Рішення № 402695, 25.07.2006, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" липня 2006 р. Справа № 02/3188

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Пащенко А.Д.,

із секретарем судового засідання Давиденко В.Г., за участю представників

позивача: Коновал М.М.–за довіреністю, відповідача: не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу

за позовом дочірнього підприємства “Управління спеціальних машин № 2” ВАТ “Будмеханізація”

до товариства з обмеженою відповідальністю “Уманьпромжитлобуд-2”

про стягнення 19 858 грн. 83 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення із відповідача 19 858,83 грн., в тому числі 15 652 грн. боргу відповідно до договору від 16.09.2005р., три проценти річних в сумі 263 грн.91 коп., 442 грн. 12 коп. інфляційних витрат, 1 668 грн. 20 коп. пені, 1 832,60 грн. штрафу за прострочення сплати боргу.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав у заявленій сумі, просив його задовольнити повністю, прийняти рішення у даному судовому засіданні.

Відповідач належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, але відзив на позов суду не подав, повторно не направив свого представника у судове засідання, поважних причин його неявки суду не повідомив. Суд вважає можливим розглянути справу без представника відповідача, за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, вислухавши пояснення представника позивача, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних мотивів.

Дочірнє підприємство “Управління спеціальних машин № 2”, що є позивачем у справі, Відкрите акціонерне товариство “Трест “Уманьпромжитлобуд”, та товариства з обмеженою відповідальністю “Уманьпромжитлобуд-2”, що є відповідачем, уклали 16 вересня 2005 року договір № 01 про переведення боргу (заміну боржника у зобов’язанні), за яким відповідач прийняв на себе борг ВАТ “Трест “Уманьпромжитлобуд” перед позивачем в загальній сумі 36 652 грн., за згодою позивача, як кредитора. Відповідач зобов’язався перерахувати позивачу кошти поетапно, а саме: до 01 жовтня 2005 року –6 652 грн., до 01 листопада - 10 000 грн., до 01 грудня –10 000 грн., до 31 грудня 2005 року –10 000 грн. (пункт 2.1. договору).

Як вбачається із матеріалів справи і не спростовано відповідачем, останній перерахував позивачу кошти в сумі 21 000 грн., в тому числі 6 000 грн. перераховано 28.10.2005р., а 15 000 грн. перераховано 19.12.2005р.

Отже, залишок боргу відповідача перед позивачем складає 15 652 грн., вимога позивача про стягнення із відповідача вказаної суми боргу підлягає задоволенню, виходячи із того, що вказана вимога ґрунтується на законі, витікає із умов договору, укладеного сторонами у письмовій формі за згодою кредитора (позивача), що відповідає вимогам статей 513, 520, 521 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов’язків (господарських зобов’язань), які згідно зі статтями 193, 202 ГК України та статтями 525, 526, 530 ЦК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов’язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 ГК України, статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, оскільки відповідач порушив свої договірні зобов’язання, не оплатив в установлений строк вказану в договорі суму боргу, тому з нього підлягають стягненню на користь позивача 15 652 грн. боргу.

Оскільки відповідач не виконав своє зобов’язання і не перерахував позивачу кошти в установлені договором строки, тому суд вважає правомірною вимогу позивача про стягнення із відповідача, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, встановленого індексу інфляції за прострочення відповідачем проведення розрахунку в період січень-березень 2006р. на фактично несплачені суми боргу є законною і обгрунтованою, тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 442 грн. 12 коп. індексу інфляції. Вимога позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних підлягає задоволенню у межах заявленої суми 263 грн. 91 коп. за прострочення розрахунку в період з 01.10.2005р. по 01.06.2006р.

За умовами пункту 3.2. договору відповідач зобов’язався сплатити позивачу за несплату чи неповну сплату встановлених договором платежів у строки, передбачені в п. 2.1. договору, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого в оплаті платежу за кожен день прострочення. В результаті уточнення розрахунку нарахованої позивачем пені, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення пені частково в сумі 1 233 грн. 08 коп., виходячи із того, що при розрахунку допущено арифметичні помилки, а також з огляду на те, що позивачем не врахована вимога пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України, яким встановлено: нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконане. Із тексту пункту 3.2. договору вбачається, що сторонами не встановлено інший порядок застосування штрафних санкцій, як це передбачено пунктом 6 статті 232 ГК України. Отже, суд вважає за необхідне стягнути із відповідача, з урахуванням вимог статті 258 Цивільного кодексу України (спеціальна позовна давність), пеню за 6 місяців –із 01.12.2005р. (як це заявлено позивачем) по 01.04.2006р.

Суд вважає, що вимога позивача про стягнення із відповідача штрафу підлягає задоволенню частково в сумі 500 грн., виходячи із того, що згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Як вбачається, сторони встановили в пункті 3.2. договору сплату відповідачем штрафу за несплату чи неповну сплату вказаних у договорі платежів. Однак, при нарахуванні штрафу позивачем і в даному випадку не врахована вимога пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України щодо припинення нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконане. Оскільки сторони встановили строк для сплати кожної суми окремо, то й строк для нарахування штрафних санкцій необхідно рахувати по кожному порушенню окремо.

На підставі ст. 49 ГПК України з відповідача підлягають відшкодуванню позивачу, пропорційно розміру задоволених вимог, понесені останнім витрати на сплату державного мита в сумі 180 грн. 91 коп. та 107 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю “Уманьпромжитлобуд-2” (20300, Черкаська область, м. Умань, вул. Енергетична, 1, ідентифікаційний код 33133679) на користь Дочірнього підприємства “Управління спеціальних машин № 2” Відкритого акціонерного товариства “Будмеханізація” (01013, м. Київ, пров. Деревообробний, 3, ідентифікаційний код 05503256) борг в сумі 15 652 грн., 442 грн. 12 коп. інфляційних витрат, три проценти річних в сумі 263 грн. 91 коп., 500 грн. штрафу, 1 233 грн. 08 коп. пені, 180 грн. 91 коп. витрат на сплату державного мита, 107 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського міжобласного апеляційного господарського суду.

Суддя А.Д.Пащенко

Рішення підписане суддею 31.07.2006р.