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату. У разі відсутності в установлений час на місці огляду осіб, що викликалися, огляд проводиться без їх участі, про що зазначається у звіті (акті), висновку.

Як вбачається з наведеної норми, присутність усіх представників сторін, зокрема, представників страховика винної у скоєнні ДТП особи для проведення технічного огляду не є обов'язковою.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що можливе неповідомлення страховика, яким застраховано цивільну відповідальність винної особи про настання страхового випадку чи про проведення огляду транспортного засобу після аварії не звільняє страхову компанію від обов'язку здійснити виплату страхового відшкодування, оскільки положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» надають право страховику після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду (п.п. г) п. 38.1.1 вказаного Закону).

При цьому, вирішуючи питання про суму стягнення в порядку регресу, необхідно врахувати положення п. 6 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно яких страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

З огляду на те, що згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АВ/9079057 сторонами встановлено франшизу, яка дорівнює нулю, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті відповідачем за шкоду заподіяну водієм ОСОБА_5, виходячи з вартості відновлювального ремонту, визначеної згідно Актуалізованого звіту №03511/КВ від 21.10.2013, становить 13 103,93 грн.

Разом з тим, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє посилання відповідача на п. 35.1. ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки вказана норма не поширюються на позивача, який не є потерпілим чи іншою особою, яка має право на отримання відшкодування в розумінні цього Закону.

Колегія відхиляє також посилання скаржника на недотримання позивачем вимог п.37.1.3 ст.37 вказаного закону, оскільки в даному випадку спірні регресні правовідносини між страховими компаніями не регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Вказаною статтею встановлено підстави для відмови страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у виплаті страхового відшкодування в разі невиконання потерпілою особою своїх обов'язків, що не слід ототожнювати з обов'язками страховика у правовідносинах регресного відшкодування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України віл 29.04.2014 у справі №910/21529/13.

Крім того, судова колегія вважає безпідставними твердження апелянта на передчасність звернення позивача з позовом до суду, враховуючи наступне.

Згідно п. 36.2 ст. 36 вказаного Закону встановлено, що страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене, позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування.

Відповідно до зазначених вище норм позивач може реалізувати своє право, передбачене ст.993 ЦК України, шляхом безпосереднього подання позову до суду протягом трьох років від дня виконання основного зобов'язання за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів у відповідності зі ст.ст.256, 257 та ч.6 ст.261 цього Кодексу.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 28.08. 2012 у справі № 23/279 та постанові Вищого господарського суду України від 29.04.2014 у справі №910/21529/13.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про часткове задоволення позову ПрАТ «СК «Провідна», стягнення з відповідача на користь позивача 13 103,93 грн. страхового відшкодування в порядку регресу та відмову у задоволенні іншої частини позову.

У відповідності до п. 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково.

Згідно п. 3 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги ПрАТ «Київський страховий дім» та часткового скасування рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2014 у справі №910/5930/14 з викладенням його резолютивної частини в редакції даної постанови.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на часткове скасування апеляційним господарським судом рішення місцевого господарського суду та часткового задоволення апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає за необхідне провести перерозподіл судових витрат.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2014 у справі №910/5930/14 задовольнити частково.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2014 у справі №910/5930/14 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» (04053, м. Київ, вул. Артема, 37-41, ідентифікаційний код 25201716) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» (03049, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, буд. 25, ідентифікаційний код 23510137) 13 103 (тринадцять тисяч сто три) грн. 93 коп. страхового відшкодування та 1 379 (одну тисячу триста сімдесят дев'ять) грн. 48 коп. судового збору.

В іншій частині позову відмовити».

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» (03049, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, буд. 25, ідентифікаційний код 23510137) на користь Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» (04053, м. Київ, вул. Артема, 37-41, ідентифікаційний код 25201716) 223 (двісті двадцять три) грн. 72 коп. судового збору за розгляд справи в апеляційній інстанції.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

5. Матеріали справи №910/5930/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

І.М. Скрипка