Рішення № 40271211, 28.08.2014, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 7/40/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.08.2014 Справа № 908/2406/14

За позовом: Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, м. Запоріжжя.

до відповідача: Міського комунального підприємства "Основаніє", м. Запоріжжя.

Суддя Кутіщева-Арнет Н.С.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_2, дов. № 900 від 11.10.2011р.

Від відповідача: Цимбал А.В., дов. № 245 від 18.03.2014р.

Заявлено позов суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до міського комунального підприємства "Основаніє" про стягнення з відповідача 22 778 грн. 28 коп., з яких 20 000 грн. 00 коп. основного боргу, 2 424 грн. 96 коп. втрати від інфляції, 353 грн. 42 коп. 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на ст.ст. 11, 509, 526, 534, 612, 625, 712, 692 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, Інформаційним листом Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 року «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», ст. ст. 1, 22, 35, 54-57 Господарського процесуального кодексу.

Ухвалою суду від 10.07.2014р. позовну заяву прийнято до розгляду, судове засідання призначено на 30.07.2014 р. В судовому засіданні 30.07.2014р. оголошувалась перерва до 06.08.2014р. В судовому засіданні продовженому 06.08.2014р. було оголошено перерву до 28.08.2014р.

Ухвали суду на адресу сторін були відправлені в установленому законом порядку на адреси, зазначені позивачем в позовній заяві.

Сторони належним чином сповіщені судом про дату, час та місце проведення судового засідання, про що свідчать повідомлення про вручення поштової кореспонденції.

Згідно ст. 4-5 ГПК України, невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим кодексом та іншими законами України.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГС від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК ( 1798-12 ).

Згідно ч.3 ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їх процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази додаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

До суду 12.07.2014р. від представника позивача надійшла заява про збільшення суми позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 20 000 грн. 00 коп. основного боргу, 2 424 грн. 96 коп. втрати від інфляції, 387 грн. 95 коп. 3% річних, 1 827 грн. 00 коп. судового збору, 5 000 грн. 00 коп. витрати на правову допомогу.

Заява про збільшення суми позовних вимог подана згідно зі ст. 22 ГПК України, судом прийнято до розгляду.

Спір розглядається в сумі 22 778 грн. 38 коп.

До суду 30.07.2014р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд при ухвалені рішення по справі № 908/2406/14 застосувати п.6 ст. 83 ГПК України та розстрочити суму 22 778 грн. 38 коп. на 3 місяці рівними частинами по 7 267 грн. 95 коп.

В продовженому судовому засіданні 06.08.2014р. відповідач підтвердив заборгованість в сумі 19 148 грн. 51 коп., заперечив проти розміру адвокатських витрат та надав до суду акт заміру від 26.06.2014р. Також, надав до суду відзив на заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить суд розстрочити виконання рішення суду по справі №908/2406/14 р. на 3 місяці рівними частинами та вважає, що витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 грн. 00 коп. є завищеними, та вважає що підлягають зменшенню.

В продовженому судовому засіданні 06.08.2014р. представник позивача надав суду пояснення, в яких просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та відмовити у задоволенні клопотання про розстрочення суми боргу.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судовий процес здійснювався із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу, а саме програмно - апаратного комплексу "Оберіг".

Розгляд справи закінчено 28.08.2014р. оголошенням рішення суду в повному об'ємі в присутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до положень статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Згідно статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються в тому числі шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до частини 3 статті 15 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПКУ), справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

25.11.2013 року між суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 (далі - Позивач) та міським комунальним підприємством "Основаніє", (далі - Відповідач) було укладено договір поставки № 19/11 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1, позивач зобов'язався передати у власність відповідача пластикові перегородки у комплекті та змонтувати їх.

Згідно п. 2.1 договору, відповідач повинен здійснити попередню оплату у розмірі 27 561.00 грн. що відповідачем було виконано відповідно до умов договору.

Пунктом 2.3. договору передбачено, що кінцевий розрахунок проводиться після проведення монтажу та підписання акту виконаних робіт.

Акт виконаних робіт було підписано сторонами 05.12.2013 року.

Пунктом 2.3. договору передбачено, що остаточний розрахунок 20 000,00 грн. відповідач сплачує після монтажу та підписання акту виконаних робіт.

Таким чином, відповідач повинен був перерахувати грошові кошти 06.12.2013 року.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грішми встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

11.02.2014 року та 13.03.2014 року відповідачу було направлено листи, яким позивач вимагав сплатити кошти. Однак відповідач не виконав свої зобов'язання.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ), за договором купівлі -продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі -продажу (ст. 662 ЦКУ).

Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦКУ України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 3 статті 692 ЦКУ встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Позивач неодноразово звертався до відповідача із вимогами погасити заборгованість за договором, що підтверджується листами: №01/14 від 11.02.2014р., №11/2/14 від 13.03.2014р.

Сума заборгованості відображена в акті звірки взаєморозрахунків сторін станом на 28.07.2014р., який сторони підписали та скріпили печатками.

Відповідач визнав заборгованість у розмірі 19 148 грн. 51 коп., та зазначив що позивачем зазначається сума заборгованості в 20 000 грн. 00 коп., період виникнення якої - грудень 2013р. В якості доказів виконання позивач надав акт виконаних робіт № 4 від 05.12.2013р., де загальна сума становить 47 561 грн. 00 коп. При виконанні робіт були завищені об'єми робіт, що не були погоджені з відповідачем, що підтверджується актом від 26.06.23014р. про виконання контрольних замірів конструкцій перегородок в нежитлових приміщення, та у зв'язку з цим 3% річних та розрахунок інфляційних витрат відповідачем розраховується виходячи з суми основного боргу, а саме 19 148 грн. 51 коп.

Акт обстеження від 26.06.2014р. не може бути належним доказом, поскільки складений після підписання акту виконаних робіт від 05.12.2013р.

Враховуючи вищевикладене, сума боргу відповідача перед позивачем, на момент розгляду спору по суті складає 20 000 грн. 00 коп., сума пред'явлена до стягнення обґрунтовано та підлягає задоволенню.

Частиною 2 статті 625 ЦКУ встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 17.07.2012 року «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»: «передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними тім грошовими коштами, належними до сплати кредиторові».

Пред'явлені позивачем до стягнення сума індексу інфляції в розмірі 2 424 грн. 96 коп. та сума 3% річних в розмірі 387 грн. 95 коп. позивачем обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконання, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Вислухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали заяви, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення господарського суду Запорізької області від 28.08.2014р. по справі № 908/2406/14р. з наступних підстав:

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 121 ГПК України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідачем в продовж місяця не було погашено жодної копійки заборгованості перед позивачем.

Тяжкий фінансовий стан підприємства відповідача не є винятковим випадком та підставою для застосування судом приписів п. 6 ст. 83 ГПК України.

Пунктом 2 Роз'яснень Вищого господарського суду України від 12.09.96 № 02-5/333 "Про деякі питання практики застосування ст. 121 Господарського процесуального Кодексу України" визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Позивачка була змушена звернутись за правовою допомогою до адвоката, так як не має

юридичної освіти та не може кваліфіковано захищати свої інтереси. Між позивачкою та адвокатом ОСОБА_2 було укладено договір про надання правової допомоги від 02.06.2014р. Згідно умов договору гонорар адвоката складає 5 000 грн. 00 коп. Вказаний гонорар сплачений позивачкою у повному обсязі про що свідчить платіжне доручення № 61 від 29.07.2014р. Розмір гонорару є адекватним щодо ціни позову і відповідач мав змогу самостійно, без судового розгляду вирішити з позивачем спір. Але, ніяких заходів не вжив щодо погашення боргу, не дивлячись на листи позивача.

Відповідно до ст. 44 Господарського кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження , оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати та витрати на правову допомогу слід покласти на відповідача, так як спір з його вини доведено до судового розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 173, 193 ГК України, ст. ст. 525, 526, 625 ЦК України, ст. ст. 3, 22, 28, 33, 43, 44, 47, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд:

ВИРІШИВ:

Позов Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до Міського комунального підприємства "Основаніє" задовольнити.

Стягнути з Міського комунального підприємства "Основаніє", (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, 29-а, р/р № 26001205121001 в філії «Запорізьке РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит», МФО 313731, код ЄДРПОУ 20485152) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (69124, АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_2 в АКІБ «УкрСіббанк», МФО 351005, ІНН НОМЕР_1) 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 2 424 (дві тисячі чотириста двадцять чотири) грн. 96 коп. втрат від інфляції, 353 (триста п'ятдесят три) грн. 42 коп. 3% річних, 5 000 ( п'ять тисяч) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу, 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ.

Рішення вступає в законну силу через 10 днів з дня його прийняття.

Присутнім в судовому засіданні представникам сторін судом роз'яснена ст. 87 ГПК України.

Суддя Н.С. Кутіщева-Арнет