Постанова № 40271375, 26.08.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" серпня 2014 р. Справа № 922/1861/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В., суддя Фоміна В. О. , суддя Шутенко І.А.

при секретарі Деркач Ю.О.

за участю представників:

позивача - Шевченко Б.В. (довіреність №Д-997/2014 від 11.06.14),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Степанчишена А.В. (довіреність №31/16 від 14.01.14),

першого відповідача - Прокопченко К.А. (довіреність б/н від 01.11.13),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні першого відповідача - Кучерявий Д.В. (довіреність №08.42-186/84-3255 від 17.12.13),

другого відповідача - Харченко К.С. (довіреність б/н від 14.04.14)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", м. Харків, (вх. №1932Х/2), апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО", м. Харків, (вх. №1933Х/2) та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Особливе конструкторсько-технологічне бюро "Харківського заводу транспортного машинобудування", м. Харків (вх. 1934Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 01.07.2014р. у справі №922/1861/14

за позовом Державного концерну "Укроборонпром", м.Київ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державне підприємство "Завод імені В.О.Малишева", м.Харків,

до 1-го відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО", м.Харків,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні першого відповідача - Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", м.Харків,

до 2-го відповідача Товариства з обмеженою "Особливе конструкторсько-технологічне бюро "Харківського заводу транспортного машинобудування", м.Харків,

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.07.14 (суддя Калініченко Н.В.) позов задоволено повністю; визнано недійсним договір оренди №10/11 від 04.07.11, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Особливе конструкторсько-технологічне бюро "Харківського заводу транспортного машинобудування"; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" на користь Державного концерну "Укроборонпром" 609,00 грн. судового збору; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Особливе конструкторсько-технологічне бюро "Харківського заводу транспортного машинобудування" на користь Державного концерну "Укроборонпром" 609,00 грн. судового збору.

ПАТ "Укрсоцбанк" з рішенням суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 01.07.14 по справі №922/1861/14 та відмовити в позові ДК "Укроборонпром" в повному обсязі.

ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" з рішенням суду першої інстанції також не погодилось, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення господарського суду Харківської області від 01.07.14 по справі №922/1861/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ДК "Укроборонпром" відмовити в повному обсязі.

ТОВ "Особливе конструкторсько-технологічне бюро "Харківського заводу транспортного машинобудування" з рішенням суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 01.07.14 по справі №922/1861/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові ДК "Укроборонпром".

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.07.14 вищевказані апеляційні скарги були прийняті до спільного розгляду.

ДК "Укроборонпром" та ДП "Завод імені В.О.Малишева" надали відзиви на апеляційні скарги, в яких, посилаючись на безпідставність доводів апелянтів, просять залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" у наданому суду відзиві на апеляційні скарги ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" та ТОВ "ОКТБ "ХЗТМ" зазначає, що підтримує вимоги апелянтів, та просить оскаржуване рішення скасувати і відмовити в позові ДК "Укроборонпром" в повному обсязі.

Присутні в судовому засіданні учасники процесу підтримали свою правову позицію.

Заслухавши в судовому засіданні представників учасників процесу, розглянувши матеріали справи та викладені в апеляційних скаргах та відзивах на них доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.

22.09.08 року між першим відповідачем (як позичальником) та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні першого відповідача (як кредитором) було укладено договір кредиту № 805/6/18/8-116, відповідно до п. 1.1. якого кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у сумі 5772005,00 доларів США.

Згідно з п. 1.2 вказаного кредитного договору кредит надається позичальнику на наступні цілі: купівлі нежитлового приміщення загальною площею 17323,2 кв.м., що розташоване за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, 126, літ. Р/1-7, належить на правах власності ДП "Завод ім. Малишева" та є предметом забезпечення по кредиту ДП "Завод ім. Малишева" в Харківській області філії АКБ "Укрсоцбанк".

