Рішення № 40272996, 22.08.2014, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.08.14р. Справа № 904/4063/14За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екологія Україна", м . Дніпропетровськ

про стягнення 78 889,03 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

секретар судового засідання Завалєй Я.О.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2, представник за договором № 014/77-8-8 від 24.04.14р.

від відповідача: Алтабаєва В.В., представник за довіреністю №21 від 05.03.14р.

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулася до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Екологія України" (далі - відповідач) про стягнення 78 889,03 грн.

Ухвалою господарського суду від 11.06.14р. порушено провадження у справі, прийнято позовну заяву до розгляду, призначено судове засідання на 03.07.14р.

Ухвалою господарського суду від 03.07.14р. відкладено розгляд справи на 31.07.14р.

31.07.14р. у судовому засіданні було оголошено перерву до 07.08.14р., а 07.08.14р. оголошено перерву до 26.08.14р.

26.08.14р. повноважний представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі, про що також зазначено у поясненнях, які долучені до матеріалів справи.

В свою чергу, повноважний представник відповідача заявлені позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити позивачу в їх задоволенні у повному обсязі, про що також зазначено у доповненнях до відзиву, які долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні 26.08.14р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

17.07.13р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕК ЛІРА" (далі по тексту - Первісний кредитор, позичальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Екологія Україна" (далі по тексту - Відповідач, боржник) укладено договір поворотної фінансової допомоги № 17-07/1 ФП (далі-Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору позичальник надав відповідачу поворотну фінансову допомогу, яку відповідач зобов'язується повернути у строк передбачений договором.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що сума поворотної фінансово допомоги складає 1000000грн.

У п. 3.1. Договору зазначено про те, що позичальник надає поворотну фінансову допомогу на протязі двадцяти днів з моменту підписання цього договору.

Згідно з п. 3.2. Договору поворотна допомога надається в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідача.

За змістом п. 4.1. Договору, з урахуванням додаткового договору № 1 від 30.09.13р., поворотна фінансова допомога підлягає поверненню до 20.11.13р.

Пунктом 7.2 Договору, з урахуванням додаткового договору № 1 від 30.09.13р., передбачено, що за порушення строку повернення фінансової допомоги відповідач сплачує пеню у розмірі 1% від суми простроченої заборгованості за кожен календарний день прострочки.

На виконання умов вищезазначеного Договору позичальником відповідачу періодично надавалася поворотна фінансова допомога, загалом на суму 679 500,00 грн. Як зазначає позивач, відповідачем повернуто позивальнику 652 338,70 грн., тобто відповідач заборгував позичальнику поворотну фінансову допомогу на загальну суму 27 161,30 грн.

23.04.14р. між ТОВ "ЕК ЛІРА" (позивальником) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач) укладено Договір про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до умов п. 1.1. якого, позивальник відступає, а позивач приймає право (вимогу) за Договором поворотної фінансової допомоги № 17-07/1ФП від 17.07.13р., укладеному між позичальником та відповідачем.

Відповідно до п. 1.2. Договір про відступлення права вимоги (цесії) право (вимога) позичальника до відповідача станом на дату підписання даного Договору складає суму основного боргу в розмірі 27161,30 грн. та суму пені у розмірі 41 556,79 грн. Всього на загальну суму 68 718,09 грн.

Як зазначає позивач, вказані обставини, відступлення права вимоги є підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення заборгованості.

За неналежне виконання умов Договору, на підставі п. 7.2 Договору, з урахуванням додаткового договору № 1 від 30.09.13р., була нарахована пеня за період з 21.11.13р. по 22.05.14 р. у розмірі 49433,57 грн.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем були нараховані інфляційні витрати у розмірі 1 887,86 грн. та 3% річних у розмірі 406,30 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить стягнути з відповідача суми поворотної фінансової допомоги у розмірі 27 161,30 грн., пеню у розмірі 49 433,57 грн., інфляційні витрати у розмірі 1 887,86 грн., 3% річних у розмірі 406,30 грн., всього 78 889,03 грн.

Відповідач заявлені позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити позивачу в їх задоволенні у повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідач звертає увагу суду на те, що позивачем є та сама фізична особа, яка і виступала з боку виконавчого органу відповідача при підписанні наведеного договору поворотної фінансової допомоги № 17-07/1 ФП, а саме ОСОБА_1

Оригінал договору № 17-07/1 ФП від 17.07.13р. про поворотну фінансову допомогу міститься в розпорядженні відповідача. Так, п. 9.2. Договору сторони визначили, що ні одна зі сторін не має право передавати свої права по цьому договору третій особі без письмової згоди другої сторони.

Відповідач стверджує, що додатковий договір № 1 від 30.09.13р., який є додатком до надісланої позивачем позовної заяви взагалі ніколи не підписувався з боку відповідача і він про нього дізнався лише позову. Даний додатковий договір містить лише дві умови, а саме: умову про можливість передання прав позичальника по договору третім особам, без згоди відповідача, та положення про застосування штрафних санкцій. Однак, враховуючи факт неможливості подання даної позовної заяви без умови зазначеної в додатковому договорі, відповідач вважає, що вона була підписана позивачем пізніше при підготовці до подання позовної заяви в суд. Дані припущення ґрунтуються на наступному: посада, яку обіймав позивач у відповідача, давала ОСОБА_1 доступ до вільного розпорядження печаткою та можливості вилучення при звільненні пустих бланків з проставленням її відтиску на чистому аркуші. Також позивач має можливість в будь-який час проставити власний підпис на необхідному документі, в даному випадку в фальсифікованому додатковому договорі.

