Постанова № 40266505, 20.08.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" серпня 2014 р. Справа№ 911/2472/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорної Л.В.

суддів: Баранця О.М.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі судового засідання Громак В.О.

від позивача - Онищенко І.П.; від відповідача - Соловей М.Т., від третьої особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 22.07.2014 р.

по справі № 911/2472/14 (суддя - Ярема В.А.)

за позовом дочірньої компанії «Газ України» Національної

акціонерної компанії «Нафтогаз України» до комунального підприємства Київської обласної ради «Переяслав-Хмельницькатепломережа», за участю третьої особи, яка не заявляє вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерства енергетики та вугільної промисловості про стягнення 27 726,76 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 22.07.2014р. позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства Київської обласної ради «Переяслав-Хмельницьктепломережа» на користь дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 13 482,42 грн. 3% річних та 888,40 грн. 40 коп. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 22.07.2014р. по справі № 911/2472/14 в частині відмови у стягненні 3% річних та інфляційних нарахувань на суму стягнутої пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань на суму стягнутої пені задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2014р. апеляційну скаргу дочірнього підприємства «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» прийнято до провадження.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 20.08.2014р., враховуючи перебування суддів Гончарова С.А. та Кропивної Л.В. у відпустці, змінено склад колегії та сформовано колегію у складі: головуючий суддя Чорна Л.В., судді Баранець О.М., Шаптала Є.Ю.

Комунальне підприємство Київської обласної ради «Переяслав-Хмельницькатепломережа» заперечує проти апеляційної скарги. Своїм правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, підприємство не скористалось, відзив на апеляційну скаргу не подало.

Міністерство енергетики та вугільної промисловості своїх представників в судове засідання не направило, про причини неявки суд не повідомило, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлено.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При цьому слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

За таких обставин, розгляд справи проводиться за відсутності представника третьої особи, яка належним чином повідомлена.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, апеляційний господарський суд встановив наступне.

20.12.2010р. між ДК «Газ України» - Постачальник та КП «Переяслав-Хмельницьктепломережа» - Покупець, було укладено договір про закупівлю природного газу за державні кошти №06/10-2536 ТЕ-17, за умовами якого, постачальник зобов'язався поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2 договору.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого протягом січня-квітня, червня-вересня 2011 року газу, загальною вартістю 3 529 412,07грн., рішенням господарського суду Київської області від 12.11.2012р. у справі №8/105-12 позовні вимоги ДК «Газ України» до КП «Переяслав-Хмельницьктепломережа» про стягнення 1 542 134,32 грн. задоволено повністю.

Платіжними дорученнями №7 від 23.11.2012р. на суму 268 600,00 грн. (проведено банком 26.11.2012р.) та №2 від 13.12.2012р. на суму 1 089 612,07 грн. (проведено банком 21.12.2012р.) відповідач сплатив 1 358 212,07 грн. заборгованість за договором, яка присуджена до стягнення рішенням суду.

Враховуючи порушення строків оплати, позивач просить стягнути з відповідача 13 482,42 грн. 3% річних, які нараховані за періоди: з 17.08.2012 по 25.11.2012 на 1 358 212,07 грн.; з 26.11.2012 по 20.12.2012 на 1 089 612,07 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 9 580,83 грн. інфляційних втрат, нарахованих з 01.12.2012р. по 31.05.2014р. на 102 246,21 грн. пені та 4 663,51 грн. 3% річних, нарахованих з 22.11.2012р. по 19.06.2014р. на 102 246,21 грн. пені, посилаючись те, що пеня у розмірі 102 246,21 грн. не сплачена, та в силу судового рішення стала грошовим зобов'язанням.

Як стверджує апелянт, відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» та статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» пеня стала грошовим зобов'язанням, на яке нараховується 3% річних та інфляційні, в посилання суду першої інстанції на постанову Верховного суду від 18.02.2014р. у справі №3-2гс14 є помилковим.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодекс України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

В той же час пенею відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Крім того, відповідно до статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань відносяться також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов'язань боржника, в тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом.

Таким чином, твердження позивача про те, що пеня є грошовим зобов'язанням і на неї можна нараховувати 3% річних та інфляційні витрати порядку частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України є таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Посилання позивача на п. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України судом до уваги не приймається, оскільки зобов'язання між сторонами виникло на підставі договору про закупівлю природного газу за державні кошти від 20.12.2010р. №06/10-2536 ТЕ-17.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи, колегія суддів приходить до висновку, що господарським судом Київської області правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, повно з'ясовано та доведено обставини, що мають значення для справи, зроблені висновки відповідають дійсним обставинам справи.

Доводи наведені в апеляційній скаргзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду Київської області від 22.07.2014 р. у справі № 911/2472/14.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Київської області від 22.07.2014 р. у справі № 911/2472/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Матеріали справи № 911/2472/14 повернути до господарського суду Київської області.

3. Копію постанови надіслати сторонам у справі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Л.В. Чорна

Судді О.М. Баранець

Є.Ю. Шаптала