22.09.08 між третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні першого відповідача (як продавцем) та першим відповідачем (як покупцем) було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (далі - "договір купівлі-продажу") (т. 1, а.с. 129-134), відповідно до умов якого (п. 1.1) продавець в порядку та умовах, визначених цим договором, зобов'язується передати у власність покупцеві нежитлову будівлю літ. "Р/1-7" загальною площею 17323,2 кв.м., що знаходиться за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, 126.

Продаж майна здійснено банком в порядку виконання рішення господарського суду Харківської області від 18.07.07 у справі №21/235-07, за яким банку в силу приписів ст.38 Закону України «Про іпотеку» було надано таке право продажу.

Державну реєстрацію права власності першого відповідача на вказану вище нежитлову будівлю було здійснено 29.09.08 (витяг з реєстру права власності на нерухоме майно долучено до матеріалів справи, т. 1, а.с. 136).

22.09.08 між першим відповідачем (як іпотекодавцем) та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні першого відповідача (як іпотекодержателем) було укладено іпотечний договір № 805/13/18-5/8-846 (далі - "іпотечний договір").

Відповідно до пп. 1.1.1 п. 1.1 іпотечного договору (т.1, а.с.78) іпотекодавець передає у наступну іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання зобов'язання за договором кредиту № 805/6/18/8-116 від 22.09.2008 р. нерухоме майно - нежитлову будівлю літ. "Р/1-7" загальною площею 17323,2 кв.м., що знаходиться за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, 126.

Обидва договори були посвідчені приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 22.09.08.

01.10.08 між першим відповідачем (як орендодавцем) та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (як орендарем) було укладено договір оренди №640 дп (т. 2, а.с. 57-58), відповідно до умов якого (п. 1.1) орендодавець надає, а орендар приймає у відплатне користування нежитлове приміщення літера "Р/1-7", що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126, загальною площею 17323,2 кв.м. (об'єкт оренди) для використання в господарській діяльності орендаря.

Відповідним договором оренди в п. 1.2 було визначено, що об'єкт оренди знаходиться в іпотеці за вказаним вище іпотечним договором.

Наявний в матеріалах справи акт приймання-передачі від 01.10.08 (т. 2, а.с. 59) свідчить, що перший відповідач фактично передав, а третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, прийняла обумовлене вказаним вище договором оренди майно.

29.10.09 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні першого відповідача, звернулась з позовом до першого відповідача про стягнення заборгованості за договором кредиту № 805/6/18/8-116 від 22.09.08 в розмірі 6025548,00 (шість мільйонів двадцять п'ять тисяч п'ятсот сорок вісім доларів) та пені в розмірі 279796,48 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: нежитлову будівлю літ. "Р/1-7" загальною площею 17323,2 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126 та належить ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 22.09.08 та посвідченого приватним нотаріусом ХМНО, ОСОБА_8 за реєстровим номером 4020, зареєстрованого 22.09.08 в Державному реєстрі правочинів за номером 3148440 згідно витягу за номером 6541215; визначення способу реалізації предмета іпотеки за оціночною вартістю, шляхом застосування процедури продажу предмету іпотеки, встановленої статтею 38 цього Закону, надання іпотекодержателю права на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, а також права проведення усіх дій, пов'язаних з збереженням та реалізацією предмета іпотеки; зобов'язання ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" звільнити займані приміщення, передати АКБ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії одночасно з Актом приймання-передачі нежитлової будівлі, ключі від предмету іпотеки, та податкову накладну; надання АКБ „Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії до моменту продажу предмету іпотеки права на господарське управління предметом іпотеки, з правом укладання у якості орендодавця договорів оренди з фізичними та юридичними особами, та направленням отриманих від управління коштів на задоволення своїх вимог за кредитним договором; з метою збереження предмету іпотеки до його реалізації надання АКБ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії АКБ "Укрсоцбанк" права обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, а також укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.12.09 у справі №27/362-09 (т.1, а.с.82) вказані позовні вимоги задоволено, визначено, що на задоволення вимог АКБ СР «Укрсоцбанк» за договором кредиту № 805/6/18/8-116 від 22.09.08 в розмірі 6025548,00 доларів та пені 279796,48 грн., що в загальній сумі в еквіваленті за курсом НБК становить 48544435,96 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки: нежитлову будівлю літ. "Р/1-7" загальною площею 17323,2 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126 та належить ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 22.09.2008 р. та посвідченого приватним нотаріусом ХМНО, ОСОБА_8 за реєстрованим номером 4020, зареєстрованого 22.09.2008 р. в Державному реєстрі правочинів за номером 3148440 згідно витягу за номером 6541215; визначено спосіб реалізації предмета іпотеки за оціночною вартістю, шляхом застосування процедури продажу предмету іпотеки, встановленої статтею 38 цього Закону, надано позивачу у справі № 27/362-09 - іпотекодержателю (АКБ СР "Укрсоцбанк") право на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, а також право проведення усіх дій, пов'язаних з збереженням та реалізацією предмета іпотеки; зобов'язано ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" (перший відповідач у даній справі) звільнити займані приміщення, передати АКБ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії одночасно з Актом приймання-передачі нежитлової будівлі, ключі від предмету іпотеки, та податкову накладну; надано АКБ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії до моменту продажу предмету іпотеки право на господарське управління предметом іпотеки, з правом укладання у якості орендодавця договорів оренди з фізичними та юридичними особами, та направленням отриманих від управління коштів на задоволення своїх вимог за кредитним договором; з метою збереження предмету іпотеки до його реалізації надано АКБ „Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії АКБ „Укрсоцбанк" право обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, а також укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами. А також стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" на користь АКБ "Укрсоцбанк" державне мито в розмірі 25500,00 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