Наказом МВС України N 5 від 11.01.11р. визнано таким, що втратив чинність, наказ МВС України від 11.01.99 N 17 "Про затвердження Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів". Відтак на момент укладання додаткового договору позивачем спеціального дозволу на виготовлення печаток і штампів не потребувалося.

Тому, як зазначає відповідач, відбиток печатки на наданому позивачем додатковому договорі не є доказом належності відповідачу, а також факту проставлення печатки саме відповідачем.

Крім того, відповідач вважає, що оскільки відступлення права вимоги передбачає обов'язок позивача передати ТОВ "ЕК ЛІРА" грошову суму, то ці правовідносини відповідають зобов'язанням факторингу, врегульованим ст.ст. 1077-1086 ЦК України та ст. ст. 339, 350 ГК України.

На підставі вищевикладеного господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у статті 203 Цивільного кодексу України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Тим паче сам договір факторингу в нормі згаданої статті ЦК України визначено як фінансування під відступлення права грошової вимоги, що вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання під фінансування.

Відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

Господарський суд вважає, що відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення договору поворотної фінансової допомоги.

Слід зазначити, що при цесії передається вже існуюче право та зобов'язання не припиняється та не змінюється. Крім того встановлено факт передачі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, досліджено питання оплатності договору, відсутності припинення чи зміни грошового зобов'язання, яке виникло між боржником та новим кредитором, з огляду на що суд дійшов висновку, що договір від 23.04.2014 року №б/н є саме договором про відступлення права вимоги.

Господарський суд зазначає, що за своєю юридичною природою договір факторингу є різновидом відступки вимоги з особливим суб'єктним складом. Крім того, сферою застосування факторингу є, як правило, коло підприємницьких відносин, а також спрямованість договору факторингу на усунення недостатності оборотних коштів.

Відповідно до ч.3 статті 1079 Цивільного кодексу України фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Господарський суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач на момент укладення Договору був фактором і мав право здійснювати факторингові операції. Договір не є договором факторингу, оскільки не містить жодних положень щодо фінансування, а за природою є правочином про цесію, тому підстав для визнання його недійсним за вказаними відповідачем аргументами немає.

Згідно ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вказані обставини, відступлення права вимоги є підставою звернення Позивача до суду з вимогою про стягнення заборгованості.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 526, 530 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Вимогами частини першої статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства та умови Договорів, господарський суд вважає, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги у розмірі 27 161,30грн. є обґрунтованою та доведеною, у зв'язку з чим підлягає задоволенню в повному обсязі.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором, а статтями 1 та 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 року №543-96-ВР передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але розмір пені не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалася пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Відповідно до п.7.2 Договору, з урахуванням додаткового договору № 1 від 30.09.13р., передбачено, що за порушення строку повернення фінансової допомоги відповідач сплачує пеню у розмірі 1% від суми простроченої заборгованості за кожен календарний день прострочки.

Відповідно до вимог чинного законодавства та п.7.2 Договору позивачем була нарахована пеня у розмірі 49 433,57грн.

При перевірці розрахунку пені, судом встановлено, що він зроблений невірно, оскільки розмір пені перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалася пеня.

Після перерахунку проведеного господарським судом в "ЛІГА:ЗАКОН" відповідно до вимог чинного законодавства України, пеня складає 1925,85грн.

При викладених обставинах вимога позивача щодо стягнення пені підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 1925,85грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищевказаної норми закону, позивачем були нараховані інфляційні витрати на загальну суму 1887,86 грн. та 3 % річних на загальну суму 406,30грн., розрахунок яких господарським судом також був перевірений та визнаний таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково: стягненню підлягають заборгованість за договором поворотної фінансової допомоги у розмірі 27161,30грн., пеня у розмірі 1925,85 грн., інфляційні витрати у розмірі 1887,86 грн., 3 % річних у розмірі 406,30 грн., а в решті позовних вимог слід відмовити.

Викладене є підставою для задоволення позову в частково.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 11, 203, 509, 512, 514, 525, 526, 530, 549, 610, 652, 629, 638, 1077-1086 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 231, 549, 193, Господарського кодексу України, ст.ст. 4, 32-34, 43-44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задоволено частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екологія Україна" (49000, м.Дніпропетровськ, вул. Гопнера, буд. 1, п.3, код ЄДРПОУ 32576064) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (49021, АДРЕСА_1, Ідентифікаційний код НОМЕР_1) заборгованість за договором поворотної фінансової допомоги у розмірі 27 161,30грн.( двадцять сім тисяч сто шістдесят одна грн. 30 коп.), пеню у розмірі 1 925,85 грн. (одна тисяча дев'ятсот двадцять п'ять грн. 85коп.), інфляційні витрати у розмірі 1 887,86 грн. (одна тисяча вісімсот вісімдесят сім грн. 86 коп.), 3% річних у розмірі 406,30 грн. (чотириста шість грн. 30коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 726,76 грн. (сімсот двадцять шість грн. 76 коп.).

В решті позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 28.08.14р.

Суддя Н.Е. Петренко