20.06.11 між першим відповідачем (як орендодавцем) та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (як орендарем) було укладено договір про припинення договору оренди №640дп від 01.10.08 (т. 2, а.с. 65 зворотній аркуш), згідно умов якого сторони дійшли згоди про припинення з 01.07.11 року договору оренди №640дп від 01.10.08 у зв'язку з його розірванням. Сторонами також зазначено, що даний договір є підставою для звільнення орендарем приміщень.

04.07.11 між першим відповідачем (як орендодавцем) та другим відповідачем (як орендарем) було укладено договір оренди №10/11 (т.с. 1 а.с. 59) (далі - "спірний договір").

Відповідно до п. 1.1 спірного договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення 7-го поверху №№XXX загальною площею 2276,5 кв.м. нежитлової будівлі літ. "Р/1-7", розташованої за адресою: м.Харків, вул.Плеханівська, 126.

Пунктом 1.5 спірного договору перший та другий відповідачі погодили, що строк оренди починає обчислюватися з моменту передачі орендодавцем об'єкта, що орендується, в оренду орендарю, про що сторони підписують відповідний акт приймання-передачі.

Згідно з п. 7.4 спірного договору у випадку не передання першим відповідачем об'єкту оренди другий відповідач має право за своїм вибором вимагати або передання об'єкта, що орендується і відшкодування збитків, завданих затримкою, або відмовитися від договору і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

На підставі викладених вище положень спірного договору, згідно наявного в матеріалах справи повідомлення (т.с. 1 а.с. 63), у зв'язку з тим, що станом на 08.07.11 року об'єкт оренди за спірним договором не було передано другому відповідачу, останній відмовився від спірного договору.

У зв'язку з викладеними обставинами, 19.12.13 ТОВ «ЕКО-КОМУНЕНЕРГО» звернулося з позовом до ДП "Завод імені В.О.Малишева" про стягнення з останнього, зокрема, 9954625,00 грн. упущеної вигоди.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.02.14 у справі №922/5190/13 (т.1, а.с.67) визначено, що станом на момент розгляду справи №922/5190/13 ДП "Завод імені В.О.Малишева" фактично займані за договором оренди № 640дп від 01.10.08 приміщення не звільнив, вказані позовні вимоги задоволено, стягнуто з Державного підприємства "Завод імені В.О.Малишева" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" у зв'язку з викладеними обставинами, зокрема, упущену вигоду в розмірі 9954625,00 грн., яка нарахована у зв'язку з розірванням спірного договору оренди.

Зазначені обставини, встановлені місцевим господарським судом та підтверджені матеріалами справи, не заперечуються учасниками процесу в ході апеляційного провадження.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначає, що спірний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки його зі сторони орендодавця укладено не уповноваженою особою - враховуючи, що ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" був обмежений у реалізації відповідної правомочності в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 321 ЦК України.

А саме, вищезгаданим рішенням господарського суду від 16.12.09 у справі № 27/362-09 (що не переглядалося в апеляційному чи касаційному порядку, набрало законної сили 01.01.10 та, відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України є обов'язковим до виконання) було обмежено правомочність ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" щодо розпорядження нежитловою будівлею, що є об'єктом оренди за спірним договором, зокрема, зобов'язано ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" звільнити відповідне приміщення та надано АКБ „Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії до моменту продажу предмету іпотеки права на господарське управління предметом іпотеки, з правом укладання у якості орендодавця договорів оренди з фізичними та юридичними особами, та направленням отриманих від управління коштів на задоволення своїх вимог за кредитним договором.

За твердженням апелянтів, рішенням суду від 16.12.09 у справі № 27/362-09 банку було надано право, а не обов'язок укладати від свого імені договори оренди. У судовому засіданні представником ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО", зокрема, зазначено, що, на його думку, на момент укладення спірного договору правом на передання в оренду відповідного майна були наділені два суб'єкти - ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" (як власник майна) та банк (що отримав таке право згідно з рішенням суду від 16.12.09 у справі № 27/362-09).

Однак на думку колегії суддів, вищевказане твердження не узгоджується з приписами чинного законодавства, зокрема - ч. 1 ст. 761 ЦК України, якою встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Тобто, виходячи зі змісту вказаної норми, майно може передаватися в оренду альтернативними суб'єктами: або власником, або особою, якій належать майнові права.

Отже, надання АКБ „Укрсоцбанк" права господарського управління предметом іпотеки одночасно позбавляє ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" відповідних правомочностей. На думку колегії суддів, вказана дія не є позбавленням першого відповідача права власності в цілому (закріпленого у ст. ст. 13, 41 Конституції України, на які посилається ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" в апеляційній скарзі), а лише обмежує його у реалізації деяких правомочностей відповідно до чинного законодавства.

Так, ч.2 ст. 321 ЦК України встановлено, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Зазначені випадки, зокрема, передбачені в Законі України «Про іпотеку». Як обґрунтовано вказує позивач у відзиві на апеляційну скаргу - із посиланням на ст.1 та ч.1 ст.9 Закону України «Про іпотеку» - оскільки іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, то правова природа іпотеки характеризується, серед іншого, обмеженнями щодо розпорядження заставленим майном.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.34 Закону України «Про іпотеку» (яку було застосовано судом при прийнятті рішення від 16.12.09 у справі № 27/362-09), після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що використання законодавцем терміну «переданий» виключає можливість тлумачення, за якого у власника майна залишається правомочність з управління (зокрема, розпорядження) заставленим майном, у тому числі - і щодо передання його в оренду. Окрім того, колегія суддів зазначає, що до прийняття судом рішення від 16.12.09 у справі № 27/362-09 у першого відповідача як власника майна існувало саме право (а не обов'язок) розпоряджатися спірним майном, яке (право, а не обов'язок) і було передано банку як іпотеко держателю за рішенням суду.

Тобто, відповідно вищевказаних законодавчих норм, правомочність щодо розпорядження заставленим майном переходить до іпотекодержателя. При цьому жодною нормою чинного законодавства не передбачено, що - у разі нездійснення іпотекодержателем дій з розпорядження даним майном протягом певного часу - нереалізоване право повертається власникові майна без вжиття сторонами або судом заходів, спрямованих на зняття встановлених обмежень у здійсненні права власності.

Тому твердження ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" та інших апелянтів про те, що банку було надано лише право (а не обов'язок) укладати від свого імені договори оренди, а також посилання на те, що рішення суду від 16.12.09 у справі № 27/362-09 не було виконано - на думку колегії суддів, не мають юридичного значення та не спростовують висновку суду першої інстанції про те, що на момент укладення спірного договору єдиною особою, яка мала необхідний обсяг цивільної дієздатності для укладення спірного договору зі сторони орендодавця, був АКБ СР "Укрсоцбанк".

Посилання першого відповідача в апеляційній скарзі на статут ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО", протокол №01/12-11 від 04.07.11 про надання в оренду ТОВ «ОКТБ «ХЗТМ» нежитлових приміщень, на наявність у директора товариства відповідних повноважень, аргумент ПАТ «Укрсоцбанк» про те, що перший та другий відповідачі досягли згоди щодо всіх істотних умов договору та вважали спірний договір укладеним - також, на думку колегії суддів не спростовують вищенаведених висновків. Адже повноваження на укладення спірного договору були відсутні у ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" як юридичної особи, відповідно до рішення суду від 16.12.09 у справі № 27/362-09.

Як уже зазначалося, даним рішенням не лише передано банку право на господарське управління предметом іпотеки, але й зобов'язано ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" звільнити займані приміщення, передати АКБ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії одночасно з Актом приймання-передачі нежитлової будівлі, ключі від предмету іпотеки, та податкову накладну - тобто здійснити дії, які б фактично унеможливлювали розпорядження власника (ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО") заставленим майном.

ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" в апеляційній скарзі посилається на рішення господарського суду Харківської області від 24.02.14 у справі №922/5190/13, в мотивувальній частині якого зазначено, що до правомочностей ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" як власника нежитлової будівлі належить, зокрема, право передати нежитлову будівлю в користування (оренду). Із посиланням на ч.3 ст.35 ГПК України та п.2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», перший відповідач стверджує, що вищевказаний висновок господарського суду у справі №922/5190/13 є преюдиційним фактом, що безпідставно не був врахований судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення у даній справі №922/1861/14.

Стосовно даного заперечення колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту рішення господарського суду Харківської області від 24.02.14 у справі №922/5190/13, копію якого долучено до матеріалів даної справи (т.1, а.с.67) в його мотивувальній частині не встановлено жодних нових фактичних обставин порівняно з тими, що підтверджуються доказами, які надані учасниками процесу в даній справі №922/1861/14 у відповідності до приписів ст.ст. 32, 33 ГПК України та мають значення для вирішення спору саме в цій справі.

Викладений у судовому рішенні від 24.02.14 у справі №922/5190/13 висновок про наявність у ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" права передання заставленої нежитлової будівлі в оренду зроблено судом на підставі оцінки доказів та застосування правових норм. При цьому серед фактичних обставин, на підставі яких суд дійшов зазначеного висновку, вказано, що укладені ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" з ТОВ «ОКТБ «ХЗТМ» договори оренди недійсними не визнавались. Таким чином, факт дійсності (недійсності) договору оренди є преюдиційним для вирішення спору про застосування наслідків його припинення (що було предметом спору у справі №922/5190/13), а не навпаки.

Відповідно до абз.3 п.2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 №18, на яку посилається перший відповідач, преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що правова оцінка обставин справи №922/5190/13 (щодо наявності у ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" права передання заставленої нежитлової будівлі в оренду), здійснена господарським судом Харківської області при розгляді вказаної справи, не може бути визнана преюдиційним фактом під час розгляду даної справи №922/1861/14 та, відповідно, не може вплинути на оцінку доказів у даній справі, предметом доказування в якій є саме наявність або відсутність правових підстав для визнання недійсним договору оренди (за наслідками припинення якого господарським судом прийнято рішення у справі №922/5190/13 про стягнення коштів на користь ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО").

Таким чином, враховуючи, що відсутність у ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" належного обсягу цивільної дієздатності (зокрема, правочиноздатності) на момент укладення спірного договору підтверджується матеріалами справи, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом правомірно застосовано ч. 2 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України та визнано спірний договір недійсним.

Судом першої інстанції також встановлено і в апеляційному провадженні учасниками процесу не спростовано, що на момент укладення спірного договору у ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" була відсутня письмова згода банку як іпотекодержателя (дана обставина зокрема підтверджена представником ПАТ «Укрсоцбанк» в судовому засіданні 19.08.14). Разом з тим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що викладені обставини не є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки суб'єктний склад сторін спірного договору свідчить про відсутність у орендодавця (першого відповідача) необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладення спірного договору.

За таких обставин наявність або відсутність згоди банку не впливає на вирішення даного спору - враховуючи приписи рішення суду від 16.12.09 у справі № 27/362-09, відповідно до яких саме банк при здійсненні спірного правочину мав бути орендодавцем, а не суб'єктом, що повинен надати згоду на укладення договору.

Щодо правової оцінки судом першої інстанції посилань позивача на наявність підстав для визнання спірного правочину недійсним у зв'язку з його фіктивністю та заперечень апелянтів з даного питання, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" містяться наступні роз'яснення: "Фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення".

Тобто як нормами цивільного законодавства, так і вказаною вище постановою пленуму Вищого господарського суду України №11 встановлено, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину.

В оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду зазначено, що матеріалами справи дійсно підтверджується відсутність у першого відповідача наміру створити правові наслідки на момент вчинення спірного договору оренди, однак відсутність у другого відповідача (ТОВ "Особливе конструкторсько-технологічне бюро "Харківського заводу транспортного машинобудування") наміру створити правові наслідки на момент вчинення спірного договору оренди не доведено належними доказами. Тобто судом першої інстанції визнано, що відповідні наміри створити правові наслідки на момент вчинення спірного договору оренди відсутні лише в одного з учасників правочину.

У зазначеній частині обґрунтування правової позиції колегія суддів погоджується з доводами апелянтів (зокрема, ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО") щодо недоведеності факту відсутності як у першого, так і у другого відповідачів наміру створити правові наслідки на момент вчинення спірного договору оренди.

Адже про відсутність такого наміру у ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО", на думку колегії суддів, не свідчить сам лише факт обізнаності ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" про фактичне користування ДП "Завод імені В.О.Малишева" об'єктом оренди після розірвання з ТОВ "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" договору оренди № 640дп від 01.10.08, а твердження позивача про те, що першому відповідачеві було відомо про відсутність наміру ДП "Завод імені В.О.Малишева" звільняти займані приміщення, а також аргументи щодо фактичної неможливості звільнити дані приміщення у передбачений спірним договором строк, на думку колегії суддів, мають характер припущень та не можуть бути підставою для висновку щодо відсутності у першого відповідача наміру створити правові наслідки на момент вчинення спірного договору оренди.

Отже суд першої інстанції дійшов невірного висновку про підтвердженість факту відсутності у першого відповідача наміру створити правові наслідки на момент вчинення спірного договору оренди.

Водночас вищезазначений висновок не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки судом першої інстанції загалом надано вірну правову оцінку твердженням позивача щодо фіктивності правочину та не визнано спірний правочин фіктивним - натомість його визнано недійсним саме згідно з приписами ч. 2 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України (а не в порядку ст.234 ЦК України). Окрім того, правові наслідки визнання договору недійсним є однаковими незалежно від підстав визнання його недійсним.

Стосовно тверджень апелянтів про відсутність у Державного концерну "Укроборонпром", який не стороною спірного договору, права на звернення з позовом про визнання даного договору недійсним колегія суддів зазначає наступне.

Зі змісту ч. 3 ст. 215 ЦК України вбачається, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) на підставах, встановлених законом, за умови його оспорювання однією із сторін або іншою заінтересованою особою, що заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом.

Згідно п. 2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Позивач не є стороною спірного договору, втім є суб'єктом, права та охоронювані законом інтереси якого порушує спірний договір.

Суд апеляційної інстанції вважає, що місцевим господарським судом обґрунтовано, із посиланням на статути Державного концерну "Укроборонпром" та ДП "Завод імені В.О. Малишева", на ч. 2 ст. 22 Господарського кодексу України, на відповідні норми Законів України "Про управління об'єктами державної власності", "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі", зроблено правомірний висновок про те, що станом на момент розгляду даної справи повноваження держави щодо володіння, користування та розпорядження майном держави здійснює Державний концерн "Укроборонпром" - позивач у даній справі, а спірний договір, який став підставою для прийняття судового рішення у справі № 922/5190/13 та стягнення з ДП "Завод імені В.О. Малишева" упущеної вигоди в розмірі 9954625,00 грн., які належать державі, порушує інтереси власника цих коштів, що зумовлює право позивача не звернення до суду з відповідним позовом.

Тому посилання апелянтів (зокрема, TOB "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО") на те, що виконання рішення господарського суду від 24.02.14 у справі № 922/5190/13 не вплине на прибуток ДП «Завод імені В.О.Малишева», отриманий за 2013 рік, колегія суддів не вважає належними аргументами - враховуючи, що стягнення з ДП "Завод імені В.О. Малишева" вищевказаної суми вплине на розмір регулярних річних (квартальних) внесків, які сплачує завод на користь ДК "Укроборонпром" у майбутніх періодах, про що обґрунтовано зазначає позивач у відзиві на апеляційну скаргу.

Окрім того, в апеляційній скарзі TOB "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" зазначає, що інтереси ДК «Укроборонопром» та ДП «Завод імені В.О.Малишева» є ідентичними, оскільки ДП «Завод імені В.О.Малишева» є учасником концерну, який здійснює управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі, а також враховуючи, що ДК «Укроборонопром» є єдиним засновником ДП «Завод імені В.О.Малишева».

Таким чином, апелянтом фактично визнано, що правочин, який безпосередньо стосується прав та законних інтересів ДП "Завод ім. В. О. Малишева", зачіпає також законні права та інтереси ДК «Укроборонопром», у зв'язку з чим останній скористався своїм правом на судовий захист.

Посилання TOB "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" в апеляційній скарзі на те, що господарським судом Харківської області розглядається справа №922/1441/14 за позовом ДП «Завод імені В.О.Малишева» до TOB "ЕКО-КОМУНЕНЕРГО" про визнання недійсним договору оренди №10/11 від 04.07.11, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки апелянтом не наведено жодної норми права, яка б передбачала обмеження права ДК «Укроборонопром» на звернення до суду за вказаних обставин. Крім того, на момент прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення від 01.07.14 справу №922/1441/14 не було розглянуто по суті судом першої інстанції (рішення в зазначеній справі прийнято лише 29.07.14).

Інших аргументів та обставин, що могли б бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, заявниками апеляційних скарг не наведено.

Отже, здійснивши апеляційний перегляд оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що викладені в апеляційних скаргах твердження зроблені при довільному трактуванні обставин справи та норм чинного законодавства, аргументи заявників скарг ґрунтуються на припущеннях, на їх підтвердження не надано відповідно до статей 33, 36 Господарського процесуального кодексу України доказів з посиланням на конкретні норми матеріального та процесуального права, які б спростовували висновки місцевого господарського суду і могли б бути підставою для скасування оскарженого судового рішення.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

З огляду на викладене, керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги ПАТ "Укрсоцбанк", ТОВ "Еко-Комуненерго" та ТОВ "Особливе конструкторсько-технологічне бюро "Харківського заводу транспортного машинобудування" на рішення господарського суду Харківської області від 01.07.14 у справі №922/1861/14 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 01.07.14 у справі №922/1861/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 26.08.14

Головуючий суддя Шевель О. В.

Суддя Фоміна В. О.

Суддя Шутенко І.А.